КОМА – найвищий ступінь патологічного гальмування ц. н. с., що характеризується втратою свідомості, відсутністю рефлексів на зовнішні подразники і розладом регуляції життєво важливих функ цій організму. Залежно від походження К. виділяють: 1) К., зумовлені первинним ураженням, захворюванням ц. н. с. або неврологічні К.; 2) К. при ендо кринних захворюваннях, зумовлені порушенням метаболізму внаслідок недостатнього синтезу гормонів; 3) К., первинно пов’язані з втратою електролітів, води і енергетичних речовин; 4) К., спричинені порушенням газообміну; 5) токсичні К., які пов’язані з ендогенною інтоксикацією або з дією екзогенних отрут. У розвитку К. основне значення мають такі патогенетичні фактори: 1) порушення дихання і обміну енергії в головному мозку; 2) порушення балансу електролітів зі зміною клітинних потенціалів і процесів поляризації мембран нейроцитів, а також порушення осмотичних відношень у клітинному і міжклітинному просторі; 3) порушення утворення і виділення медіаторів у синапсах ц. н. с.; 4) зміни фізичних властивостей і структури головного мозку та внутрішньочерепних утворень. Залежно від тяжкості коматозного стану розрізняють легкий, виражений, глибокий і термінальний ступені К.