Знижка - 10% на весь медичний одяг по промокоду HALAT5
Гострий коронарний синдром
Визначення. ГКС — це група клінічних ознак і симптомів ІХС, які дають підстави запідозрити гострий ІМ або нестабільну стенокардію, в основі яких лежить єдиний патофізіологічний процес — нестабільність атеросклеротичної бляшки з розвитком локального тромбоутворення. Термін «ГКС» використовують при першому контакті з хворим як попередній діагноз. Виділяють ГКС зі стійкою елевацією сегмента ST на ЕКГ та без такої. Перший у більшості випадків трансформується в гострий ІМ із зубцем Q на ЕКГ, другий — у гострий ІМ без зубця Q або нестабільну стенокардію (заключні клінічні діагнози).
Гострий ІМ — це некроз будь-якої маси міокарда внаслідок гострої тривалої ішемії. Нестабільна стенокардія визначається як ішемія міокарда у спокої чи при мінімальній фізичній активності за відсутності некрозу кардіоміоцитів (ЄТК, 2015).
Гострий ІМ без підйому сегмента ST/без зубця Q відрізняється від нестабільної стенокардії підвищенням рівня біохімічних маркерів некрозу міокарда в крові. Клінічними діагностичними критеріями ГКС без елевації сегмента ST слід вважати:
- затяжний (>10 хв) ангінозний біль у спокої;
- стенокардію не менше ніж ІІІ ФК (за класифікацією Канадської асоціації кардіологів, 1976), що виникла вперше (протягом попередніх 28 днів);
- прогресуючу стенокардію мінімум ІІІ ФК.
ЕКГ-критеріями ГКС без елевації сегмента ST є горизонтальна депресія сегмента ST та/чи «коронарний» негативний зубець Т. Можлива також відсутність цих змін на ЕКГ.
Біохімічним критерієм ГКС є підвищення з подальшим зниженням у динаміці рівня кардіоспецифічних ферментів (МВ-фракції КФК (КФК-МВ), тропонінів Т і І) у плазмі крові. У суперечливих випадках цей критерій є визначальним для діагностики ГКС.
Основним симптомом при ГКС є біль у грудях, однак класифікацію пацієнтів проводять на основі даних ЕКГ. Виділяють дві категорії пацієнтів :
1. Пацієнти з ГКС та стійкою (>20 хв) елевацією сегмента ST. Згодом у більшості цих пацієнтів розвивається ІМ з елевацією сегмента ST (у більшості випадків Q-ІМ). Завдання терапії — досягти швидкої повної та стійкої реперфузії за допомогою первинної ангіопластики чи фібринолітичної терапії.
2. Пацієнти з ГКС без елевації сегмента ST. У цих пацієнтів відзначають достатньо стійку чи минущу депресію сегмента ST, інверсію, сплощення або псевдонормалізацію зубця Т чи взагалі жодних змін при дослідженні ЕКГ. Початкова стратегія ведення цих пацієнтів полягає у зменшенні вираженості ішемії та симптомів, моніторуванні ЕКГ, а також повторному вимірюванні рівня маркерів некрозу міокарда. Робочий діагноз ГКС без елевації сегмента ST після вимірювання рівня тропонінів змінюється на нестабільну стенокардію або ІМ без елевації сегмента ST [49].
Госпітальна летальність пацієнтів з ІМ з елевацією сегмента ST вища, ніж у осіб без елевації сегмента ST (7% проти 3–5% випадків відповідно). Однак через 4 роки смертність у пацієнтів з ГКС без елевації сегмента ST була удвічі вищою, ніж у хворих із ГКС з елевацією сегмента ST (!).
Незважаючи на значні досягнення кардіології, від ССЗ у світі щорічно помирає 55 млн чоловік, причому 40–50% смертей спричинені гострим ІМ. В Україні щорічно діагностують понад 50 тис. нових випадків ІМ, а смертність від нього становить приблизно 7%. Як свідчать результати ангіоскопії, морфологічним субстратом ГКС є ексцентричний стеноз, зумовлений нестабільною атеросклеротичною бляшкою із виразковою розтрісканою чи надірваною поверхнею і накладенням тромбоцитарних агрегатів і фібрину.
