Хрящові тканини. Кісткові тканини. М’язові тканини

Хрящова та кісткова тканини належать до скелетних.

Функції скелетних тканин:

1.– опорна;

2.– захисна;

3.– участь у водно-сольовому обміні;

4.– участь у мінеральному обміні, депо солей кальцію, фосфору тощо,     

ХРЯЩОВІ ТКАНИНИ

Хрящова тканина (textus сагtilagineus). Залежно під будови міжклітинної речовини розрізняють три види хрящової тканини — гіалінову, еластичну та волокнисту. Основна функція усіх видів хряща — опорна, формотворча.

Розрізняють три види хондроцитів. Перший різновид відносно малодиференційованих клітин трапляється переважно у складі «молодої», такзваної первинної хрящової тканини. Для цих клітин притаманне високе ядерно-цитоплазматичне співвідношення, у цитоплазмі добре виражені елементи комплексу Гольджі, багато мітохондрій та вільних рибосом. У хондроцитах другого типу ядерно-цитоплазматичне співвідношення нижче, у цитоплазмі підвищений вміст РНК, елементів гранулярної ендоплазматичної сітки та комплексу Гольджі, які забезпечують утворення та виділення у міжклітинний простір протеогліканів та глікозаміноглікани (гіалуронової кислоти, хондроїтинсульфату, кератансульфату, дерматансульфату та ін,). Для хондро-цитів третього типу характерний найнижчий показник ядерно-цитоплазматичного співвідношення, значний розвиток гранулярної ендоплазматичної сітки. Інтенсивність синтезу протеогліканів та глікозаміногліканів знижена порівняно з хондроцитами другого типу, однак вищим с синтез глікопротеїнів та фібрилярних білків колагену та еластину. 

Органічні компоненти основної міжклітинної речовини хрящової тканини (хондромукоїд) представлені білками, ліпідами, глікозаміногліканами та протеогліканами. Останні є найхарактернішою ознакою хрящової тканини, У складі протеогліканів хряща знайдені гігантські макромолекулярні комплекси з молекулярною масою порядку десятків і сотень мільйонів дальтон і довжиною молекули, що становить кілька мікрометрів. Вони побудовані з довгої нитки гіалуронової кислоти, до якої нековалентними зв’язками приєднано близько сотні поліпептидних ланцюгів; з серединними амінокислотними залишками останніх зв’язана велика кількість поліса харидних ланцюгів сульфатованих глікозаміногліканів(хондроїтинсульфату,кератансульфату, дерматансульфату), а також молекул олігосахаридів. У цілому молекула протеоглікана нагадує гілочку ялини, причому від ступеня її гідратації залежить пружність (тургор) хряща. Хондринові волокна побудовані з колагену І типу (гіаліновий та волокнистий хрящі) або еластину (еластичний хрящ). Орієнтація волокон визначається впливом силових ліній, які виникають при деформації хряща у процесі функціонування органа. Особливо багато хондринових волокон концентрується навколо лакун, утворюючи так звану капсулу хрящової клітини (або клітин).

Гіаліновий хрящ

Гіаліновий хрящ (textus сагrilagineus hyalinus). Локалізований у стінках трахеї, бронхів, у місцях з’єднання ребер з грудиною, на суглобових поверхнях і в метаепіфізарних пластинках росту кісток. В ембріональному періоді гіаліновий хрящ лежить в основі переважної більшості зачатків кісток скелету. З віком відбувається заміна його кістковою тканиною. У нативному стані гіаліновий хрящ біло-голубого кольору, прозорий. Гістологічно у його складі розрізняють охрястя (надхрящницю) та власне хрящ. Охрястя складається з поверхневого волокнистого шару (являє собою колагенові волокна) та глибокого клітинного шару (в ньому містяться хондробласти та прехондробласти). Поверхневий шар охрястя мас багато судин, що забезпечують трофіку хряща. За рахунок глибокого клітинного шару охрястя відбувається фі­зіологічна регенерація та апозиційний (периферійний) ріст хряща. Власне хрящ складається з ізогенних груп хондроцитів, а також молодих поодиноких хондроцитів, оточених хондромукоїдом та хондриновими волокнами. Хондромукоїд, розміщений навколо молодих хондро­цитів, забарвлюється оксифільно той, що оточує більш диференційовані ізогенні групи клітин, набуває властивостей базофілії. Хондринові волокна гіалінового хряща побудовані з кола­ену ІІ типу.

Еластичний хрящ

Еластичний хрящ (textus cartilagineus elasticus) міститься у вушній мушлі, слуховій трубі, зовнішньому слуховому проході, ріжковидних і клиновидних хрящах гортані. Його характерною особливістю є жовтий колір, здатність розтя­гуватися. Еластичний хрящ ніколи не вапнується. На відміну від гіалінового хряща, хондри-нові волокна в еластичному хрящі побудовані не з колагену, а з еластину. Еластичні волокна формують капсули навколо хондроцитів, а також вплітаються до складу охрястя. 

Волокнистий хрящ

Волокнистий хрящ (textus cartilagineus fibrosus) формує міжхребцеві диски і розташо­ваний у місцях переходу сухожилля в гіалінову хрящову тканину. Хондроцити у волокнистому хрящі розміщені у вигляді своєрідних рядів — клітинних стовпчиків, а колагенові волокнаформують товсті пучки, що йдуть паралельно. За будовою волокнистий хрящ нагадує сухожилля, але його клітини типово хрящові.

Гістогенез, регенерація та вікові зміни хрящової тканини

Джерелом утворення хрящової тканини в онтогенезі є мезенхіма — зародкова сполучна тканина. Частина клітин мезенхіми при цьому губить свої від­ростки, округлюється і утворюс; хрящовий зачаток (хондрогенний острівець), Мезенхімні клітини у його складі диференціюються у хондробласти. На наступній стадії утворення первинної хрящової тканини, з перетворенням хондробластину хондроцити першого типу, посилюється синтез колагену, виникають колагенові волокна, внаслідок чого міжклітинна речовина набуває ознак оксифілії. Дозрівання хондроцитів, їхнє перетво­рення з клітин першого типу в клітини другого типу призводять до посилення синтезу протеогліканів і відповідно до зростання базофілії міжклітинної речовини.

Існує два способи росту хряща — внутрішній (інтерстиційний) та шляхом накладання (апозиційний). Внутрішній ріст хряща здійснюється в результаті розмноження молодих хондроцитів і новоутворення ізогенних груп клітин. А позиційний ріст відбувається за рахунок охрястя — проліферації хондробластів глибокого шару, перетворення хондробластів у хондроцити і продукції ними міжклітинної речовини.

Фізіологічна регенерація хрящової тканини відбувається завдяки діяльності хондроцитів – вироблення ними речовин хондромукоїду, колагену та еластину, що сприяють новоутворенню хондринових волокон. З віком у хрящовій тканині зменшується вміст клітинних елементів і зростає вміст між­клітинною матриксу. При цьому у міру перетворення хондроцитів першого І другого типів на хондроцити третього типу, в міжклітинній речовині хряща знижується кількість протеоглі-канів, хондромукоїд заміщується альбумоїдом, зростає вміст колагенових волокон. Останні мають здатність нагромаджувати солі кальцію і вапнуватися. Усі ці зміни призводять до зменшення ступеня гідратації, втрати пружності хрящової тканини, збільшення її ламкості. Спостерігаються також вростання у звапнований хрящ кровоносних судин і заміна хрящової тканини кістковою.

Гістогенез хрящової тканини

Стадії:

1. Хрящовий зачаток – хондрогенний острівець

2. Утворення первинної хрящової тканини

КІСТКОВІ ТКАНИНИ

Кістки беруть участь у мінеральному обміні, вони є депо кальцію, фосфору тощо. Жива кістка містить в собі вітаміни А, D, С та інші. Як складові скелету виконують опорну, захисну та рухову функції. Кістковий мозок бере участь у творенні крові.

Кістки побудовані з кісткової тканини, які є різновидом сполучної тканини, складаються із клітин (остеоцити) та міжклітинної речовини, яка містить багато колагену, глікопротеїдів тощо, і мінеральних компонентів (в основному кристали гідрооксиапатиту). Завдяки цьому кістка має і гнучкість, і міцність. Опір свіжої кістки на розрив такий же, як у міді, і в 9 разів більший, ніж у свинцю. Кістка витримує стискування 10 кг/мм² (подібно до чавуну). Щоб переламати ребро необхідна сила в 110 кг/см².

До складу кістки входять і органичні, і неорганічні речовини; чим молодша тварина, тим більший вміст перших; тому, кістки молодих тварин пружні і м’які, а кістки старих — тверді та крихкі. Відношення між обома складовими різне у всіх груп хребетних; наприклад, в кістках риб, а особливоглибоководних вміст мінеральних речовин відносно малий, і вони відрізняються мякою волокнистою будовою.

Кісткова тканина (textus osseus) разом з хрящовою нале­жить до скелетних тканин орга­нізму. Основна роль кісткової тканини опорно-механічна: завдяки значній міцності кістки забезпечують захист життєво важливих органів від механічних пошкоджень, опору, а також переміщення тіла у просторі. Елементи кісткової тканини утворюють каркас і мікрооточення для клітин крові у складі чер­воного кісткового мозку. Кісткова тканина є депо кальцію і фосфору в організмі. У кістковій тканині розрізняють клітинні елементи (остеобласти, остеоцити і остеокласти) та міжклітинну речовину (осеїнові волокна та осеомукоїд). Осеомукоїд містить глікопротеїни (серед яких специфічний білок кісткової тканини остеонектин) та протеоглікани. Незвапнований міжклітинний матрикс кісткової тканини має назву остеоїду (передкістки).

Характерною особливістю кісткової тканини є виключно високий (до 70 %) вміст у скла­ді її міжклітинної речовини неорганічних сполук, серед яких найбільше солей кальцію гідроксиапатитів та фосфатів. Міцність кісток залежить від високого вмісту побудованих з колагену І типу осеїнових волокон, що утворюють пучки.

Остеобласти

Остеобласти — клітини неправильної кубічної або полі­гональної форми розміром близько 15-20 мкм. Цитоплазма їх базофільна, внаслідок високого вмісту РНК, має добре розвинуті елементи гранулярної ендоплазматичної сітки та комп­лексу Гольджі. Це відносно малодиференційовані одноядерні клітини, в яких здійснюється синтез глікопротеїнів і протеогліканів осеомукоїду. Остеобласти трапляються переважно в місцях новоутворення кістко­вої тканини — у дорослому організмі в глибоких шарах окістя, а також у ділянках регенерації кісткової тканини.

Остеокласти — великі багатоядерні клітини неправильної округлої форми, попередниками яких можуть бути малодиференційовані клітини кісткового мозку, а також моноцити кроні. Основна функція остеокластів — резорбція (розсмоктування) кісткової тканини. Діаметр цих клітин 90 мкм і більше, у цитоплазмі налічуєть­ся від трьох до кількох десятків ядер. Цитоплазма остеокластів оксифільна або слабо базофільна, містить значну кількість лізосом і мітохондрій. На поверхні клітини, що приляють до місця руйнування кості, розрізняють дві зони: покриту мікроворсинками зону адсорбції і секреції ферментів (так звану гофровану облямівку), і замикальну зону, яка ізолює ділянку контакту від оточуючої тканини. 

На поверх­ні клітини, що приляють до місця руйнування кості, розрізняють дві зони: покриту мікроворсинками зону адсорбції і секреції ферментів (так звану гофровану облямівку), і замикальну зону, яка ізолює ділянку контакту від оточуючої тканини. 

Механізм руйнівної дії остео­кластів на кісткову тканину пов’язують з виділенням цими клі­тинами вуглекислого газу, з якого під впливом ферменту карбо-ангідрази утворюється вугільна кислота, здатна розчиняти солі кальцію. Остеоїд перешкоджає взаємодії остеокластів з неорга­нічними компонентами кістки. Для реалізації процесу резорбції необхідна секреція остеобластами колагенази — ферменту, який руйнує шар остеоїду і забезпечує доступ остеокластів до мінерального матриксу кістки. 

Залежно від способу організації колагенових волокон у кістковій тканині розрізняють два її види — пластинчасту та грубоволокнисту. Для пластин­частої кісткової тканини характерним с строго паралельне розташування пучків колагенових волокон з формуванням так званих кісткових пластинок. Залежно від орієнтації останніх у просторі кісткову тканину поділяють на компактну (у ній відсутні порожнини) та губчасту (кісткові пластинки утворюють розміщені під кутом одна до одної трабекули з формуванням характерної губчастої структури). З компактної кісткової тканини побудовані діафізи трубчастих кісток, з губчастої — плоскі кістки, епіфізи трубчастих кісток. Пластинчаста кісткова тканина становить переважну більшість кісток оріанізму.

Для грубоволокнистої кісткової тканини характерне невпорядковане (різнонаправлене) розміщення пучків осеїноаих волокон, оточених звапнованим осеомукоїдом. Між пучками осеїнових волокон у лакунах осеомукоїду залягають остеоцити. Грубоволокниста кісткова тканина трапляється здебільшого в скелеті зародка, а у дорослому організмі — лише в ділянці швів черепа та в місцях прикріплення сухожилля до кісток. 

Будова трубчастих кісток.

Діафіз — це центральна частина, епіфіз — периферійне закінчення трубчастих кісток. У ділянці діафіза кістки існує три шари: окістя (періост), власне кістка та ондост (внутрішній шар). Окістя складається з поверхневого волокнистого шару, утвореного пучками колагенових волокон, та глибокого остеогенного ша­ру (в ньому розміщені остеобласти та остеокласти). За рахунок окістя, яке пронизане судинами, здійснюється живлення кісткової тканини; кісткові елементи глибокого остеогенного шару забезпечують ріст кістки товщину, ЇЇ фізіологічну та репаративну регенерацію.

Між окістям і власне остеонним шаром розміщений шар зовнішніх генераль­них пластинок. Основна товща стінки кістки — це остеонний шар. Кожний остеон являє собою кісткову трубку діаметром від 20 до 300 мкм, у центральному каналі якої лежить так звана живильна судина і локалізовані остеобласти й остеокласти. Навколо центрального каналу концентричне розміщено 5-20 кісткових пластинок. 

Колагенові волокна у кісткових пластинках кожного шару розташо­вані строю паралельно. Напрям колагенових волокон у сусідніх пластинках не співпадає; пучки волокон тут розміщені під кутом один до одного, що сприяє зміц­ненню остеона як структурного елемента кістки.

Між кістковими пластинками у кісткових лакунах розташовані тіла остеоцитів, які анастомозують своїми відростками, розміщеними у кісткових канальцях. Остеонний шар можна уявити собі як систему паралельних циліндрів (остеонів), проміжки між якими заповнені вставними кістковими пластинками. Через окістя до остеонного шару проходять так звані проривні судини, а також пучки колагенових волокон. Від ендосту остеонний шар відокремлений шаром внутрішніх генеральних пластинок. Ендост — тонковолокниста сполучна тканина, збагачена остеобластами й остеокластами, яка обмежує кістковомозкову порожнину.

Епіфіз кістки утво­рений губчастою кістковою тканиною. Поверхнево вкритий окістям, під яким розмішений шар генеральних пластинок і остеонів. Кісткові пластинки у товщі епіфіза формують систему розміщених під кутом одна до одної трабекул, порожнини між якими заповнені ретикуляр­ною тканиною і гемопоетичними клітинами. Подібну до епіфіза будову мають і плоскі кістки скелету.

Гістогенез кісткової тканини.

Існує два способи розвитку кісткової тканини — безпосередньо з мезенхіми (перетинчастий остеогенез) та на місці хрящового зачатка (хрящовий остеогенез). Перший спосіб характерний для перших тижнів ембріогенезу, другий — для пізніших етапів ембріонального розвитку та пстнагального онтогенезу.

При характеристиці процесів розвитку кісткової тканини безпосередньо з мезенхіми визначають наступні етапи. Перший етап — формування у складі мезенхіми так званого остеогенного зачатка. При цьому проходить локальне розмноження мезенхімних клітин з вростанням у скелетогенний острівець кровоносних судин. Остеоїдний, тобто другий етап, характеризується виділенням остеогенними клітинами у міжклітинний простір колагену (формуванням осеїнових волокон) і високомолекулярних біополімерів (глікопротеїнів, протеoгліканів, ліпідів) осеомукоїду. Третій етап — власне утворення грубоволокнистої кістки — полягає у вапнуванні міжклітин­ної речовини (відкладанні солей кальцію). Для реалізації цього процесу необхідна присутність у міжклітинній речовині продукованої остеобластами лужної фосфатази та білка остеонектину. Останній, зв’язую­чи колаген з гідроксианатитом, визначає місце росту кристалів фосфату кальцію та їхнє прикріплення до органічного матриксу кості. Четвертий етап пов’язаний з резорбтивної тканини лежить постійна зміна напрямку дії вектора сили на кістку, внаслідок чого виникає, так званий п’єзоелектричний ефект (встановлюється різниця потенціалів на увігнутій та випуклій поверхнях кісткових пластинок). При ньому відзначено, що концентрацій остео­бластів і процеси апозиційного новоутворення кістки пов’язані з від’ємними зарядами, а концентрація остеокластів і процеси резорбції — з позитивни­ми зарядами на поверхні кістко­вої тканини. 

Вікові зміни кісткової ткани­ни полягають у поступовій втраті неорганічного матриксу кістки після досягнення двадцяти­річного віку. Характерною особливістю є те, що у чоловіків втрата мінеральних компонентів кістки є сталим показником протягом усього життя і становить близько 0,4 % до маси щорічно. У жінок з настанням менопаузи, очевидно, в результаті дефіциту естрогенів в організмі, процеси демінералізації наростають, досягаючи рівня 1–1,5 % щорічно.

Кількість (а точніше співвідношення) органічних і мінеральних речовин в кістці змінюється з віком. У дітей значно переважають органічні речовини, у дорослих — мінеральні. У дорослої людини частка мінеральних складових (переважно, фосфорнокисле і вуглекисле вапно та фосфорнокисла магнезія, а також фтористого, хлористого кальцію й інші) складає близько 60—70 % маси кістки, а органічні речовини (в основному осеїн, яки відноситься до клейодавальних речовин) — 30—40 %. Кістки виявляють велику міцність і сильний опір розривові, надзвичайно довго протистоять руйнуванню і належать до числа найзвичайніших залишків викопних тварин. При прокалюванні кіста втрачає органічнe речовинe, але зберігає свою форму і будову; піддаючи кісту дії кислоти (напр. соляної), можна розчинити мінеральні речовини й одержати гнучкий хрящуватий кістяк кістки. 

Розрізняють два основних типи кісткової тканини — ретикулофіброзну (грубоволокнисту) і пластинчасту. Перша розвивається із мезенхіми, що властиво для покривних кісток черепа.

Одночасно з диференціюванням клітин в остеоцити утворюється міжклітинна речовина і колагенові волокна. Розташована між клітинами і волокнами основна речовина ущільнюється, формуються кісткові балки (перекладини). Клітини поверхні утворюваної кістки перетворюються в остеобласти. Більшість кісток скелету людини (за винятком покривних кісток черепа) побудовані пластинчастою кістковою тканиною, тобто мають кісткові пластинки товщиною від 4 до 15 мкм, які складаються із остеоцитів і тонковолокнистої міжклітинної речовини. Сполучнотканинні волокна в товщі кожної пластинки лежать паралельно та орієнтовані у певному напрямку. В залежності від розташування кісткових пластинок розрізняють компактну і губчасту кістки. У компактній кістці пластинки розташовуються у певному порядку, утворюючи складні системи — остеони.

Остеон

Остеон — структурна одиниця кістки. Він складається із 5-20 циліндричних пластинок, що вставлені одна в одну. В центрі кожного остеону проходить центральний (Гаверсів) канал. Діаметр остеона 0,3-0,4 мм. Між остеонами розташовуються вставні пластинки. Зовнішній і внутрішній краї кістки вкриті генеральними пластинками. Губчаста кістка має тонкі кісткові пластинки і перекладини (трабекули), які перехрещуються між собою і утворюють багато чарунок. Напрямок перекладин співпадає з кривими стискування і розтягу, утворюючи склепінчасту конструкцію. Таке розташування кісткових трабекул під кутом одна до одної забезпечує рівномірне передавання тиску або тяги на кістку. Все це забезпечує найбільшу міцність кістки при невеликій затраті кісткової тканини.

У кістках розрізняють щільну і губчаcту кісткові речовини. Щільна відрізняється однорідністю, твердістю і складає зовнішній шар кістки; вона особливо розвинута в середній частині трубчастих кісток і тоншає в напрямку до кінців; у широких кістках вона утворює 2 пластинки, розділені шаром губчастої речовини; у коротких вона у вигляді тонкої плівки одягає кістку зовні. Губчаста речовина складається з пластинок, що перетинаються в різних напрямках, утворюючи систему порожнин та отворів, які в середині довгих кісток зливаються у велику порожнину.

За мікроструктурою кісткова речовина представляє особливий вид сполучної тканини, кісткову тканину, характерні ознаки якої: тверда, просочена мінеральними солями, волокниста міжклітинна речовина і зірчасті клітини з багатьма відростками. Основу кістки складають клейодавальні волокна з речовиною, що їх з’єднує. Ці волокна просочені мінеральними солями і складаються в пластинок, що складаються із шарів поздовжніх і поперечних волокон; крім того, у кістковій речовині знаходяться пружні волокна (волокна Шарпе). Частина цих пластинок в щільній кістковій речовині розтащована концентричними шарами навколо минаючих у кістковій речовині довгих каналів, що розгалужуються, (Гаверсові канали), частина лежить між цими системами, частина охоплює цілі групи їх або тягнеться уздовж поверхні кістки. Паралельно поверхні цих пластинок в них розташовані шари маленьких зіркоподібних порожнин, що продовжуються в численні тонкі канальці — це так звані «кісткові тільця», у яких знаходяться кісткові клітини, що дають відростки в канальці. Канальці кісткових тілець з’єднуються між собою та з порожниною Гаверсових канальців внутрішніми порожнинами й окістям. В такий спосіб уся кісткова тканина виявляється пронизаною безперервною системою наповнених клітинами і їхніми відростками порожнин і канальців, по яких і проникають необхідні для життя кістки поживні речовини. По Гаверсових канальцях проходять тонкі кровоносні судини (зазвичай артерія і вена); стінка Гаверсового каналу і зовнішня поверхня кровоносних судин покриті тонким шаром ендотелію, а проміжки між ними служать лімфатичними шляхами кістки. Губчаста кісткова речовина не має Гаверсових канальців. Кісткова тканина риб представляє деякі відмінності: Гаверсових канальців тут немає, а канальці кісткових тілець сильно розвинуті.

Особливою видозміною кісткової тканини є зубна речовина або дентин

Гістогенез кісткової тканини

2 способи:

1. перетинчастий остеогенез;

2. хрящовий остеогенез

Стадії перетинчастого остеогенезу:

1. формування остеогенного острівця – кісткової бластеми;

2 .остеоїдна – формування осеїнових волокон і осеомукоїду;

2.     утворення грубоволокнистої кісткової ткани ни;

3.     заміна грубоволокнистої на пластинчасту кісткову тканину

Стадії хрящового остеогенезу:

1.     формування хрящової моделі майбутньої кістки;

2.     периенхондральне окостеніння;

3.     хондральне окостеніння;

4.     формування метаепіфізарної пластинки росту.

Метаепіфізарна пластинка ростумає зони:

1.     незміненого хряща:

2.     стовпчастого хряща;

3.     пухирчастих клітин;

4.     резорбції хряща та незрілої кісткової ткани ни. 

Розвиток кістки відбувається 2 способами: або зі сполучної тканини, або хряща.

Першим способом розвиваються кістки зводу і бічних відділів черепа, нижня щелепа і, на думку деяких, ключиця (а в нижчих хребетних і деякі інші) — це так звані покривні або облягаючі кістки. Вони розвиваються прямо зі сполучної тканини; волокна її трохи згущаються, між ними з’являються кісткові клітини й у проміжках між останніми відкладаються вапняні солі; утворяться спочатку острівці кісткової тканини, що потім зливаються між собою. Більшість кісток скелету розвивається з хрящової основи, що має таку ж форму, як майбутня кіста. Хрящова тканина піддається процесові руйнування, усмоктування і замість неї утвориться, при діяльній участі особливого шару освітніх кліток (остеобластів), кісткова тканина; процес цей може йти як з поверхні хряща, від його оболонки, що вдягає, перихондрия, що перетворюється потім в окістя, так і усередині його. Звичайний розвиток кісткової тканини починається в декількох крапках, у трубчастих кістах окремими крапками окостеніння володіють епіфізи і диафіз.

Ріст кістки в довжину відбувається головним чином у частинах ще не окостенілих (у трубчастих кістах між епіфізами і діафізом), але почасти і шляхом відкладення нових часток тканини між існуючими («інтусусцепція»), що доводять повторні виміри відстаней між убитими в кісту вістрями, живильними отворами тощо; стовщення кіст відбувається шляхом відкладення на поверхні кісти нових шарів («аппозиція») завдяки діяльності остеобластів окістя. Ця остання володіє у високому ступені здатністю відтворювати зруйновані і вилучені частини кістки. Діяльністю її обумовлюється і зрощення переломів. Паралельно з ростом кісти йде руйнування, усмоктування («резорбція») деяких ділянок кісткової тканини, причому діяльну роль грають так називані остеокласти («клітини, що руйнують кісту»), багатоядерні елементи, що спостерігаються на стінках мозкових порожнин, в окісті і стінках великих порожнин у кістці (напр. Гайморова печера тощо).