РОЗДІЛ 2 ТКАНИНИ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА (ОПОРНО-ТРОФІЧНІ ТА ЗАХИСНІ)

Під поняттям «тканини внутрішнього середовища» об’єднуються різноманітні за своєю загальною морфологією і окремими функціями різновиди тканин, які, проте, мають загальне походження і виконують схожі опорно-трофічні функції. Наявність цих загальних ознак виправдовує об’єднання в одну тканину таких своєрідних її різновидів, як кров, лімфа, пухка й щільна сполучна тканина: ретикулярна, кісткова і хрящова.

В онтогенезі тканини внутрішнього середовища виникають з мезенхими – примітивної малодиференційованої пухкої тканини, що з’являється у зародка на ранніх стадіях розвитку.

Ознаки тканин внутрішнього середовища і відмінності від епітеліальної тканини:

сильний розвиток міжклітинної речовини, що розсовує клітини одну від одної на значну відстань;
тканини внутрішнього середовища мають клітини, як правило, позбавлені полярності;
тканини внутрішнього середовища займають «внутрішнє» положення в організмі (тобто вони не межують із зовнішнім середовищем і з середовищем вторинних порожнин організму).

В процесі еволюції тканини внутрішнього середовища виникли одночасно з епітелієм і можуть розглядатися як стародавніші тканини «загального характеру».

2.1. Кров і лімфа

Кров і лімфа є особливими різновидами тканин мезенхимного походження, що створюють внутрішнє середовище організму (разом з пухкою волокнистою сполучною тканиною).

Кров і лімфа мають рідку консистенцію і складаються з двох основних компонентів: міжклітинної речовини (плазми) і зважених у ній формених елементів. Обидві тканини тісно взаємозв’язані та функціонально і генетично пов’язані зі сполучною тканиною.

Кров складається з міжклітинної речовини – плазми крові і формених елементів: еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів (кров’яні пластинки). Об’єм плазми рівний 55–65%, а формених елементів – 40–45% крові. Кров в організмі людини складає 5–9% маси тіла. Функції крові:

транспортна;
дихальна – перенесення кисню і вуглекислоти;
трофічна – перенесення поживних речовин;
екскреторна – перенесення метаболітів і продуктів обміну;
захисна – забезпечення гуморального і клітинного імунітету;
гуморальна – перенесення гормонів і біологічно активних речовин;
гомеостатична – підтримка постійності іонного складу і рН внутрішнього середовища організму.

Плазма крові містить 90–93% води і 7–10% сухої речовини, яка містить білки, органічні і мінеральні сполуки. До основних білків плазми крові належать альбуміни, глобуліни і фібриноген. Альбуміни сприяють перенесенню кров’ю погано розчинних у воді речовин (наприклад, жирних кислот). Глобуліни поділяються на альфа-, бета- і гамма-глобуліни (у цій фракції містяться антитіла). Фібриноген забезпечує зсідання крові завдяки своїй здатності переходити в нерозчинну форму – фібрин. Плазма, що утворюється при зсіданні крові, позбавлена фібрину, називається сироваткою. У плазмі крові присутні біологічно активні речовини (ферменти, гормони), велике значення мають іони натрію, хлору, калію, магнію, цинку, міді.

Формені елементи крові

Еритроцити, або червоні кров’яні тільця, у людини і ссавців – високодиференційовані, без’ядерні клітини, які в процесі еволюції втратили всі органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції – дихальної, що здійснюється завдяки наявності у них дихального пігменту – гемоглобіну. Крім того, еритроцити беруть участь у транспорті амінокислот, антитіл, токсинів і низки лікарських речовин.

Кількість еритроцитів дорівнює в чоловіків від 3,9 х 10¹² до 5,5 х 10¹² в 1л, у жінок – від 3,7 х 10¹² до 4,9 х 10¹² в 1л. Еритроцити у людини і ссавців мають форму двоввігнутих дисків. Їх називають дискоцитами. У нормі дискоцити становлять 80% від загальної кількості еритроцитів.

Рис. 2.2. Мазок крові дорослої людини (загальний вигляд). 1 – еритроцити; 2 – лімфоцити; 3 – моноцити; 4 – нейтрофільні гранулоцити; 5 – еозинофільні гранулоцити; 6 – базофільні гранулоцити; 7 – тромбоцити.

Виявлені й інші форми еритроцитів – планоцити (плоскі), стоматоцити (куполоподібні), сфероцити (кулясті), ехиноцити (шиповидні). Останні два види належать до старіючих форм еритроцитів.

За розмірами еритроцити поділяють на нормоцити – 75%, макроцити (великі розміри) – 12% та мікроцити.

Поряд зі зрілими еритроцитами в нормальній крові міститься 1–5% молодих форм, бідних на гемоглобін.

Форму еритроцитів підтримують бета-сіалоглікопротеїн у мембрані еритроциту та каркас із білка спектрину, який зсередини прилягає до плазмолеми і пов’язаній з нею іншим білком – анкеріном. Еритроцит укритий плазмолемою товщиною близько 20 нм. На її зовнішній поверхні розташовані антигенні олігосахариди, які зумовлюють групову належність еритроцитів, фосфоліпіди, сіалові кислоти. Гемоглобін становить одну третину від загальної маси еритроциту. Гемоглобін – це складний білок, побудованій з білкової частини – глобіну та небілкової групи – гему, що містить залізо. Гемоглобін швидко приєднує кисень, утворюючи нестійку сполуку – оксигемоглобін, який легко розпадається і віддає кисень тканинам. Частково гемоглобін зв’язується з вуглекислотою, утворюючи карбгемоглобін, але більша частина вуглекислоти переноситися плазмою крові. Гемоглобін легко утворює сполуку із чадним газом – карбоксигемоглобін.

Еритроцитам властива висока еластичність і пружність, завдяки чому вони здатні проходити судинами меншого діаметру, ніж вони самі.

Середній термін життя еритроцитів людини – 120 діб. У крові можна знайти різні за віком еритроцити: молоді, функціонально зрілі та старіючі. Молоді форми еритроцитів мають назву ретикулоцитів.

В організмі щодня руйнується близько 200 млн. еритроцитів, при цьому гемоглобін розпадається на глобін і залізовмісну гемінову групу. Залізо, що вивільнилося, використовується для утворення нових еритроцитів.

Лейкоцити, або білі кров’яні клітини периферичної крові хребетних і людини, характеризуються активною рухливістю і різноманіттям за морфологічними ознаками і біологічною роллю. Всі лейкоцити підрозділяють на дві групи: зернисті лейкоцити, або гранулоцити, і незернисті лейкоцити, або агранулоцити.

Група зернистих лейкоцитів характеризується наявністю в цитоплазмі специфічної зернистості та сегментованими ядрами. При забарвленні крові сумішами кислого (еозин) і основного (азур) фарбників зернистість в одних лейкоцитах виявляється спорідненість до кислих фарбників, і такі лейкоцити називаються еозинофільними, або ацидофільними; в інших – до основних фарбників – базофільні лейкоцити; у третіх – до основних і кислих фарбників – нейтрофільні, або гетерофільні лейкоцити.

Група незернистих лейкоцитів відрізняється відсутністю специфічної зернистості в цитоплазмі і несегментованими ядрами. Вони підрозділяються на лімфоцити і моноцити.

Всі лейкоцити мають кулясту форму. Кількість лейкоцитів може значно змінюватися залежно від прийому їжі, фізичного і розумового навантаження тощо. Лейкоцити здатні до активного переміщення за допомогою псевдоподій. Потоком крові лейкоцити розносяться по всьому організму. Певні типи лейкоцитів беруть участь у захисній функції, забезпечуючи фагоцитоз мікробів, чужорідних речовин і продуктів розпаду клітин, а також беруть участь у формуванні гуморального та клітинного імунітету.