Ушкодження хребта

Ушкодження хребта виникають через надмірне згинання або розгинання, падіння з висоти, пірнання в неглибокому місці, під час автомобільних катастроф і обвалів споруд.

Найнебезпечнішими і тяжкими є переломи хребта. Залежно від локалізації розрізняють ушкодження шийного, поперекового і крижового відділів хребта. Перелом хребта буває з повним порушенням провідності спинного мозку, частковим і без порушення. Спинний мозок може бути ушкоджений внаслідок удару й стискання гематомою, тяжких переломів дужок і тіл хребців зі зміщенням відламків і у випадку вогнепальних переломів. Ці ушкодження є типовими у випадку падіння з висоти та під час транспортних катастроф. Переломи хребта можуть бути також відкритими і закритими.

Симптоми: біль у ділянці перелому, що посилюється під час рухів. Часто він може мати оперізувальний характер, що є наслідком стискання нервових корінців. Під час огляду потерпілого виявляють локальний різкий біль, набряк і деформацію хребта в ділянці перелому. Остистий відросток хребця, розміщеного вище перелому, трохи виступає назад, нижче від нього промацується западання. Рухи на місці перелому хребця різко обмежені й болісні, м’язи напружені. Біль різко посилюється під час натискання на остистий відросток ушкодженого хребця. Під час натискання на голову чи надпліччя він відчувається у місці перелому. У разі переломовивихів хребет деформується більше (рис. 29).

Рис. 29. Пошкодження хребта: а − вивих; б − переломовивих

У разі компресійних переломів (див. рис. 26, ж) розвивається кіфоз, який стає вираженішим внаслідок переломів грудної частини хребта. Хворий звичайно перебуває у вимушеному положенні, рухи в ураженому відділі хребта різко обмежені й болісні, м’язи напружені.

У тяжких випадках настає частковий або повний розрив спинного мозку та його оболонок із розходженням кінців. Стан хворих у разі ушкоджень спинного мозку важкий, виникає спинномозковий (спинальний) шок. Унаслідок порушення провідності спинного мозку втрачається чутливість нижче від місця ушкодження, з’являються парези й паралічі, розлади функції тазових органів. Так, у разі ушкодження поперекового і грудного відділів спинного мозку розвиваються паралічі нижніх кінцівок (рис. 30, а), у разі ушкодження шийного відділу розвиваються паралічі верхніх та нижніх кінцівок, тулуба (високий параліч), втрачається чутливість, порушується функція тазових органів (рис. 30, б). У разі ушкодження верхнього шийного відділу ймовірне настання смерті через ушкодження довгастого мозку та зупинку дихання і серця. Характерними є порушення акту дефекації (закреп, парези кишок) і сечовипускання. Внаслідок затримки сечовипускання хворі потребують катетеризації. Рентгенологічне дослідження дає змогу уточнити локалізацію і характер перелому.

Рис. 30. Параліч частин тіла внаслідок ушкодження спинного мозку: а − параплегія, параліч нижніх кінцівок; б − тетраплегія, параліч верхніх та нижніх кінцівок. Сірим кольором позначено уражені частини тіла

ДМД у разі ушкоджень хребта надають дуже обережно, щоб додатково не травмувати спинний мозок. Потерпілий лежить. Його ні в якому разі не можна ставити на ноги й садити, категорично забороняється піднімати руки і ноги. Для попередження травматичного шоку вводять анальгетики. Після цього потерпілого обережно вкладають спиною на тверду поверхню дошки, щита, покладених на ноші. Під плечі й голову підкладають м’які валики або подушки (рис. 31). Щоб потерпілий не зісковзнув з нош під час транспортування, його фіксують до щита згорнутими простирадлами, бинтами та транспортують до лікарні.

Рис. 31. Іммобілізація хребта на щиті та дошках

За відсутності щита потерпілого кладуть на м’які ноші на живіт, під груди й голову підкладають м’які валики або подушки для розвантаження тіл хребців і полегшення дихання. У разі переломів шийного відділу хребта на шию накладають “комір” з вати і фанерну або драбинчасту шину. На відкриті переломи накладають асептичну пов’язку. Лікують таких потерпілих у нейрохірургічних відділеннях.