Правове забезпечення домедичної допомоги

Кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я, гарантом якого є Конституція України. Це ж стосується і права громадян на невідкладну медичну допомогу. Ці права є базовими у системі соціальних прав людини і захищаються відповідними законами і нормативно-правовими актами України. Законодавство України про охорону здоров’я передбачає не тільки право громадян на невідкладну медичну допомогу, а й обов’язок громадян надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для життя і здоров’я стані. Одним з обов’язків громадян у сфері цивільного захисту є вивчення способів захисту від надзвичайних ситуацій та дій у разі їхнього виникнення, а також надання домедичної допомоги (ДМД) потерпілим до прибуття аварійно-рятувальних підрозділів.

Особами, які зобов’язані надавати ДМД людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб (формувань), працівники державної пожежної охорони, поліцейські, фармацевтичні працівники, провідники пасажир– ських вагонів, бортпровідники, а також працівники державних та комунальних підприємств, установ і організацій, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками з надання ДМД.

Вимоги щодо рівня знань та перелік практичних навичок, необхідних для надання ДМД, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в сфері охорони здоров’я – Міністерство охорони здоров’я України.

У разі виявлення людини у невідкладному стані, яка не може особисто звернутися за наданням екстреної медичної допомоги, та за відсутності медичних працівників, рятуваль– ників чи інших осіб, які зобов’язані надавати ДМД, на місці події, громадяни, які виявили таку людину, зобов’язані:

негайно здійснити виклик екстреної медичної допомоги або повідомити про виявлену людину у невідкладному стані та про місце події працівників найближчого закладу охорони здоров’я чи будь-яку особу, яка зобов’язана надавати

ДМД та знаходиться поблизу місця події;

за можливості надати виявленій людині у невід– кладному стані необхідну допомогу, у тому числі шляхом перевезення такої людини до найближчого відділення екст– ренної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути надана необхідна медична допомога.

Кожен, хто виявив людину у невідкладному стані, має право звернутися до підприємств, установ та організацій з проханням надати транспортний засіб для перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги, у якому може бути надана необхідна медичної допомога. Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та підпорядкування, фізичні особи – підприємці, а також водії зобов’язані забезпечити наявним у їхньому розпорядженні транспортом безоплатне перевезення людини, яка перебуває у невідкладному стані, до медичного закладу.

Надання людині у невідкладному стані ДМД на місці події та під час перевезення до закладу охорони здоров’я здійснюють згідно порядку надання ДМД особам, які знаходяться у невідкладних станах, і стандартів екстреної медичної допомоги, які затверджені центральним органом виконавчої влади.

Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь в рятуванні людей і сприяли наданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безоплатне лікування та відшкодування моральної та майнової шкоди, заподіяної їхньому здоров’ю та майну.

За несвоєчасне і неякісне забезпечення необхідною медичною допомогою, що призвело до тяжких наслідків, винні особи несуть відповідальність відповідно до норм чинного законодавства. Суспільна небезпека цього злочину полягає у поширенні аморальної поведінки, суттю якої є неповага до права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими нормами, що зобов’язують надавати допомогу людям, які перебувають у небезпечному для життя стані, залишенні без такої допомоги.

Надаючи ДМД слід дотримуватись головного правила – “Не зашкодь!”. Ваші дії мають бути напрямлені на збереження життя потерпілому, а не шкодити йому.

Поняття домедичної допомоги.

Основні принципи та завдання надання домедичної допомоги

Нещасний випадок – це ушкодження організму людини або порушення його функцій за раптового впливу чинників навколишнього середовища. Нещасні випадки часто відбу– ваються в умовах, коли немає можливості швидко надати кваліфіковану медичну допомогу, тоді як тяжкий стан, що загрожує життю людини може виникнути упродовж декількох хвилин після пригоди. Так, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, близько 30 % осіб, які загинули внаслідок нещасних випадків, могли б бути врятовані, якби їм своєчасно і правильно надали ДМД, здійснили заходи щодо оживлення або вчасно доправили до медичного закладу.

Домедична допомога – це комплекс негайних заходів, напрямлених на відновлення та збереження життя та здоров’я потерпілого. Її повинен надавати той, хто знаходиться поряд з потерпілим (взаємодопомога), або сам потерпілий (самодопо– мога) до прибуття медичного персоналу.

Своєчасно надана та правильно проведена ДМД в багатьох випадках не лише рятує життя потерпілому, а й забезпечує подальше успішне лікування, запобігає розвиткові важких ускладнень, а в майбутньому сприяє відновленню здоров’я і працездатності потерпілого.

Саме тому необхідно, щоб кожна людина, яка опинилася на місці пригоди або поблизу нього, володіла методами швидкої й ефективної ДМД, а не стояла осторонь, активно допомагала постраждалим.

Надаючи ДМД потрібно дотримуватись таких принципів:

беручи до уваги неможливість виявлення всіх людей, інфікованими збудниками, що передаються з кров’ю, захист осіб, які надають допомогу, від ВІЛ-інфекції та вірусів гепатиту ґрунтується на принципі: з усіма потерпілими треба поводитися так, наче вони заражені інфекціями, що передаються з кров’ю. Тобто, будь-який контакт з біологічними рідинами людини треба розглядати як небезпечний і застосовувати індивідуальні засоби захисту;
усі дії того, хто надає допомогу, мають бути цілеспрямованими, обдуманими, рішучими, швидкими, спокійними.

Метою ДМД є усунення причин, що загрожують життю потерпілого в цей момент, і запобігання розвитку тяжких ускладнень. Оптимальний термін надання ДМД – до 30 хв після отримання ушкодження, а у разі зупинки дихання – 5–10 хв.

Важливість чинника часу пояснюється тим, що в осіб, які отримали ДМД протягом 30 хв після травмування, ускладнення виникають у два рази рідше, ніж в осіб, яким цю допомогу було надано пізніше зазначеного терміну. У разі відсутності поблизу людей постраждалий має подбати про себе самостійно.

ДМД охоплює такі три групи заходів:

Негайне припинення впливу зовнішніх пошкоджу– вальних чинників (електричного струму, високої або низької температури, стискання важкими предметами) та виведення або винесення потерпілого з небезпечного середовища (порятунок з води, з приміщення, яке палає, або в якому наявні отруйні гази тощо).
Надання ДМД потерпілому в залежності від характеру та виду травми, нещасного випадку або не відкладного стану (зупинка кровотечі, накладання пов’язки на рану, виконання штучного дихання, непрямого масажу серця тощо).
Організація якнайшвидшого транспортування хворого або потерпілого до лікувального закладу.

Поряд із наданням ДМД потрібно негайно викликати бригаду швидкої медичної допомоги. Під час самостійного надання ДМД можна попросити інших свідків нещасного випадку про допомогу.

Надаючи ДМД потрібно дотримуватися такої послідовності дій:

оглянути місце пригоди, оцінити ситуацію (якщо можливо, виявити чинники, що призвели до травм, якими є ймовірні ураження в потерпілих та їхня тяжкість; скільки потерпілих; чи у змозі допомогти хтось з оточення), переконатися у відсутності небезпеки для рятувальника та здійснити заходи щодо припинення впливу пошкоджувальних чинників (витягти з води, полум’я, загасити одяг, що палає, звільнити потерпілого від дії електричного струму тощо);
здійснити первинний огляд потерпілого за принципом АВС (швидко та правильно оцінити стан потерпілого) та надати йому ДМД у разі виникнення небезпечного для життя стану;
викликати бригаду швидкої допомоги;
здійснити вторинний огляд потерпілого, визначити послідовність дій щодо його порятунку залежно від тяжкості травми та виконувати необхідні рятувальні дії в порядку терміновості;
безперервно спостерігати за потерпілим, підтримувати його основні життєві функції та контакт з ним, а також заспокоювати потерпілого до приїзду бригади швидкої допомоги;
якщо прибуття бригади швидкої допомоги або інших служб, які зобов’язані брати участь в організації надання допомоги у разі нещасних випадків, аварій чи катастроф, є малоймовірним, забезпечити умови для транспортування потерпілого в медичну установу.

Першочерговість здійснення заходів з порятунку потерпілого залежить від того, які з ушкоджень є найнебезпечнішими для життя. Тому, насамперед надають допомогу у разі найважчих ушкоджень, а потім уже всіх інших. Наприклад, якщо у потерпілого виникла асфіксія (задуха) внаслідок того, що ротова порожнина і ніс забиті землею, крім цього, він має закритий перелом кінцівки та її опік, спочатку треба очистити від землі верхні дихальні шляхи, здійснити штучне дихання до відновлення самостійного дихання потерпілого, а потім ввести знеболювальну речовину, накласти на обпечене місце асептичну пов’язку, здійснити іммобілізацію кінцівки та, якщо немає можливості викликати бригаду швидкої допомоги, доправити його у медичну установу. Якщо вона приїде, то, звичайно, обсяг ДМД обмежиться тільки усуненням асфіксії та проведенням штучного дихання.

Особливості надання домедичної допомоги в осередку масового ураження

Масові травми виникають у разі землетрусів, автокатастроф, залізничних аварій, пожеж, вибухів. Успішне надання ДМД у цих випадках залежить від організованості та порядку. Насамперед потрібно з’ясувати, кому в першу чергу необхідна допомога. Послідовність її надання має бути такою: спочатку надають допомогу тим, хто задихається, пізніше потерпілим з проникними пораненнями грудної та черевної порожнини, відтак пораненим зі значною кровотечею з ран, далі потер– пілим, які непритомні або перебувають у шоковому стані, пізніше – потерпілим зі значними переломами, надалі – особам із незначними пораненнями та переломами.

Потерпілих розподіляють на групи за черговістю транспортування залежно від тяжкості ушкодження.

Група першої черги: потерпілі з проникними поранен– нями грудної та черевної порожнини; непритомні або такі, які перебувають у шоковому стані; з черепно-мозковими трав– мами; з внутрішніми кровотечами, ампутованими кінцівками, відкритими переломами, опіками.

Група другої черги: потерпілі зі закритими переломами кінцівок; із значними, але зупиненими кровотечами.

Група третьої черги: потерпілі з незначними крово– течами, переломами дрібних кісток, забиттям.

На жаль, в аваріях, катастрофах і стихійних лихах серед потерпілих значну частину складають діти. Організовуючи ДМД дітям потрібно обов’язково враховувати такі основні анатомофізіологічні особливості їхнього організму, як:

генералізована реакція нервової системи у відповідь на різноманітні види стресу – больовий, температурний (переохолодження, перегрівання організму), опіковий та інші. У дітей, навіть, за порівняно невеликих стресових впливів з’являються та швидко набувають вираженого ступеня зміни діяльності серцево-судинної системи та дихання, а за значніших – виникає судомний синдром;
діти, особливо молодшого віку, дуже чутливі до втрати крові, навіть, у незначних кількостях. Так, у новонародженої дитини втрата 50 мл крові рівноцінна втраті крові 600–1000 мл дорослими;
слизові оболонки верхніх дихальних шляхів у дітей схильні до набряків;
кісткова система в дітей відрізняється високою елаcтичністю, що знижує частоту переломів кісток і, водночас, зумовлює типові для дитячого віку ушкодження скелету – надломи, переломи окістя, переломи за типом «зеленої гілки» та інші.

З огляду на це особи, які надають допомогу потерпілим в осередку масового ураження, мають надавати ДМД насамперед дітям. У разі однакового ступеня важкості ураження діти мають перевагу перед дорослими. Це положення стосується, як місця пригоди, так і етапів евакуації.

Дітей молодшого віку необхідно евакуювати насамперед і, якщо дозволяють обставини, разом з матір’ю або батьком.