Транспортувальна іммобілізація

Іммобілізація – приведення в нерухомий стан частини тіла (кінцівка, хребет). Її застосовують у разі переломів кісток, пошкоджень суглобів і сухожиль, вивихів, великих за площею пошкоджень м’яких тканин, ушкоджень великих кровоносних судин і нервів, опіків кінцівок, гострих запальних процесів на кінцівках.

Іммобілізація попереджує розвиток травматичного шоку (зменшує біль), можливість перетворення закритого перелому у відкритий, розвиток інфекції в рані, можливість первинної чи вторинної кровотечі з рани, ушкодження великих кровоносних судин та нервових стовбурів. Крім того, вона створює максимальний спокій пошкодженій частині тіла, а тому пришвидшує видужання й відновлення працездатності хворого.

Іммобілізацію поділяють на транспортувальну і лікувальну.

Транспортувальну (тимчасову) іммобілізацію здійснюють на період транспортування потерпілого з місця пригоди у лікувальний заклад. Вона повинна забезпечувати повний спокій пошкодженому органу на цей період. Для транспортувальної іммобілізації використовують різноманітні стандартні шини, які випускає промисловість, а за їхньої відсутності – імпровізовані, виготовлені з підручних засобів: палиць, дощок, парасольки, лижі, лижних палиць, лінійки, щільного картону, лозини, пучків очерету, фанерних смуг (рис. 27, а). Якщо немає можливості використати ці засоби, здійснюють аутоіммобілізацію: ушкоджену верхню кінцівку, зігнуту під прямим кутом у ліктьовому суглобі, прибинтовують до тулуба, а пошкоджену нижню кінцівку – до здорової ноги (рис. 27, б).

Рис. 27. Транспортувальна іммобілізація нижньої кінцівки: а − іммобілізація у разі перелому стегнової кістки за допомогою підручних засобів; б − аутоіммобілізація у разі перелому гомілки

Правила транспортувальної іммобілізації.

Проводити іммобілізацію ушкодженої частини тіла треба якомога швидше після травми.
Усі маніпуляції мають бути добре продумані, виконуватись спокійно, без ривків і смикання. Грубі рухи можуть погіршити стан потерпілого.
У разі тяжких травм увести знеболювальні засоби (профілактика травматичного шоку). Приймати знеболювальні засоби перорально протипоказано, якщо є підозра на закриту травму живота.
Шину з жорсткого матеріалу не можна накладати на голе тіло, її потрібно прокласти ватою, рушником чи іншою тканиною. Транспортувальну шину можна накладати на одяг і взуття, оскільки, роздягаючи потерпілого, можна спричинити додаткову травму. У разі відкритих переломів одяг розрізають по шву.
Шину моделюють на собі або по здоровій кінцівці потерпілого і тільки пізніше накладають на пошкоджену відповідно до розмірів і конфігурації.
Після моделювання шину ретельно прибинтовують до пошкодженої кінцівки спіральними турами бинта, починаючи з периферії так, щоб вона добре фіксувала ділянку перелому і утворювала з кінцівкою єдине ціле.
У разі відкритого перелому на рану накладають асептичну пов’язку і лише після цього накладають шину. Якщо виникла необхідність накласти пов’язку на рану, потерпілого не роздягають, а необхідну ділянку одягу вирізають. Якщо для зупинки артеріальної кровотечі потрібно використати кровозупинний джгут, то його накладають на кінцівку до проведення транспортної іммобілізації, але так, щоб його можна було легко зняти, не порушуючи при цьому повністю іммобілізацію.
Щоб уникнути відмороження в холодну пору року, кінцівку потрібно обгорнути одягом, пледом тощо.
Під час іммобілізації кінцівки, їй надають фізіологічного (функціонально вигідного) положення, а якщо це неможливо, то фіксують у тому положенні, за якого кінцівка менше усього травмується.
Для визначення кількості суглобів, що потребують фіксації у випадку різних переломів кінцівок, можна орієнтуватися на цифру “чотири”. Наприклад, у разі перелому кісток передпліччя, що має дві кістки, потрібно фіксувати два суглоби, що в сумі дає чотири. У випадку перелому плеча, що має одну кістку, необхідно фіксувати три суглоби, що в сумі становить чотири (рис. 28).

Рис. 28. Транспортна іммобілізація стандартною шиною Крамера у разі переломів передпліччя (а) і плеча (б)

Під час накладання транспортувальних шин потрібно залишати відкритими кінчики пальців руки і стопи для контролю за кровообігом у пошкодженій кінцівці. Такі симптоми, як відчуття болю, оніміння, поколювання, наявність синюшності, свідчать про стискання кінцівки.

Помилки і ускладнення під час транспортувальної іммобілізації.

Застосування коротких шин або підручних засобів може порушити нерухомість ушкодженої кінцівки чи ділянки тіла і, як наслідок, спричинити додаткову травматизацію під час перенесення і перевезення потерпілого, стати причиною травматичного шоку або ранових ускладнень.
Недотримання правил моделювання призводить до тривалого стискання шкіри, утворення пролежнів.
Закривання кровозупинного джгута пов’язкою, внаслідок чого джгут своєчасно не знімають, зумовлює змертвіння кінцівки.
Надмірно туге фіксування шини до кінцівки бинтом погіршує кровообіг у кінцівці, спричиняє її набряк та розлад чутливості. Недостатнє зігрівання іммобілізованої кінцівки у холодну пору року може призвести до її відмороження.

Транспортування. Транспортувати потерпілого до лікувального закладу у разі переломів верхньої кінцівки можна сидячи, а з переломами нижньої кінцівки – лежачи на спині, бажано на ношах, кінцівка повинна бути укладена на що-небудь м’яке і припіднята.

Транспортування і особливо перекладання потерпілого повинні бути дуже обережними, оскільки найменше зміщення кісткових уламків завдають сильного болю. Крім того, кісткові уламки можуть пошкодити нерви, судини, м’язи, шкіру. Потерпілому можна дати гарячого чаю або кави.

Способи іммобілізації та перенесення потерпілих у разі травм різної локалізації узагальнені у табл. 4.

Таблиця 4 Способи іммобілізації та перенесення потерпілих у разі травм різної локалізації

Місце травми	Спосіб іммобілізації	Положення потерпілого	Спосіб перенесення
1	2	3	4
Голова, шия	З боків валиками з одежі, захисним коміром навколо шиї	На спині. За відсутності свідомості голову повернути набік	Стандартні або імпровізовані ноші
Груди	Не потрібно	Сидячи або напівсидячи	Стандартні або імпровізовані ноші з валиком із одягу під верхню частину тулуба

Продовження табл. 4

1	2	3	4
Живіт	Не потрібно	На спині в “положенні жаби”, або на боці з підібганими до живота ногами	Стандартні або імпровізовані ноші
Таз	Ноги зв’язані між собою. Під коліна підкласти згорток з одягу	На спині в «положенні жаби»	Стандартні або імпровізовані ноші
Хребет	Фіксація до дошки	На спині або на животі	Стандартні або імпровізовані ноші. У разі перенесення на спині потрібний дерев’яний щит, на животі – валик з одягу під верхню частину тулуба
Верхня кінцівка:
Плече	Фіксується до тулуба бинтами, (передпліччя і кисть повинні бути під прямим кутом до плеча), підвішується на косинці	Позиція вільна, у разі загальної слабкості – сидячи або лежачи	Самостійне пересування. У разі загальної слабкості – сидячи на руках або лямках рятівників
Передпліччя	З тильної і долонної поверхні фіксується імпровізованими шинами і вкладається разом з кистю на косинку великим пальцем вверх.
Кисть	Іммобілізують пальці кисті у фізіологічному положенні. Підвішують на косинку.
Нижня кінцівка:
Стегно	Дві шини: зовнішня від пахви до п’ятки, внутрішня – від паху до п’ятки. Ноги зв’язані між собою	На спині	Стандартні або імпровізовані ноші
Гомілка	Двома шинами (передньою і задньою) від верхньої третини стегна до п’ятки.	Сидячи або лежачи	На руках рятівників. Стандартні або імпровізовані ноші
Стопа		Позиція вільна	Самостійне пересування за допомогою милиць чи за допомогою рятівників

Вирішувати питання транспортувальної іммобілізації і перенесення потерпілого потрібно не з погляду виду отриманої травми, а її локалізації і загального стану потерпілого.