Домедична допомога у разі відкритих ушкоджень м’яких тканин

Раною називають відкрите ушкодження, для якого характерне порушенням цілості шкіри або слизових оболонок, а іноді й глибше розміщених тканих.

Місцевими симптомами ран є біль, кровотеча і зіяння. Загальні симптоми пов’язані з явищами шоку, гострої крововтрати, травматичним токсикозом або розвитком інфекції.

Всі рани поділяють на випадкові та операційні (умисні). У рані розрізняють краї, стінки й рановий канал. Рани можуть бути сліпими й наскрізними. У сліпих є дно рани, у наскрізних – два отвори: вхідний і вихідний.

У випадковій рані міститься так званий рановий вміст – згустки крові, ділянки зруйнованих тканин, сторонні тіла (клапті одягу, предмети, що завдали травму тощо) і різні мікроорганізми.

Тканини, які оточують рану, також травмуються залежно від характеру поранення. Навколо рани виділяють зони забою, струсу і місцевого тканинного ступору.

За відношенням до порожнин тіла рани поділяють на проникні й непроникні; за інфікованістю – на інфіковані та асептичні. Випадкові рани, як правило, інфіковані; операційні є асептичними (стерильними).

Рани за механізмом виникнення поділяють на колоті, різані, рубані, забиті, рвані, розтрощені, укушені, отруєні, вогнепальні і комбіновані.

Колоті рани заподіюють багнетом, вилами, шилом, голкою та іншими гострими предметами. Особливістю колотих ран є незначне ушкодження зовнішніх покривів і значна глибина, у зв’язку з чим можливі ушкодження порожнин, глибоко розміщених за ходом ранового каналу судин, нервів, різних органів. За незначної зовнішньої кровотечі може бути значна внутрішня кровотеча. Через те, що рана не зіяє, рановий канал замкнутий, мікроорганізми проникають глибоко у тканини, колоті поранення нерідко ускладнюються тяжким нагноєнням і правцем.

Різані рани заподіюють бритвою, ножем, склом та іншими гострими предметами. Такі рани мають рівні краї, як правило, широко зіяють, можуть сильно кровити, рідко інфікуються. Зіяння рани пояснюється еластичністю шкіри, яка скорочується після поранення. Кровоточивість пов’язана з порушенням цілості багатьох судин унаслідок мінімальної травматизації їхньої стінки, що супроводжується тривалим зіянням ушкоджених судин.

Скальповані рани є різновидом різаних. У разі заподіяння травми ріжучим предметом, який рухається по дотичній, відбувається розшарування шкіри і підшкірної основи від прилеглих тканин.

Рвані і забиті рани є характерними для транспортного та промислового травматизму, іноді виникають під час робіт у сільському господарстві. Вони супроводжуються значним забоєм і розривами тканин, особливо шкіри, омертвінням країв рани.

Розтрощені рани заподіюються важкими тупими предметами. Вони виникають у разі залізничних, автомобільних та інших тяжких травм. Характеризуються значним розтрощенням тканин і органів, іноді супроводжуються відривом кінцівок (травматична ампутація), тяжким шоком, великою крововтратою та інтоксикацією.

Рвані, забиті і розтрощені рани, зазвичай, дуже погано загоюються через значні ушкодження тканин, часто ускладнюються інфекцією, у тому числі анаеробною і правцем.

Рубані рани заподіюють сокирою, шаблею та іншими важкими гострими предметами. Вони характеризуються значним забоєм тканин і глибокими, тяжкими порушеннями кісток і внутрішніх органів.

Укушені рани наносяться зубами тварини або людини, а тому навіть за наявності незначних ушкоджень можуть завдавати тяжких наслідків, ускладнюватись гострою гнійною інфекцією. Варто пам’ятати, що зі слиною тварин передаються також надзвичайно небезпечні захворювання – правець, сказ тощо.

Отруєні рани виникають внаслідок потрапляння у рану різних отруйних речовин – бойових отрут, біологічних отрут внаслідок укусів змій, павуків, скорпіонів тощо. Вони характеризуються тяжким перебігом з розвитком симптомів загального отруєння організму. Тому, надаючи допомогу у випадку цих ран треба насамперед швидко видалити отруйні речовини з рани, щоб запобігти загальному отруєнню організму.

Вогнепальні рани заподіюють різною вогнепальною зброєю. Залежно від виду снаряда, що заподіює рану, вогнепальні поранення поділяють на кульові і осколкові.

Вогнепальні поранення, особливо осколкові, відзначаються великою травматизацією і руйнуванням тканин. Залежно від характеру ранового каналу розрізняють поранення наскрізні, сліпі і дотичні, за характером порожнин – проникні і непроникні.

Для вогнепальних поранень характерним є складний рановий канал зі значним розтрощенням тканин. У ділянці ранового каналу виявляють тяжкий забій та струс прилеглих тканин внаслідок так званого бокового удару, гідродинамічної дії снаряда, що заподіяв рану. Вихідний отвір більший від вхідного. Розміри ушкоджень шкіри не визначають величини ушкодження глибше розміщених тканин. Нерідко, наприклад, у разі незначних шкірних ранових отворів у ділянці стегна чи гомілки, виявляють великі розриви й розтрощення м’язів, значні крововиливи.

Окрему групу становлять рани, заподіяні термоядерною і атомною зброєю. Ці рани виникають під дією вибухової хвилі, термічного й променевого ураження і характеризуються своєрідним перебігом (сповільненою регенерацією, розвитком вторинних кровотеч, схильністю до тяжкої місцевої й загальної інфекції тощо).

ДМД у разі поранень полягає в зупинці кровотечі і накладанні асептичної пов’язки для захисту рани від вторинного забруднення. У випадку переломів і значних поранень проводять іммобілізацію.

ДМД часто надають у вигляді само- і взаємодопомоги. Одяг у ділянці поранення обережно знімають або розрізають. Важкопоранених у разі ушкоджень хребта, внутрішніх органів піднімати і перевертати не можна.

Надання ДМД у разі відкритих ушкоджень розпочинають зі спинення кровотечі, надалі роблять туалет рани та накладають стерильну пов’язку для захисту рани від вторинної інфекції. Перед наданням першої допомоги рекомендується добре вимити руки. Не можна промивати рани жодною рідиною, оскільки тоді інфекція з поверхні рани потрапляє вглиб. Можна тільки обережно видалити бруд навколо рани від її країв до периферії, а не в напрямку рани, бо цим можна ще більше забруднити її. У жодному разі не можна досліджувати рану пальцем та видаляти з неї чужорідні тіла. Після туалету рани шкіру навколо рани для знешкодження мікроорганізмів обробляють спиртовим розчином йоду, а за його відсутності – спиртом, горілкою. Не можна, щоб ці засоби потрапили у саму рану – це може спричинити опік пошкоджених тканин і сповільнити подальше загоєння. Починаючи перев’язку рани, не можна доторкатися руками до тієї поверхні стерильного бинта, котра лягатиме на рану. За відсутності стерильного бинта використовують чисту серветку, носовичок, які попередньо добре пропрасовують. Якщо після накладання пов’язка почне промокати, змінювати її не треба, а потрібно лише зверху добинтувати. Потерпілий під час накладання пов’язки повинен сидіти або лежати, щоб не впасти від можливого запаморочення. У випадку великої рани або ураження суглоба треба обов’язково знерухомити кінцівку.

Бувають випадки, коли чужорідне тіло (палка, гілка, ніж тощо), яке спричинило рану, залишається стирчати у ній. Такий предмет у жодному разі не можна самостійно видаляти, а треба терміново доставити потерпілого до лікарні. У зв’язку з тим, що за великих розмірів ран їх обробляють у лікарні під наркозом, щоб запобігти блюванню, не можна годувати потерпілого після нещасного випадку.

ДМД потерпілим з укушеними ранами. Укушену рану або обслинені шкірні покриви необхідно відразу після випадку обробити великою кількістю води з господарським милом. Краї рани продезінфікувати 5 % спиртовим розчином йоду. Накласти асептичну пов’язку і доправити потерпілого у лікувальний заклад.

Основна небезпека у разі укусів тварин полягає не тільки в ушкодженні шкіри та кровотечі, а й у можливості розвитку сказу. Сказ – смертельно небезпечна хвороба, яка має нетривалий прихований період і вражає нервову систему. Якщо людину вкусила тварина, яка живе у неї вдома або по сусідству, треба разом з потерпілим доставити у лікарню тварину, щоб з’ясувати наявність у неї збудника сказу. Для запобігання виникнення сказу потерпілому від укусів твариною треба обов’язково пройти курс лікування.

Основними симптомами сказу у людей є: депресія, збудження, параліч. Перші ознаки хвороби майже завжди проявляються на місці укусу. Рубець, який утворюється на місці укусу твариною, нерідко припухає, червоніє, стає болючим, свербить. Біль часто поширюється вздовж відповідних нервів, що іннервують м’язи поблизу рубця. Хворі відчувають безпричинний страх, тугу, тривогу, з’являється підвищена чутливість до звукових і світлових подразників, незначне підвищення температури тіла. Порушується сон, бувають жахливі сновидіння, пізніше – безсоння. Хворі неохоче вступають в контакт, скаржаться на загальну слабкість, зниження апетиту, сухість у роті, підвищену пітливість, серцебиття, помірний біль у горлі під час ковтання, іноді – нудоту, блювання. Привертає увагу зміна характеру хворих, оскільки ті стають похмурими, грубими у стосунках, з чергуванням періодів немотивованого збудження та депресії. Такий стан триває 1–3 дні. Після цього виникає стан збудження, з’являються симптоми надмірної рефлекторної збудливості центрів дихання і ковтання. Спазматичне скорочення дихальних спричиняє утруднення дихання (дихання стає шумним, можлива короткочасна його зупинка), а болісні нескоординовані судоми м’язів глотки і гортані – ковтання. З’являється типова гідрофобія. Хворого мучить спрага, але за спроби напитись раптово виникають судоми м’язів глотки і гортані. Подібні явища згодом породжує навіть вигляд води, її дзюрчання, вербальне нагадування про неї. Внаслідок утрудненого ковтання і збільшення секреції слини спостерігають значну слинотечу.

З плином часу спазми розвиваються усе частіше і триваліше (іноді до 1–2 хв). Спровокувати їх може не тільки вигляд води, але й рух повітря, передусім холодного (аерофобія), яскраве світло (фотофобія), голосна розмова чи сильний звук (акустикофобія або акузофобія), холодний дотик до шкіри. Від того, що хворим не вистачає вдиху повітря, вони можуть хаотично кидатися, кудись бігти. Ці дії сприймаються як “агресія”, але її немає, Нерідко температура тіла у цю стадію підвищується до 40–41 °C. Також можуть виникати зорові і слухові галюцинації.

Через 2–3 дні збудження змінюється паралічем м’язів кінцівок, язика, обличчя. Порушується функція тазових органів, що супроводжується затримкою або нетриманням сечі, випорожнень. У зв’язку зі зникненням збудження і судом дихати стає легше. Часто у цей період хворі можуть ковтати і пити, однак підвищується температура тіла до 42 °С. Невдовзі настає смерть від паралічу дихання і пригнічення серцевої діяльності. Загальна тривалість захворювання – 3–7 днів.

Ранова інфекція – це хворобливий процес, спричинений патогенними мікроорганізмами, які потрапили у рану під час травмування. Види ранової інфекції: гнійна, гнильна, анаеробна, специфічна, змішана. Мікроорганізми можуть проникати у рану різними шляхами: зовнішнім (контактним, краплинним, повітряно-пиловим, імплантаційним), з джерела інфекції до організму хворої людини.

Місцеві ознаки вогнищевої гнильної інфекції: посилення пульсувального болю, почервоніння, набряк рани, відчуття жару та гній у рані. Вогнищева гнійна інфекція: фурункул, абсцес, флегмона, бешиха, панарицій, лімфаденіт тощо. Інфекцію, занесену у рану в момент пошкодження, називають первинною інфекцією рани. Вторинну інфекцію заносять у рану внаслідок неправильних дій під час надання невідкладної допомоги.