Глосарій

ОКСАЛОЗ – спадкове (успадкування за аутосомнорецесивним типом) захворювання, зумовлене порушенням обміну гліцину і гліоксилової кислоти; основною причиною О. є первинна гіпероксалурія; відомі два типи первинної гіпероксалурії; гіпероксалурія І типу зумовлена генетично детермінованою недостатністю фермента кетоглутарат-гліоксилаткарболігази, яка разом з тіамінпірофосфатом каталізує реакцію зв’язування гліоксилової кислоти з α-кетоглютаровою кислотою; гліоксилова кислота, яка накопичується в організмі, під впливом … Докладніше

ОКСАЛУРІЯ – збільшене виділення оксалатів з сечею; О. може бути первинною і вторинною (набутою).

ОКСАЛУРОВА КИСЛОТА – моноуреїд щавлевої кислоти, що належить до уронових кислот; є проміжним продуктом окислення в організмі піримідинових основ.

ОКСИ- (оксигено-; грец. oxys – гострий, кислий) – частина складних слів, яка означає належність до кисню.

ОКСИБАРОТЕРАПІЯ – див.: Гіпербарична оксигенація.

ОКСИБЕНЗОЛИ – див.: Феноли.

ОКСИБРОНХОСПІРОГРАФ – прилад для вимірювання параметрів зовніш нього дихання.

ОКСИГЕМОГЛОБІН – форма гемоглобіну, в якій він з’єднаний з киснем; забезпечує перенесення кисню кров’ю від легень до тканин.

ОКСИГЕМОГРАМА – крива, яка відбиває зміни ступеня насичення крові киснем.

ОКСИГЕМОГРАФІЯ – дослідження насиченості крові киснем.

ОКСИГЕМОМЕТРІЯ – визначення ступеня насиченості крові людини киснем з метою оцінки ефективності функ ції зовнішнього дихання; О. грунтується на різниці спектрів поглинання окси гемо глобіну і відновленого гемогло біну.

ОКСИГЕНАТОРИ – пристрої, які забезпечують функцію екстракорпорального газообміну шляхом насичення венозної крові киснем та видалення вуглекислого газу.