Пухлини статевого члена

Розрізняють епітеліальні і неепітеліальні пухлини статевого члена. В свою чергу, їх ділять на доброякісні та злоякісні.

Епітеліальні доброякісні пухлини

Найчастіше спостерігається вірусна папілома, або кінчаста кондилома. Це псевдопухлинна проліферація вірусного походження.
Вірусна папілома (кінчаста кондилома) – множинне бородавчасте, ворсинчасте новоутворення. Локалізується на внутрішньому листку передньої шкірочки і в головці статевого члена, рідше – в просвіті сечівника. У жінок вірусна папілома переважно розташовується на поверхні зовнішніх статевих органів, рідко – в сечівнику. Характеризується швидким ростом.
Діагностика нескладна, грунтується на результатах спостереження за зовнішнім ростом новоутворення. Цінним допоміжним методом діагностики, особливо в задавнених випадках, а також при рецидиві є біопсія.
Диференціювати вірусну папілому доводиться з раковоюпухлиною.
Лікування. Папіломи видалюють електроножем. Якщо процес масивний, проводять колове видалення передньої шкірочки. Видалений матеріал посилають на гістологічне дослідження.
Профілактика полягає у впорядкуванні статевого життя і виявленні джерела зараження.
Прогноз при своєчасному лікуванні сприятливий.
Невірусна папілома статевого члена спостерігається рідко J є початковою стадією розвитку раку. Локалізується вона звичайно поблизу вінцевої борозни у ділянці головки статевого члена або на внутрішньому листку передньої шкірочки. Це грибоподібне новоутворення на широкій основі. Гістологічне це новоутворення має будову, типову для шкірної папіломи, часто з ознаками малігнізації.
Діагностика. Розпізнають папілому звичайно пізно, оскільки процес має безсимптомний перебіг, а пухлину не можна побачити через звуження передньої шкірочки. Важливим допоміжним методом діагностики є біопсія.
Диференціальну діагностику треба проводити з раком статевого члена.
Лікування. При відсутності злоякісного переродження після колового вирізування передньої шкірочки видаляють пухлину електроножем у межах здорових тканин. При ознаках малігнізації потрібне комбіноване лікування – часткова ампутація статевого члена і променева терапія.
Профілактика невірусної папіломи статевого члена полягає в своєчасному усуненні фімозу, дотриманні вимог особистої гігієни.
Прогноз при своєчасному радикальному лікуванні сприятливий.
Лейкоплакія статевого члена характеризується появою білястої ділянки потовщення багатошарового плоского епітелію з ороговінням. Новоутворення має рівну поверхню, іноді з тріщинами і поверхневими виразками. Локалізується у ділянці головки статевого члена і часто поєднується з лейкоплакією човноподібної ямки сечівника. Це передракове новоутворення.
Етіологія. Лейкоплакія статевого члена виникає внаслідок тривалої дії смегми (при фімозі та недотримуванні вимог особистої гігієни).
Клініка. Процес має безсимптомний перебіг. Лейкоплакія човноподібної ямки сечівника призводить до звуження його зовнішнього отвору, зумовлюючи утруднення сечовипускання аж до повної затримки сечі. Нерідко на поверхні білястих плям з’являються тріщини, виразки, на місці яких після загоювання утворюються грубі рубці, що деформують головку статевого члена. Інколи на поверхні новоутворення розвивається надмірний роговий покрив – лейкокератоз.
Діагностика. Розпізнають лейкоплакію переважно пізно у зв’язку з безсимптомним перебігом та наявністю фімозу. У диференціальній діагностиці основну роль відіграє біопсія.
Лікування хірургічне: колове видалення передньої шкірочки та електроексцизія ділянок лейкоплакії у межах здорових тканин з обов’язковим гістологічним дослідженням. При лейкокератозі виконують часткову ампутацію статевого члена, а після цього призначають променеву терапію. Хворий потребує диспансерного спостереження протягом усього життя.
Профілактика полягає у ранній ліквідації фімозу, дотриманні вимог гігієни.
Еритроплазія статевого члена – передракове захворювання. Характеризується появою на головці статевого члена (або на внутрішньому листу передньої шкірочки) яскраво-червоних бляшок з чіткими краями й нерівною бархатистою поверхнею.
Розвивається внаслідок подразнення смегмою (при фімозі та недотриманні вимог особистої гігієни).
Клініка. Неприємних суб’єктивних відчуттів не спостерігається. Хворі звертаються до лікаря лише тоді, коли виявляють утворення на головці статевого члена чи внутрішньому листку передньої шкірочки характерних яскраво-червоних плям.
Діагностика грунтується на даних огляду і біопсії.
Лікування. Основним методом є променева терапія. Якщо вона не дає бажаних наслідків, застосовують електроексцизію ураженої ділянки, а потім променеву терапію.
Профілактика. Своєчасне усунення фімозу, дотримання вимог гігієни.
Прогноз при своєчасному лікуванні сприятливий.

Неепітеліальні доброякісні пухлини

Неепітеліальні доброякісні пухлини зустрічаються дуже рідко. Це гемангіома, ангіофіброма, лімфангіома, фібромікома, нейрофіброма та ін. На відміну від епітеліальних форм вони найчастіше локалізуються в стовбурній частині статевого члена.
Лікування хірургічне: при пухлині передньої шкірочки – колове її видалення; при внутрішньошкірній чи підшкірній – видалення пухлини. При доброякісній пухлині печеристих тіл потрібне спостереження.
Злоякісні пухлини статевого члена ділять на епітеліальні (рак) і неепітеліальні (саркома). Найбільш поширений рак.
Рак статевого члена локалізується переважно на внутрішньому листку передньої шкірочки або на головці статевого члена (у ділянці вінцевої борозни). Найпоширенішою гістологічною формою є плоскоклітинний рак з різною формою ороговіння.
Етіологія. Рак статевого члена виникає на фоні передракових процесів – папіломи, лейкоплакії, еритроплазії тощо. Утворення пухлини спричинює застій смегми в порожнині передньої шкірочки; у 60-80 % хворих на рак статевого члена спостерігається фімоз.
Розрізняють екзофітну (папілярна, грибоподібна) та ендофітну (вузлувата, виразкова) форми раку статевого члена. Будь-яка з цих форм може набути виразкового характеру. В самій пухлині спостерігаються запальні зміни, в навколишніх тканинах – гіпер-пластичні процеси.
Рак статевого члена найчастіше метастазує лімфогенним шляхом у регіонарні (пахвинні, клубові) лімфатичні вузли. Контактним шляхом пухлина поширюється з головки на порожнину передньої шкірочки, проростаючи в неї, і навпаки. Проростання печеристих тіл спостерігається рідко.
Клініка. Оскільки рак статевого члена нерідко розвивається в закритій порожнині передньої шкірочки, захворювання на початку має безсимптомний перебіг. Приєднання інфекції й розвиток запалення сприяють швидкому розвитку процесу. У таких випадках з’являються печіння, свербіж, гнійні виділення з порожнини передньої шкірочки. Значно збільшується головка статевого члена. У разі стискання пухлиною чи запальним інфільтратом зовнішнього отвору сечівника хворі скаржаться на утруднення сечовипускання і навіть на затримку сечі.
Для раку статевого члена розроблена класифікація МПРС за системою TNM, де символом Т_1-4 позначається пухлина залежно від її розмірів, глибини інфільтрації і проростання навколишніх тканин.
Т₁ – пухлина до 2 см у діаметрі, без інфільтрації.
Т₂ – пухлина від 2 до 5 см у діаметрі, незначна інфільтрація навколишніх тканин.
Т₃ – пухлина понад 5 см у діаметрі або менша, але з проростанням печеристих тіл.
Т₄ – пухлина, яка проростає в прилеглі тканини та органи.
N₁ – збільшені з одного боку пахвинні лімфатичні вузли, які можуть зміщуватись. N₂-збільшені з обох боків пахвинні лімфатичні вузли, які можуть зміщуватись. N₃ – збільшені з обох боків пахвинні лімфатичні вузли, які не зміщуються. М₀ – метастазів у віддалені органи немає. М₁ – метастазування у віддалені органи.
Діагностика раку статевого члена часто ускладнюється тим, що пухлину важко помітити, оскільки крайня плоть звужена. Остаточний діагноз встановлюють на підставі даних біопсії.
Лікування. У IV стадії захворювання лікування паліативне – променева терапія, хіміотерапія. Комбінують методи в різних варіантах. У початкових стадіях раку статевого члена ефективне призначення блеоміцину.
Прогноз залежить від своєчасності розпізнавання і лікування. Після лікування 60-70 % хворих на рак статевого члена живуть протягом п’яти років.
Профілактика раку статевого члена полягає в дотриманні особистої гігієни, ранній ліквідації фімозу та своєчасному лікуванні передракових процесів.
Із неепітеліальних злоякісних пухлин статевого члена найчастіше спостерігаються саркома (ангіо-, фібро-, міо-, нейросаркома) і пігментні пухлини (меланома, меланосаркома). На відміну від епітеліальних пухлин вони частіше локалізуються в стовбуровій частині статевого члена.
Клініка. Хворі скаржаться на набрякання статевого члена, болісність, порушення статевої функції. Іноді спостерігаються часте сечовипускання, нетримання сечі. При локалізації пухлини в стовбуровій частині статевого члена одним із симптомів є пріапізм.
Метастазують неепітеліальні пухлини в регіонарні лімфатичні вузли. Меланома та меланосаркома дають метастази в легені, печінку, кістки та інші органи і тканини.
Діагностика грунтується на даних анамнезу, пальпації, огляду та біопсії. При пігментних плямах біопсія протипоказана через небезпеку дисемінації пухлинних клітин.
Лікування комбіноване. Хірургічне втручання полягає в ампутації або екстирпації статевого члена та двосторонній пахвинно-стегновій лімфектомії – операції Дюкена. Після операції проводять опромінення.
Прогноз несприятливий.