Спланхнологія

До внутрішніх органів, або нутрощів (латинське – viscera; грецьке – splаnchna), належать органи травної, дихальної, сечової і статевих систем. Вони розміщуються у порожнинах тіла (грудній, черевній та порожнині таза), у лицевому (вісцеральному) черепі та на шиї. За загальним планом будови нутрощі можна розділити на трубчасті (порожнисті) органи та залози.

Залози (латинське – glandulae; грецьке – aden) – це клітини або органи, утворені комплексами клітин, що під впливом відповідного нервового чи гуморального подразнення або витягують з крові деякі речовини і синтезують з них специфічні сполуки, що мають значення для діяльності тих чи інших органів і систем, або концентрують і виводять з організму кінцеві продукти дисиміляції. За походженням залози поділяють на ектодермальні, мезодермальні та ентодермальні. Залежно від функцій розрізняють залози зовнішньої секреції (або екзокринні залози) та залози внутрішньої секреції (або ендокринні залози); продукти останніх (гормони) надходять безпосередньо у кров. Загальні принципи будови та функції екзокринних залоз докладно описані у І томі підручника (див. розділ “Загальна частина”).

Багатоклітинні залози, які мають ознаки органної будови, називаються паренхіматозними органами. Паренхіматозні органи побудовані з паренхіми та строми. Паренхіма представлена клітинами, що забезпечують виконання притаманної певній залозі органоспецифічної функції. Строма (представлена зазвичай капсулою та перекладинками) побудована з волокнистої сполучної тканини і, окрім опорної та механічної захисної функцій, виконує ще й трофічну функцію, тому що містить нерви, кровоносні та лімфатичні судини.

Стінки трубчастих нутрощів мають типову будову і складаються з таких оболонок: слизової оболонки, підслизової основи, м’язової оболонки і зовнішньої оболонки – адвентиції, чи серозної оболонки.

Слизова оболонка (tunica mucosa) вистеляє зсередини трубчасті нутрощі, відіграє найважливішу роль у забезпеченні їх функцій, зокрема захисної. Слиз, що виділяється келихоподібними клітинами (гландулоцитами) і залозами, зволожує і захищає слизову оболонку. Слизова оболонка складається з трьох шарів: епітеліальної пластинки, власної пластинки і м’язової пластинки.

Епітеліальна пластинка (lamina epithelialis mucosae), що відмежовує внутрішнє середовище від зовнішнього (вміст травної трубки, дихальних шляхів, сечових шляхів), має характерні структурні особливості в різних органах та побудована з різних видів епітелію.

Власна пластинка слизової оболонки (lаmina prоpria mucоsae) розташована під епітелієм. Вона утворена з пухкої волокнистої сполучної тканини, що містить багато різних типів клітин: фібробласти, макрофаги, тканинні базофіли, плазматичні клітини, нейтрофіли, лімфоцити. Лімфоїдні елементи представлені окремими лімфоцитами, дифузними скупченнями, одинокими і скупченими лімфоїдними вузликами (див. «Імунна система»). Сполучна тканина власної пластинки слизової оболонки виконує опорну функцію для епітелію і зв’язує його з підлягаючими тканинами. В ній розташовані залози, нервові елементи, артеріальні, венозні та лімфатичні судини.

М’язова пластинка слизової оболонки (lаmina musculаris mucоsae) утворена 1–3 шарами гладких міоцитів, розташована на межі слизової оболонки і підслизової основи. Тонкі пучки міоцитів або окремі клітини відходять від м’язової пластинки до епітелію, проникаючи у ворсинки. Гладкі міоцити, скорочуючись, сприяють утворенню складок слизової оболонки. У деяких органах (язик, ясна) м’язова пластинка відсутня.

Підслизова основа (tеla submucоsa) утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, що містить багато еластичних волокон. У підслизовій основі розташовані одинокі та скупчені лімфоїдні вузлики, залози, підслизове нервове сплетення, кровоносні і лімфатичні судини. Завдяки еластичності підслизової основи слизова оболонка рухлива і може утворювати складки.иУ стінках внутрішніх органів розміщені численні екзокринні залози, що є похідними епітелію ентодерми. Залози виконують секреторну функцію – у результаті складних синтетичних процесів виробляють слиз, що захищає слизову оболонку від травм та дії ферментів, а також різні біологічно активні речовини. Наприклад: залози травної системи виробляють у першу чергу ферменти, необхідні для травлення; залози органів дихання і сечових шляхів виробляють в основному слиз; додаткові залози чоловічої статевої системи, окрім слизу, продукують речовини, що підвищують  життєздатність  сперматозоїдів.

Велику кількість слизу виробляють келихоподібні клітини – гландулоцити (екзокриноцити), що залягають серед епітеліальних клітин травного тракту, порожнистих органів дихальної, сечової та статевих систем. Окрім того, між епітеліальними клітинами травного тракту розміщені ендокриноцити, які виробляють біологічно активні речовини, що регулюють процеси секреції, всмоктування та моторику кишки.

План опису нутрощів

Всі нутрощі описуються за послідовною схемою. Спочатку вказується назва органа, далі описується його форма, функції, вказуються розміри, маса, кількість. Далі визначається розташування органа або топографія (гр. topos – місце), яка включає скелето-, синта голотопію. Скелетотопія – це відношення органа до скелета, навколишніх кісткових структур. Синтопія описує розміщення органа відносно сусідніх органів. Голотопія вказує на положення органа відносно ділянок тіла.