Стравохід

Стравохід є трубкою, що йде від глотки до шлунка. Довжина стравоходу залежить від статі, віку, положення голови (при згинанні – коротшає, при розгинанні – подовжується), і становить в середньому 23-24 см у жінок і 25-26 см у чоловіків. Починається на рівні VI шийного хребця, закінчується на рівні XI грудного хребця .

Шийний відділ. Йде від VI шийного до II грудного хребця. Вхід у стравохід залежить від положення голови: при згинанні – на рівні VII шийного хребця, при розгинанні – на рівні V–VI. Це важливо при виявленні сторонніх тіл. Внутрішня верхня межа стравоходу – губоподібна складка, яка утворена гіпертрофованим м’язом (персневидноглотковим). При вдиху цей м’яз скорочується і закриває вхід у стравохід, перешкоджаючи аерофагії. Довжина шийного відділу стравоходу 5-6 см. У людей похилого віку він коротшає у зв’язку з опущенням гортані .

У цьому відділі стравоходу затримується від 2/3 до 3/4 всіх сторонніх тіл. Зовні стравохід у цьому відділі покритий пухкою клітковиною, що забезпечує йому високу рухливість. Ця клітковина перетворюється на верхнє середостіння – при пошкодженні стравоходу повітря потрапляє у верхнє середостіння. Позаду стравохід у цьому відділі прилягає до хребта, спереду – до трахеї, з боків розташовані поворотні нерви та щитовидна залоза .

Грудний відділ. Йде від II грудного хребця до стравохідного отвору діафрагми (IX грудний хребець). Це найдовший відділ: 16–18 см. Зовні він покритий тонким шаром клітковини та фіксований до хребетної фасції. На рівні V грудного хребця до стравоходу належить лівий головний бронх або область біфуркації трахеї. У цій галузі часто бувають вроджені та набуті трахеоезофагальні нориці. З боків від стравоходу розташовуються великі параезофагеальні та біфуркаційні лімфовузли. При їх збільшенні видно вдавлення в стравохід.

Діафрагмальний відділ. Найбільш важливий у функціональному відношенні. Довжина його 1,5-2,0 см. Розташовується на рівні стравохідного отвору діафрагми. На цьому рівні власна адвентиція стравоходу тісно пов’язана з діафрагмальними зв’язками. Тут утворюються стравохідно-діафрагмальні мембрани, які відіграють роль в утворенні гриж стравохідного отвору.

Черевний відділ. Найваріабельніший: від 1 до 6 см. Йде від стравохідного отвору діафрагми до XI грудного хребця. З віком цей відділ подовжується. Зовні покритий пухкою клітковиною, яка забезпечує велику рухливість у поздовжньому напрямку. Внутрішня та нижня межа стравоходу – кардіальна складка.

Крім трьох анатомічних звужень (див. рис. 7) – у стравоході виділяють 4 фізіологічні звуження:

Відстань від різців верхньої щелепи до звужень:

Відстань від різців верхньої щелепи до кардії – 40 см. Діаметр стравоходу у шийному відділі 1,8–2,0 см, у грудному та черевному відділах 2,1–2,5 см. Діаметр стравоходу при вдиху збільшується, при видиху – зменшується.

Стінка стравоходу складається з 4 шарів (рис. 8):

1 – слизова оболонка (а – епітелій, б – власна пластинка слизової оболонки, в – м’язова пластинка слизової оболонки); 2 – підслизовий шар; 3 – м’язовий шар (а – циркулярний, б – поздовжній); 4 – адвентиція; 5 – стравохідні залози.

Епітелій багатошаровий, плоский, неороговіваючий. Слизова в нормі світло-рожевого кольору з ніжним судинним малюнком. В області кардії багатошаровий плоский епітелій стравоходу перетворюється на циліндричний епітелій шлунка, утворюючи зубчасту лінію. Це важливо при діагностиці езофагіту і раку стравоходу, при якому втрачається чіткість лінії, при раку може бути виїденість країв. Може бути до 24 шарів епітелію. У слизовій оболонці шийного та черевного відділів стравоходу розташовані верхні та нижні кардіальні залози. У черевному відділі стравоходу їх у 5 разів більше, ніж у шлунку. Вони містять ендокринні залози, що виділяють інтестинальні гормони: гастрин, секретин, соматостатин, вазопресин. Гастрин і секретин беруть участь у моториці та трофіці травного тракту. Залізи розташовані у власній пластинці слизової оболонки. М’язова пластинка слизової оболонки складається з гладких м’язових волокон.

Підслизовий шар утворений пухкою сполучною тканиною, від вираженості якої залежить величина складок.

М’язова оболонка із двох шарів – внутрішнього циркулярного і зовнішнього поздовжнього. Циркулярний шар, що розташовується на всьому протязі, тонше в початковій частині стравоходу; поступово товщаючи, він досягає максимальних розмірів у діафрагми . Шар поздовжніх м’язових волокон стоншується ділянці стравоходу, розташованому позаду трахеї, а кінцевих відділах стравоходу він потовщується. В цілому м’язова оболонка стравоходу в початковому відділі, особливо в області горлянки, відносна нотонка; поступово вона потовщується у напрямку до черевної частини. Обидва шари м’язів розділені сполучною тканиною, в якій залягають нервові сплетення .

Адвентиція – пухка сполучна тканина, що оточує стравохід зовні. Добре виражена над діафрагмою та в місці переходу стравоходу в шлунок.

Кровопостачання стравоходу розвинене меншою мірою, ніж у шлунку, т.к. немає єдиної стравохідної артерії. Різні відділи стравоходу кровопостачаються по-різному.

Шийний відділ: нижні щитовидні, глоткові та підключичні артерії.

Грудний відділ: гілки підключичних, нижньої щитовидної, бронхіальних, міжреберних артерій, грудної аорти.

Черевний відділ: з лівої нижньодіафрагмальної та лівої шлункової артерій. 

Венозний відтік здійснюється за венами, що відповідають артеріям, що живлять стравохід.

Шийний відділ: у вени щитовидної залози та в безіменні та верхню порожнисті вени.

Грудний відділ: по стравохідних і міжреберних гілках в непарну і напівнепарну вени і, отже, у верхню порожню вену. З нижньої третини грудної частини стравоходу венозна кров по гілках лівої шлункової вени, верхнім гілкам селезінкової вени прямує до портальної системи. Частина венозної крові із цієї частини стравоходу ліва нижня діафрагмальна вена відводить у систему нижньої порожнистої вени.

Черевний відділ: у притоки ворітної вени. У черевному відділі та в області кардіоезофагеального переходу є портокавальний анастомоз, який насамперед розширюється при цирозах печінки.

Лімфатична система утворена двома групами лімфатичних судин – основної мережі в підслизовому шарі та мережі в м’язовому шарі, яка частково з’єднується з підслизовою мережею. У підслизовому шарі лімфатичні судини йдуть як у напрямку найближчих регіонарних лімфатичних вузлів, так і поздовжньо по ходу стравоходу. При цьому лімфовідтік в поздовжніх лімфатичних судинах у верхніх 2/3 стравоходу відбувається вгору, а в нижній третині стравоходу – вниз. Цим пояснюється метастазування як у найближчі, так і у віддалені лімфатичні вузли. З м’язової мережі лімфовідтік йде в найближчі регіонарні лімфатичні вузли.

Симпатична: вузли прикордонного, аортального, серцевого сплетень, ганглії в субкардії.

Стравохід має власну іннервацію – інтрамуральну нервову систему, яка представлена клітинами Допля і складається з трьох тісно пов’язаних сплетень:

Вони зумовлюють внутрішню автономність іннервації та місцеву іннервацію рухової функції стравоходу. Стравохід також регулюється і ЦНС.

Кардія. Це місце переходу стравоходу в шлунок, що виконує роль функціонального сфінктера і запобігає рефлюксу шлункового вмісту в стравохід. Кардіальний жом утворений потовщенням циркулярного м’язового шару стравоходу. В області кардії його товщина в 2-2,5 рази більша, ніж у стравоході. В області кардіальної вирізки циркулярні шари перехрещуються та переходять на шлунок.

Замикальна функція кардії залежить від фізіологічної повноцінності м’язових волокон нижнього сфінктера стравоходу, функції правої діафрагмальної ніжки та мускулатури шлунка, гострого кута між лівою стінкою стравоходу і дном шлунка (кута Гіса), діафрагмою які під дією шлункового газового міхура щільно прилягають до правого краю стравохідного отвору діафрагми.