Шлунок (gаster) є порожнистим органом, резервуаром для їжі, де вона перемішується і розщеплюється під впливом шлункового соку, що містить пепсин, хімозин, ліпазу, соляну кислоту, слиз. Потім перероблена їжа проштовхується у дванадцятипалу кишку.  Окрім  хімічної  обробки  їжі,  шлунок  виконує ендокринну функцію – секрецію біологічно активних речовин (гістаміну, гастрину, серотоніну, ентероглюкагону та інших, які забезпечують регуляцію секреції шлункових залоз, моторики шлунка та кишки) і функцію всмоктування хімічних речовин: моносахаридів, спиртових розчинів, води, солей. У слизовій оболонці шлунка утворюється антианемічний фактор, який сприяє засвоєнню вітаміну В що надходить з їжею.

Шлунок виконує й екскреторну функцію: через слизову оболонку в просвіт травного каналу виділяється сечовина, аміак, алкоголь тощо.

Форма шлунка живої людини, що нагадує грушу чи реторту, постійно змінюється в залежності від наповнення його їжею, положення тіла тощо. У шлунку виділяють чотири частини. Вхідна частина шлунка, розміщена біля стравоходу, називається кардією, або кардіальною частиною (cardia; s. Pars cardiaca). Ця частина має кардіальний отвір (оstium cardiаcum), через який стравохід сполучається зі шлунком. Така назва походить від латинської назви серця, яке розташоване над шлунком вище діафрагми. Ліворуч від цієї частини шлунок розширюється, утворюючи дно шлунка (fundus gastricus), яке ще називають склепінням шлунка (fornix gastricus), воно прилягає вгорі до діафрагми.

Дно шлунка переходить вправо і донизу в тіло шлунка (corpus gastricum), що є найбільшою його частиною. Звужена права частина шлунка називається  воротарною частиною (pаrs pylоrica). В ній виділяють початкову широку частину – воротарну печеру (аntrum pylоricum), яка  звужується і переходить у воротарний канал (canаlis pylоricus). Цей канал закінчується воротарем (pylorus), у якому є воротарний отвір (ostium pylоricum), через який шлунок сполучається з дванадцятипалою кишкою. Цій межі ззовні відповідає колова борозна.

Воротар складається переважно з колових пучків гладких міоцитів, що утворюють воротарний м’яз-замикач (m. sphincter pyloricus). Цей м’яз регулює надходження травної маси у дванадцятипалу кишку. Лівий (нижній) опуклий край шлунка формує велику кривину (curvatura major), а правий (верхній) край – малу кривину (curvatura minor), що проходить праворуч від кінця стравоходу. На малій кривині на межі між тілом і воротарною частиною шлунка є добре помітна кутова вирізка (incisura angularis).

Шлунок має дві стінки: передню стінку (paries anterior), що обернена вперед, дещо вверх і вправо, та задню стінку (paries posterior), що обернена назад, вниз і вліво. Обидві стінки переходять одна в другу у ділянках великої і малої кривин.

Топографія шлунка та інших органів черевної порожнини добре виявляється на магнітно-резонансних зображеннях.

Довжина порожнього шлунка дорівнює приблизно 18–20 см, відстань між великою і малою кривинами становить 7–8 см. Помірно наповнений шлунок має довжину 24–26 см, найбільша відстань між великою і малою кривинами складає 10–12 см, а між передньою і задньою стінками – 8–9 см. Місткість шлунка дорослої людини коливається залежно від кількості спожитої їжі і рідини від 1,5 до 4 л. На передню черевну стінку шлунок проектується в лівому підребер’ї (три четвертини) і надчеревній ділянці (одна четвертина). Кардіальний отвір розташований ліворуч від тіла шлунка на рівні X–XI грудних хребців.

Воротарний отвір розташований на рівні XII грудного – I поперекового хребців з правого краю хребтового стовпа. Кардіальна частина, дно і тіло шлунка прилягають до діафрагми, а мала кривина – до нутрощевої поверхні лівої частки печінки. Безпосередньо до передньої черевної стінки дотикається невелика ділянка тіла шлунка трикутної форми. Розташована за шлунком чепцева сумка відокремлює його від органів, розміщених заочеревинно. Задня поверхня шлунка в ділянці великої кривини прилягає до поперечної ободової кишки та її брижі, дно шлунка – до селезінки. За тілом шлунка заочеревинно розташований верхній кінець лівої нирки і надниркова залоза, а також підшлункова залоза.

Стінка шлунка складається з чотирьох шарів: слизової оболонки, підслизового прошарку, м’язової оболонки і серозної оболонки з підсерозним прошарком.

Слизова оболонка (tunica mucosa) має товщину від 0,5 до 2,5 мм і вистелена одношаровим призматичним залозистим епітелієм. Слизова оболонка збирається в шлункові складки (plicae gastricae). Вздовж малої кривини від кардіального отвору до воротаря слизова оболонка утворює 4–5 поздовжніх складок. У ділянках дна і тіла шлунка є численні поперечні, косі і поздовжні складки.

Шлункові складки добре помітні у живої людини при ендоскопічному дослідженні порожнього шлунка і розправляються при його наповненні. В ділянці воротарного отвору слизова оболонка утворює колову складку – заслінку воротаря (valvula pylorica), яка при скороченні воротарного м’яза-замикача щільно відокремлює порожнину шлунка від дванадцятипалої кишки. На поверхні слизової оболонки видно численні шлункові поля (areae gastricae) полігональної форми розміром 1–6 мм, відмежовані борозенками. На полях є багато заглибин – шлункових ямочок (foveolae gastricae), у кожну з яких відкривається  декілька шлункових залоз. Ямочки оточені ворсинчастими складками (plicae villosae).

Епітеліоцити, плазмолема апікальної поверхні яких утворює мікроворсинки, синтезують слизовий секрет і продукують бікарбонат, що нейтралізує соляну кислоту шлункового соку. Звідси на поверхні слизової оболонки шлунка утворюється захисний слизово-бікарбонатний барєр.

Окрім того, в слизовій оболонці містяться численні скупчення лімфоїдної тканини у вигляді лімфоїдних вузликів, що виконоють імунологічну функцію.

У власній пластинці слизової оболонки, яка побудована з пухкої сполучної тканини, залягають шлункові залози (glandulaе gastricae). Є три види шлункових залоз: власні, кардіальні і пілоричні.

Власні залози шлунка за будовою є простими трубчастими нерозгалуженими залозами, вони роз- міщені у ділянках дна і тіла шлунка. Кожна залоза має секреторний відділ, у якому виділяють дно, тіло та вивідну протоку з перешийком і шийкою. Залоза побудована з п’яти типів клітин: головних екзокриноцитів, парієтальних екзокриноцитів, ший- кових та додаткових мукоцитів і ендокриноцитів. У шлунку людини є приблизно 35 млн власних залоз, довжина кожної з них становить приблизно 0,65 мм, а діаметр – 30–50 мкм.

Головні екзокриноцити, розміщені у дні і тілі залози, виробляють пепсиноген і хімозин. Пепсиноген у по- рожнині шлунка перетворюється в активний фермент пепсин, який розщеплює білки до поліпептидів. Фермент хімозин (який виробляється переважно у дітей) розщеплює білки молока.

Парієтальні екзокриноцити розміщені поодиноко між головними екзокриноцитами в ділянці дна і тіла власних залоз. Ці клітини виділяють іони водню та хлору, з яких у просвіті шлунка утворюється соляна кислота. Окрім того, парієтальні клітини продукують внутрішній антианемічний фактор, який з’єднується в шлунку слизової оболонки шлунка утворюється захисний з вітаміном В, що потім всмоктується в тонкій кишці. слизово-бікарбонатний бар’єр. Окрім того, в слизовій оболонці містяться численні скупчення лімфоїдної тканини у вигляді лімфоїдних вузликів, що виконують імунологічну функцію.

У власній пластинці слизової оболонки, яка побудована з пухкої сполучної тканини, залягають шлункові залози (glandulaе gastricae). Є три види шлункових залоз: власні, кардіальні і пілоричні.

Власні залози шлунка за будовою є простими трубчастими нерозгалуженими залозами, вони розміщені у ділянках дна і тіла шлунка. Кожна залоза має секреторний відділ, у якому виділяють дно, тіло та вивідну протоку з перешийком і шийкою. Залоза побудована з п’яти типів клітин : головних екзокриноцитів, парієтальних екзокриноцитів, шийкових та додаткових мукоцитів і ендокриноцитів. У шлунку людини є приблизно 35 млн власних залоз, довжина кожної з них становить приблизно 0,65 мм, а діаметр – 30–50 мкм.

Головні екзокриноцити, розміщені у дні і тілі залози, виробляють пепсиноген і хімозин. Пепсиноген у порожнині шлунка перетворюється в активний фермент пепсин, який розщеплює білки до поліпептидів. Фермент хімозин (який виробляється переважно у дітей) розщеплює білки молока.

Шийкові мукоцити утворюють вивідні протоки власних залоз і виділяють слиз. Серед шийкових мукоцитів виділяють малодиференційовані клітини, які є джерелом фізіологічної регенерації залозистого епітелію.

Додаткові мукоцити розташовані поодиноко у власних залозах. За будовою і функцією вони подібні до шийкових мукоцитів.

Ендокриноцити розташовані поодиноко між головними екзокриноцитами у ділянці дна і тіла залоз. Вони продукують глюкагоноподібні речовини, соматостатин, вазоактивний кишковий поліпептид, 5-гідрокситриптамін та інші речовини.

Кардіальні залози шлунка за будовою є простими трубчастими дуже розгалуженими залозами, що розташовані в кардіальній частині шлунка. Вони складаються переважно з призматичних клітин – мукоцитів, що подібні за структурою до мукоцитів власних залоз шлунка, але крім слизу вони виробляють ще ферменти – дипептидази. Головних та парієтальних екзокриноцитів дуже мало. У ділянці перешийка і шийки є одинокі малодиференційовані клітини, які є джерелом регенерації епітеліоцитів шлунка.

Пілоричні залози шлунка за будовою є простими трубчастими дуже розгалуженими залозами (подібні до кардіальних залоз) і розташовані у воротарній частині шлунка, переважно в ділянці воротаря. Ці залози численні, приблизно 3,5 млн. Вони побудовані з мукоцитів, що виробляють слиз та ферменти – дипептидази, головні та парієтальні клітини відсутні, однак є багато ендокриноцитів, а також є поодинокі малодиференційовані   клітини.

М’язова пластинка слизової оболонки (lamina muscularis mucosae) добре виражена, утворена з гладких міоцитів, що розташовані трьома шарами: зовнішнім і внутрішнім коловим та середнім поздовжнім. Скорочення гладких міоцитів сприяє утворенню шлункових складок слизової оболонки і виведенню секрету з шлункових залоз.

Підслизовий прошарок (tela submucosa) стінки шлунка добре виражений і утворений з пухкої сполучної тканини, у якій багато еластичних волокон. У підслизовій основі артеріальні, венозні і лімфатичні судини утворюють густу сітку. Тут розміщені зовнішнє (Шабадаша) і внутрішнє (Мейснера) підслизові нервові сплетення. Завдяки підслизовому прошарку слизова оболонка зібрана в численні шлункові складки.

М’язова оболонка (tunica muscularis) утворена з трьох шарів гладких міоцитів: зовнішнього – поздовжнього шару (stratum longitudinale), середнього – колового шару (stratum circulare), внутрішнього – косих волокон (fibrae obliquae).

Перші два шари є продовженням однойменних шарів м’язової оболонки стравоходу. Поздовжні пучки м’язів розташовані переважно поблизу малої і великої кривини шлунка. Коловий шар найбільш розвинений у ділянці воротаря, з якого формується воротарний м’яз-замикач (m. sphincter pyloricus), що має товщину 3–5 мм. При скороченні цього м’яза закривається вихід зі шлунка. Косі волокна є тільки в шлунку. Вони проходять через кардіальну частину ліворуч від кардіального отвору і спускаються вниз і вправо в товщі передньої і задньої стінок шлунка в напрямку до великої кривини. Між м’язовими шарами розміщене м’язове нервове сплетення (Ауербаха).

Діяльність м’язів шлунка у живої людини зумовлює його моторику, підтримує тонус, майже стабільний тиск у просвіті шлунка, здійснює перемішування і забезпечує процеси виділення. Перемішування в шлунку відбувається завдяки перистальтиці, тобто хвилеподібним рухам стінки шлунка, що починаються у верхній частині в ділянці кардії, поширюючись зі швидкістю 10–40 см/с у напрямку до воротаря з інтервалом між скороченнями приблизно 20 с. Шлункові залози виробляють 2–3 л шлункового соку за добу.

В результаті перемішування харчових мас зі шлунковим соком утворюється хімус – рідка кашка, що виводиться зі шлунка окремими порціями у дванадцятипалу кишку. Швидше зі шлунка виводяться вуглеводи, трохи повільніше – білки, довше “переварюються” жири – приблизно чотири години. Рідка і добре перероблена їжа евакуюється швидше, ніж щільна і погано пережована. Моторика шлунка регулюється описаними вище гормонами шлунково-кишкового тракту APUD-системи і відповідними нервовими волокнами автономної частини периферійної нервової системи. Розтягання стінки шлунка викликає подразнення рецепторів, і чутлива інформація передається у відповідні центри.

Шлунок іззовні покритий серозною оболонкою (tunica serosa), тобто очеревиною (peritoneum). Очеревина побудова з пухкої сполучної тканини, що вкрита ззовні одним шаром плоских клітин – мезотелієм. Лише вузькі смужки стінки шлунка, що розташовані на малій і великій кривинах, не вкриті очеревиною. Тут до шлунка підходять кровоносні судини і нерви. Серозна оболонка відділена від м’язової оболонки тонким підсерозним прошарком (tela subserosa), що складається з пухкої сполучної тканини.

Кровопостачання шлунка

Шлунок кровопостачають артерії, що відходять від черевного стовбура. До малої кривини шлунка підходять ліва шлункова артерія (із черевного стовбура) і права шлункова артерія (гілка власної печінкової артерії). До великої кривини шлунка прямують права шлунково-чепцева артерія (гілка шлунково-дванадцятипалокишкової артерії) і ліва шлунково-чепцева артерія (гілка селезінкової артерії). Від цієї артерії до дна шлунка йдуть короткі шлункові гілки. Шлункові і шлунково-чепцеві артерії анастомозують між собою в ділянках малої і великої кривини й утворюють навколо шлунка артеріальне кільце, від якого до стінок шлунка відходять численні гілки. Венозна кров відтікає від стінок шлунка по однойменних венах, що супроводжують артерії і впадають у систему ворітної печінкової вени.

Лімфатичні судини від малої кривини шлунка направляються до правих і лівих шлункових лімфатичних вузлів. Від верхніх відділів шлунка з боку малої кривини і від кардіальної частини лімфатичні судини йдуть до лімфатичних вузлів лімфатичного кільця вхідного отвору шлунка, від великої кривини і нижніх відділів шлунка – до правих і лівих шлунково-чепцевих вузлів, а від воротарної частини шлунка – до воротарних лімфатичних вузлів (надворотарні, підворотарні, заворотарні). Виносні лімфатичні судини від цих вузлів впадають у черевні лімфатичні вузли, а від них лімфа відтікає в поперекові лімфатичні вузли, а також безпосередньо в поперекові стовбури і грудну протоку.

Іннервація шлунка

У підслизовому прошарку стінки шлунка розташовані внутрішнє (Мейснера) і зовнішнє (Шабадаша) підслизові нервові сплетення, а між шарами м’язової оболонки – м’язове нервове сплетення (Ауербаха). Утворюють ці сплетення чутливі і парасимпатичні волокна блукаючих нервів (Х пара черепних нервів), а також симпатичні післявузлові нервові волокна, що супроводжують артерії шлунка. Передній стовбур (лівий блукаючий нерв) розгалужується в передній стінці шлунка, а задній блукаючий стовбур (правий блукаючий нерв) – у задній стінці шлунка. У нервових сплетеннях шлунка розміщені автономні внутрішньоорганні (інтрамуральні) парасимпатичні вузли.

По чутливих волокнах блукаючих нервів (Х пара черепних нервів) передається чутлива інформація від шлунка. По парасимпатичних післявузлових волокнах блукаючих нервів передається команда на посилення перистальтики шлунка та розслаблення воротарного м’яза-замикача, а також на виділення секрету шлунковими залозами. По симпатичних післявузлових волокнах передається протилежна команда, а також команда на звуження кровоносних судин та інформація про відчуття болю. Окрім того, процеси синтезу і секреції компонентів шлункового соку, кровопостачання та моторику шлунка регулюють біологічно активні речовини, які виробляються ендокриноцитами шлунка (APUD-система травного тракту).

Вікові особливості шлунка

У немовлят шлунок веретеноподібної форми. У дітей дно шлунка ще не сформоване. Шлунок у процесі постнатального розвитку росте дуже швидко. Маса внутрішніх органів збільшується до періоду статевозрілого віку приблизно в 12 разів, тіла в цілому – у 20 разів і більше, а шлунок – у 24 рази. Площа слизової оболонки шлунка у немовлят становить 40–50 см2. Темпи росту слизової оболонки шлунка у дітей прискорені. У чотиримісячних дітей площа слизової оболонки становить 138 см2, у трирічних – майже в 6 разів більша, у п’ятнадцятирічних – у 12,5 раза. У дорослої людини площа слизової оболонки досягає 750 см2.

Об’єм порожнини шлунка немовлят складає 30–35 см3, а вже через 2 тижні – 90 см3, у трирічних дітей він дорівнює 576–680 см3, у дорослої людини складає 1200–1600 см3, тобто майже в 50 разів перевершує об’єм шлунка новонародженого. У немовлят шлункових ямок відносно мало, приблизно 200 000, у дорослої людини їх понад 4 млн. Шлункові залози у немовлят ще остаточно не сформовані. Їх щільністьТ становить 120–123 на 1 мм2 поверхні слизової оболонки, у дорослих людей – 260–270 на 1 мм2. Кількість шлункових залоз у дітей з віком швидко збільшується. У двомісячних дітей їх налічується приблизно 1,8 млн, дворічних – 8 млн, шестирічних – 10 млн, 15-річних – 18 млн, а в дорослої людини є приблизно 35 млн. шлункових залоз.

У немовлят кардія, дно і частина тіла шлунка розміщені в лівому підребер’ї і прикриті лівою часткою печінки. Велика кривина шлунка прилягає до поперечної ободової кишки. Поступово з відносним зменшенням лівої частки печінки шлунок наближається до передньої черевної стінки і зміщується в надчеревну ділянку. Кардіальний отвір шлунка у немовлят розташований на рівні VIII–IX, а воротарний отвір – на рівні XI–XII грудних хребців. У процесі росту і розвитку дитини шлунок опускається, у семирічному віці його кардіальний отвір проектується вже на рівні між XI і XII грудними хребцями, а воротарний отвір – між XII грудним і I поперековим хребцями при вертикальному положенні тіла. У старечому віці шлунок ще більше опускається.

М’язова оболонка шлунка немовляти має всі три шари, але поздовжній шар і косі волокна цієї оболонки менше розвинені. М’язова оболонка досягає максимальної товщини у людей віком 15–20 років.