Алергічний гастрит

Алергічний гастрит – це клінічний варіант алергії на харчові продукти, основними проявами якого є симптоми ураження шлунка. Даний стан може бути першим проявом алергічного захворювання, що розвивається при безпосередньому попаданні в шлунок антигену. Найчастіше поєднується з ураженням кишечника і протікає у формі алергії гастроінтестинальної, частіше розвивається в дитячому віці. Основним етіологічним чинником є ​​білки коров’ячого молока, і навіть яйця, риба, деякі фрукти, гриби. Лікування ґрунтується на призначенні елімінаційної дієти, специфічної імунотерапії, симптоматичних заходів.

Алергічний гастрит – імуноопосередковане ураження шлунка, що є проявом гіперчутливості до харчових продуктів. Часто захворювання супроводжується залученням інших органів та систем: у 60% випадків мають місце також шкірні симптоми, рідше – респіраторні прояви, вісцеральні порушення, гемопатії, вкрай рідко – анафілактичні реакції. У зв’язку з великою кількістю потенційних алергенів, наявністю перехресної, прихованої алергії, схожими симптомами інших захворювань шлунково-кишкового тракту точна верифікація діагнозу не може, у зв’язку з чим має місце гіпер-і гіподіагностика. Близько 65% пацієнтів з алергологічною патологією вказують на непереносимість продуктів харчування, але алергічний гастрит має місце приблизно у третини з них. Гістологічно захворювання характеризується еозинофільною інфільтрацією слизової та глибших шарів, тому дана патологія також зветься «еозинофільний гастрит».

Причиною цієї патології є потрапляння до шлунка антигенів харчових продуктів. Провідну роль грає алергія на білки коров’ячого молока, що визначається у 90% дітей до року після переведення на штучне вигодовування. У коров’ячому молоці міститься до 20 білків, що мають високий сенсибілізуючий потенціал. Також потужними алергенами є яйця, риба, злаки, деякі овочі та фрукти, гриби.

Часто реакція розвивається на добавки, що містяться в продуктах: ароматизатори, емульгатори, консерванти. Причиною може стати етилен – нафтопродукт, яким обробляють зібрані незрілі фрукти. Доведено, що алергічний гастрит у дітей раннього віку найчастіше викликають алергени коров’ячого молока, у пацієнтів старшого віку – шоколаду, цитрусових, полуниці.

Сенсибілізація розвивається не тільки до харчових продуктів, але також алергенів нехарчової природи. Це пояснюється перехресною алергією, спричиненою схожістю антигенних детермінантів їжі, пилку рослин, побутових алергенів, медикаментів. Наприклад, досить поширеною є перехресна алергія між натуральним латексом (соски, іграшки, рукавички) та авокадо, ківі та іншими продуктами.

Розвитку гастроінтестинальної алергії сприяють такі фактори, як спадкова схильність до атопії, несприятлива екологічна обстановка, гестози у матері, раніше ведення прикорму у дітей, особливості слизової оболонки ШКТ.

Формування алергічного гастриту тісно пов’язане з порушенням толерантності до антигенів, зрушеннями в місцевому імунітеті шлунково-кишкового тракту та загальними змінами імунної системи, функціональними розладами травлення внаслідок дефіциту пептидаз, зниження кислотності шлункового соку, порушення мікробіоценозу шлунково-кишкового тракту, надмірного вивільнення біогеніну).

Важливу роль розвитку гастроінтестинальної алергії в дітей віком грає неправильне харчування матері під час вагітності, і навіть нераціональне годування дитини протягом першого року життя, зокрема раннє запровадження прикорму, годування неадаптованими молочними сумішами.

При цій патології еозинофільна інфільтрація вкрай рідко обмежується одним відділом шлунково-кишкового тракту. Найчастіше в процес залучені шлунок та тонка кишка. Симптоматика залежить від того, як глибоко стінка органу інфільтрована еозинофілами. Якщо уражена лише слизова оболонка, переважають такі симптоми, як біль в епігастральній ділянці, діарея, нудота, блювання. При залученні м’язового шару превалюють ознаки непрохідності кишківника (здуття живота, нудота, блювання). Інфільтрація субсерозного шару супроводжується розвитком асциту, причому в асцитичній рідині визначається велика кількість еозинофілів.

Попадання в шлунок алергену призводить до підвищення моторики, посилення секреції залоз слизової оболонки, спастичним скороченням антрального відділу. Може розвинутись гастроезофагеальний рефлюкс, при цьому виникає печіння, біль в епігастрії, рясне відділення слини, нудота, блювання. Характерні вегетативні порушення: слабкість, блідість шкіри, прискорене серцебиття, запаморочення.

Діагностика даної патології проводиться у двох напрямках: оцінка клініки, лабораторних, інструментальних досліджень та дієтодіагностика. Важливу роль верифікації грає визначення взаємозв’язку між вживанням алергену і появою симптоматики. Особлива увага приділяється даним харчового, алергологічного, фармакологічного анамнезу, аналізу щоденника харчування. Оцінюється ступінь ураження травної системи, поєднання із симптомами з боку інших органів.

Для встановлення причини захворювання проводиться специфічна алергодіагностика (шкірні приклади, оцінка рівня специфічних IgE, провокаційні тести). Обов’язкове ведення харчового щоденника. Пацієнт відзначає в ньому вживані продукти, реєструє симптоми, що з’явилися. Для визначення етіологічного фактора проводиться елімінаційна проба. Вона полягає в тому, що потенційні алергени на 1-2 тижні виключаються із раціону. Якщо підозрюваних продуктів є кілька, проба проводиться послідовно з винятком кожного з них. Найбільш достовірну інформацію надають провокаційні харчові проби. Ці методи проводяться не раніше ніж через місяць після зникнення скарг гострого характеру.

Для виключення інших захворювань, а також оцінки ступеня ушкодження слизової оболонки здійснюється ендоскопічна діагностика з дослідженням біоптатів. Проводиться гастроскопія з одночасною ендоскопічною біопсією. Дані гістологічного дослідження біоптату показують збільшення вмісту еозинофілів. У аналізі крові визначається підвищений вміст еозинофілів і натомість відсутності інших змін.

Диференціальна діагностика алергічного гастриту проводиться з іншими захворюваннями та аномаліями травного тракту (передусім з катаральним, атрофічним та гіперпластичним гастритом, виразкою шлунка), метаболічними порушеннями, інтоксикаціями, інфекційними, ендокринними захворюваннями, імунодефіцитними станами.

Терапією даного захворювання займається гастроентеролог, що лікує, спільно з алергологом-імунологом. Методики лікування гастроінтестинальної алергії поділяються на специфічні та неспецифічні. До специфічних методів належать виключення харчового алергену (призначення спеціалізованої дієти), а також АСІТ – антиген-специфічна імунотерапія із застосуванням харчових алергенів.

Неспецифічна фармакотерапія має на увазі призначення антисеротонінових препаратів, системних глюкокортикостероїдів, препаратів, що запобігають викиду біологічно-активних компонентів з опасистих клітин, імуномодуляторів, а також засобів, що нормалізують функції ШКТ: панкреатичних ферментів, гепатопротекторів, проміжних препаратів.

Елімінаційні заходи припускають повне виключення як самого антигену, і навіть продуктів, у яких він перебуває навіть у дуже малих кількостях. При цьому пацієнт повинен отримувати харчування, що відповідає енергетичним та поживним потребам. Якщо невідомо, який саме продукт спричинив гастрит, проводять емпіричну елімінаційну дієтотерапію – виключають усі потенційні харчові алергени.

Основою профілактики гастроінтестинальної алергії є запобігання ранньому дитячому віці контакту з алергеном, раціональне харчування жінок у період вагітності, природне вигодовування, при його неможливості – використання адаптованих сумішей, індивідуальне складання дієти у пацієнтів з обтяженим алергоанамнезом. Прогноз захворювання при адекватному лікуванні, раціональному харчуванні сприятливий. Харчова алергія з віком втрачає домінуючу роль, проте тривалий алергічний гастрит може стати причиною виразкового коліту, інших імуноопосередкованих захворювань.