Антральний гастрит

Антральний гастрит – це хронічне запальне захворювання шлунка, що вражає слизову оболонку у вихідному відділі (антрумі). Належить до хронічного гастриту типу В – бактеріально обумовленого. Проявляється болями в епігастрії (голодними або через кілька годин після їжі), нудотою, відрижкою кислотою, диспепсичними явищами при збереженому апетиті. Основним методом діагностики є фіброгастродуоденоскопія, дослідження щодо наявності хелікобактерій. У лікування обов’язково включаються антихелікобактерні антибіотики, антациди, регенеруючі та знеболювальні препарати.

Антральний гастрит – хронічне запалення слизової оболонки шлунка, що локалізується в пілоричному відділі. Цей відділ шлунка виконує функцію олужнення харчового хімусу перед переходом у кишечник. Запалення в антрумі викликає блокування вироблення бікарбонатів, кислотність шлункового соку підвищується, а в дванадцятипалу кишку потрапляє кислий вміст, провокуючи утворення виразок. Антральний гастрит зазвичай розглядається як рання стадія хронічного гастриту, при цій формі запалення хелікобактерії виявляються у дуже великій кількості. При поширенні інфекції інші відділи кількість бактерії зменшується. Антральний гастрит має симптоматику, дуже подібну до виразкової хвороби шлунка. 85% всіх захворювань шлунка припадає на цю патологію, проте звертаються до гастроентеролога лише 10-15% усіх хворих на хронічний гастрит.

За спостереженнями фахівців у сфері клінічної гастроентерології, близько 95% всіх випадків хронічного антрального гастриту пов’язані з виявленням у слизовій оболонці шлунка бактерії під назвою Helicobacter pylori. Цей збудник може комфортно мешкати в шлунковому слизу при рН від 4 до 6, хоча і в більш кислому середовищі зберігає свою активність. Згубною для хелікобактерій є гіпохлоргідрія (знижена кислотність шлункового соку). У несприятливих умовах бактерія може набувати спеціальної форми спокою, а при попаданні в комфортне середовище – знову стає активною.

Сприяють хелікобактерній інвазії дуодено-гастральний рефлюкс (закидання вмісту кишечника в шлунок через слабкість пілоруса), прийом деяких препаратів (саліцилати, НПЗЗ, протитуберкульозні засоби), харчова алергія, неправильне харчування, вживання спиртного, куріння. Також привертають до розвитку цієї патології деякі внутрішні чинники: осередки хронічної інфекції, ендокринна патологія, нестача заліза, серцева та дихальна недостатність, хронічна ниркова недостатність.

Особливістю хелікобактерій є вироблення ними низки ферментів, які сприяють зміні навколишнього середовища. Так, уреаза розщеплює сечовину, що знаходиться в шлунку, до аміаку, залужуючи середовище навколо мікроорганізму. Муциназа сприяє зниженню в’язкості шлункового слизу. У таких умовах рухливі бактерії легко проникають крізь шар захисного слизу до антрального епітелію шлунка, де і починають активно розмножуватися, викликаючи ушкодження слизової оболонки та порушення роботи шлункових залоз. Пілоричний відділ перестає виробляти бікарбонати (олужуюче середовище), у зв’язку з чим кислотність шлункового соку поступово підвищується, додатково пошкоджуючи епітелій шлунка та інших відділах.

Зазвичай запалення антральної частини шлунка відбувається на початкових стадіях як неатрофічний процес без недостатності секреції шлункового соку. Клініка цієї патології виразковоподібна: болі в епігастральній ділянці, голодні або через кілька годин після їди; печія, відрижка кислим та повітрям, схильність до запорів. Апетит при цьому не страждає. При огляді мова чиста, волога. При пальпації живота болючість локалізується в епігастрії праворуч (пилородуоденальна зона). Втрата ваги буває лише при тяжкому перебігу захворювання.

При гастрографії з контрастуванням у хворих на антральний гастрит відзначається потовщення рельєфних складок у пілоричному відділі, спазм пілоруса, сегментуюча перистальтика, безладна евакуація шлункового вмісту. При ФЕГДС видно плямиста гіперемія слизової оболонки, набряк тканин в антральному відділі, можуть виявлятися крововиливи та ерозії. Відзначається підвищена ексудація, застій вмісту у шлунку через спазму пілоруса. Під час ендоскопічного дослідження обов’язково проводиться біопсія тканини для гістологічного дослідження та виділення збудника. При цьому гістологічно визначається виражене запалення, велика кількість хелікобактерій на поверхні епітелію.

Уреазний тест на визначення хелікобактерій проводиться за допомогою спеціальних експрес-наборів під час гастроскопії. Для цього біоптат слизової оболонки поміщають у спеціальне середовище, яке змінює своє забарвлення в залежності від концентрації мікроорганізмів на малинове – від години до доби. Якщо фарбування не змінилося протягом доби – тест негативний. Також існує С-уреазний дихальний тест. Для його проведення в шлунок вводять мічену С13 сечовину, а потім у повітрі, що видихається, визначають концентрацію С13. Якщо в шлунку є хелікобактерії, вони зруйнують сечовину, і концентрація С13 буде вищою за 1% (3,5% – легкий ступінь інвазії, 9,5% – вкрай тяжкий).

З біоптатів слизової оболонки обов’язково роблять посіви, інкубація яких відбувається при вкрай низькій концентрації кисню (менше 5%) на кров’яних середовищах. Результат сівби з чутливістю до антибіотиків буде отримано вже через 3-5 діб. Досить чутливим є ІФА метод виявлення антитіл до гелікобактерій у крові, слині та шлунковому соку. Антитіла з’являються в крові протягом місяця після інфікування, зберігають свою активність протягом місяця після повного лікування. Для визначення кислотності шлункового соку використовують внутрішньошлункову рН-метрію, фракційне дослідження шлункового соку із застосуванням стимуляторів секреції. Захворювання диференціюють з функціональними розладами, виразковою хворобою шлунка.

Лікуванням цієї патології займаються лікарі-гастроентерологи, терапевти, ендоскопісти; при загостреннях хворий перебуває у відділенні гастроентерології чи терапії. Починається лікування антрального гастриту із призначення спеціальної лікувальної дієти: у період загострення стіл 1б із поступовим розширенням до першого столу протягом кількох тижнів чи місяців.

Обов’язково призначаються антихелікобактерні препарати. Етіотропна терапія H.pylori досить складна, оскільки це мікроорганізм швидко пристосовується до популярних антибіотиків. Найчастіше призначають подвійну чи потрійну схему лікування, куди включають метронідазол, кларитроміцин, ампіцилін або тетрациклін. У схему рекомендується додавати інгібітори протонної помпи, які пригнічують хелікобактерії, а антибактеріальними препаратами проводять повну ерадикацію.

Протизапальна терапія може проводитися як аптечними препаратами, і травами за рецептами народної медицини. Так, у період загострення рекомендується вживати настої ромашки, м’яти, звіробою, насіння льону. При появі ерозій на слизовій оболонці антрального відділу шлунка, підвищеної кислотності шлункового соку призначають антисекреторні засоби. При спазмі пілоруса успішно застосовуються міотропні спазмолітики: дротаверин, папаверин. Для нормалізації перистальтики та усунення дуоденогастрального рефлюксу використовується метоклопрамід.

Умовою повного одужання є призначення репаративних засобів. Це можуть бути препарати, що стимулюють синтез білка (інозин, анаболічні стероїди), карнітин, олія обліпихи. Важливе місце займає і фізіотерапія: гальванізація шлунка з електрофорезом лікарських засобів (при спазмі пілоричного відділу), УВЧ-терапія, лікування ультразвуком (з знеболювальною метою), діадинамічними струмами Бернара, синусоїдальними модульованими струмами (для усунення болю та диспепсії). Після усунення загострення рекомендують проведення брудо-і парафінотерапії, лікування мінеральними водами.

Прогноз при антральному гастриті сприятливий лише за своєчасного початку лікування, дотримання всіх рекомендацій, режиму дня та харчування. Якщо вчасно не звернутися до гастроентеролога, гастрит переходить у дифузну форму, яка може закінчитися утворенням виразок (при гіперфункції слизової оболонки) або пухлин шлунка (при атрофії слизової оболонки). Для того щоб уникнути розвитку тяжкого запального процесу в шлунку, необхідно правильно харчуватися, відмовитися від шкідливих звичок (паління, спиртне), уникати фізичного та емоційного перенапруги, дотримуватись режиму дня.