Артроз кистей та пальців рук

Артроз кистей та пальців рук – це хронічне дегенеративне захворювання дрібних суглобів, що супроводжується поступовим руйнуванням хряща, змінами навколишніх тканин та обмеженням функції. Характерними симптомами є біль, що посилюється після фізичного навантаження, скутість після періоду спокою, деформації суглобів. Патологія діагностується виходячи з скарг, анамнезу, даних фізикального огляду, результатів рентгенографії. Додатково можуть бути призначені УЗД, МРТ, КТ, лабораторні аналізи. Лікування – ЛФК, ортези, лікарська терапія. В окремих випадках виконуються операції.

Артроз кистей і пальців рук – патологія, що часто зустрічається, що вражає переважно осіб похилого і старечого віку. Складає 38% від загальної кількості остеоартрозу всіх локалізацій. Рентгенологічні зміни, характерні для цієї хвороби, виявляються у 80% людей старшої вікової групи. Клінічно значущі симптоми захворювання виявляються у 2-6% дорослих та у 5-20% літніх пацієнтів. Найбільш поширеними є ураження дистальних суглобів пальців. Рідше залучаються проксимальні міжфалангові суглоби, зап’ястки.

Остеоартроз дрібних суглобів пензля є поліетиологічним захворюванням. На його виникнення та швидкість прогресування впливає безліч факторів, до яких входять:

• Вік. У міру старіння наростають інволютивні зміни хрящової тканини, ураження хряща тягне за собою патологічні зміни кісткових і м’якотканних структур, що підлягають – капсули і зв’язок суглоба.
• Спадковість. Особливості будови та старіння хряща до певної міри передаються у спадок, тому артрозні ураження дрібних суглобів нерідко виявляються у кровних родичів.
• Робота та спосіб життя. Значну роль у розвитку артрозу відіграють постійні високі професійні та побутові навантаження, а також мікротравми суглобів кисті, що повторюються.
• Захворювання та травми. Артрози формуються у віддаленому періоді після вивихів, внутрішньосуглобових переломів. Патологія частіше виявляється у людей, які раніше страждали від артритів різного генезу.
• Жіноча стать. Гормональний фон впливає стан суглобів, тому остеоартрози нерідко маніфестують у період клімактерію.

Вважається, що артрозам дрібних суглобів більше схильні люди з ожирінням. Деякі автори вказують, що провокуючим обставиною є гіпермобільність суглобів, проте статистичні дані є досить суперечливими.

Суглобовий хрящ нерівномірно стоншується, на його поверхні з’являються тріщини. Згодом утворюються зони, в яких хрящ відсутній. Поразка хряща провокує зміни кістки, що підлягає. Субхондральні відділи кістки склерозуються, у кістковій тканині виявляються кісти, ділянки некрозу. Суглобова щілина звужується, стає нерівномірною. Формуються остеофіти, які викликають больовий синдром при рухах. При подальшому прогресуванні процесу виявляються типові розростання – вузлики Гебердена та Бушара.

Виділяють два типи артрозу – симптоматичний та ідіопатичний. Перший варіант виникає після травм чи тлі інших захворювань. Друга розвивається без видимих ​​причин. Існує особлива форма патології, що відрізняється тяжким перебігом – ерозивний остеоартроз, імовірно пов’язаний зі спадковою схильністю і викликає серйозні функціональні порушення. У клінічній ревматології використовують класифікацію з урахуванням ступеня тяжкості за Косинською:

• 1 стадія. Зниження стійкості до навантажень, незначні обмеження рухів, зміни складу синовіальної рідини, дрібні крайові розростання на рентгенограмах.
• 2 стадія. Значні обмеження рухів, болі та хрускіт при рухах, помірно виражені остеофіти та зменшення просвіту суглобової щілини на рентгенівських знімках.
• 3 стадія. Грубі порушення функції, контрактури, патологічна рухливість, зміна осі пальця, атрофія м’язів. Рентгенологічно – явні зміни зміни суглоба, підвивихи, яскраво виражені крайові розростання.

У 90% випадків страждають на дистальні міжфалангові суглоби. Друге місце за поширеністю посідають артрози проксимальних міжфалангових суглобів та 1 п’ястково-фалангового суглоба. Ще рідше в процес залучаються інші суглоби кисті, утворені за участю кісток зап’ястя (напівмісячної або човноподібної). Поразка зазвичай симетрична за винятком випадків посттравматичного остеоартрозу. Рідше трапляється варіант, при якому патологічні зміни виявляються у трьох суглобах одного пальця.

На початкових стадіях пацієнти скаржаться на біль у суглобах, які посилюються при навантаженні, зникають у спокої. При подальшому розвитку захворювання больовий синдром стає більш тривалим, болючі відчуття турбують у другій половині дня, першій половині ночі. Виникає хрускіт. Вранці та після періодів спокою відзначається скутість, яка зникає через деякий час після початку рухів.

Суглоби збільшуються обсягом, деформуються. У зоні дистальних суглобів виявляються вузлики Гебердена, в області проксимальних – вузлики Бушара. При ранній маніфестації артрозу на фоні травм чи перевантажень у суглобових порожнинах нерідко накопичується випіт. Для старечого артрозу випіт нехарактерний, у випадках визначається більш виражена атрофія м’язів. Функції кисті порушено.

Основним ускладненням артрозу є порушення рухів різного ступеня виразності. Зменшення обсягу рухів вже на 2 стадії захворювання стає причиною обмеження працездатності, іноді – вимушеної зміни професії. Контрактури та патологічна рухливість на 3 стадії хвороби призводять до втрати працездатності, утруднень при самообслуговуванні. При ерозивній формі артроз можуть формуватися анкілози.

Обстеження здійснюється лікарями-ревматологами чи ортопедами. Діагноз виставляється на підставі анамнезу, клінічних даних та результатів додаткових досліджень. Проводяться такі діагностичні процедури:

• Опитування. Фахівець з’ясовує, коли і за яких обставин з’явилися симптоми артрозу, як розвивалося захворювання, уточнює час появи больового синдрому, взаємозв’язок між болями та фізичною активністю.
• Фізичне обстеження. Лікар оцінює зовнішній вигляд кистей, виявляє деформації, вузлики Бушара та Гебердена, оцінює обсяг рухів, наявність або відсутність запалення (остання ознака має високу значущість при проведенні диференціальної діагностики).
• Рентгенографія рук. Є основним інструментальним дослідженням при артрозі. На знімках визначається зменшення висоти суглобової щілини, остеосклероз субкортикальної кістки, кістозне просвітлення, ділянки некрозу, кісткові розростання.
• Інші візуалізаційні методики. УЗД, КТ і МРТ кистей рук відіграють допоміжну роль, призначаються при необхідності диференціювання артрозу від інших захворювань зі схожою симптоматикою, дозволяють деталізувати зміни кісток, хрящів, м’яких тканин.
• лабораторні аналізи. Виконуються для виключення артритів. При артрозі специфічні маркери ревматичних захворювань (С-реактивний білок, ревматоїдний фактор, АЦЦП тощо) відсутні.

Обов’язковими клінічними критеріями артрозу є біль у кінці дня, а також біль, що виникає після навантаження і зменшується у спокої. Перелік обов’язкових рентгенологічних критеріїв включає остеосклероз та звуження суглобової щілини. Як додаткову ознаку розглядаються кісткові розростання, що визначаються візуально та за допомогою рентгенологічного дослідження. Кількість припухлих (запалені) суглобів має бути менше 3.

Лікування артрозів кистей і пальців рук тривале, переважно консервативне, здійснюється в амбулаторних умовах. Пацієнтів інформують про особливості перебігу захворювання, медикаментозні та немедикаментозні методи терапії, способи зменшити вплив факторів, які ускладнюють перебіг та прискорюють прогресування патології. Проводяться такі лікувальні заходи:

• Охоронний режим. Хворим рекомендують обмежити навантаження на кисті рук, робити регулярні перерви під час діяльності. При спеціальностях, пов’язаних із постійним навантаженням дрібних суглобів, може знадобитися зміна місця роботи.
• Ортези. Існує велика кількість ортопедичних пристроїв, що дозволяють розвантажити уражені суглоби. Залежно від модифікації ортези можуть використовуватися протягом усього дня лише під час роботи або в нічний період.
• Лікувальна фізкультура. Пацієнтів навчають комплексу вправ, який дозволяє підвищити силу м’язів передпліч, збільшити обсяг рухів у суглобах пальців рук, у тому числі – покращити стиск та функцію пінцетного хвату при протиставленні 1 пальця іншим.
• Лікарська терапія. Рекомендованим засобом при помірному больовому синдромі є парацетамол. Препарат приймають у точній відповідності до вказівок лікаря, щоб уникнути негативного впливу на печінку та шлунок. При сильних болях призначають НПЗЗ.

Показаннями до хірургічного втручання є інтенсивний больовий синдром, наявність контрактури, анкілозу, патологічної рухливості. При артрозах пальців та п’ястково-фалангових суглобів виконують артродез або ендопротезування. При ураженні зап’ястя уражену кістку видаляють, здійснюють заміщення ауто-або алотрансплантатом.

Артроз кистей та пальців рук є хронічним прогресуючим захворюванням. Повне одужання неможливе. При неерозивних формах прогноз щодо сприятливий – здебільшого пацієнтам вдається тривалий час зберігати працездатність, дотримання рекомендацій лікаря дозволяє зменшити чи усунути больовий синдром, уповільнити погіршення порушень функцій кисті. При ерозивному остеоартрозі швидко виникають функціональні розлади, формуються анкілози, що потребують оперативних втручань.

Цілком виключити розвиток артрозу неможливо, оскільки він значною мірою зумовлений інволютивними процесами в організмі. Зменшити ймовірність його появи можна шляхом попередження травм та виключення перевантажень кисті та пальців.