Атеросклеротичний кардіосклероз

Атеросклеротичний кардіосклероз – Це дифузний розвиток сполучної рубцевої тканини в міокарді внаслідок атеросклеротичного ураження коронарних артерій. Атеросклеротичний кардіосклероз проявляється прогресуючою ІХС: нападами стенокардії, порушеннями ритму та провідності, серцевою недостатністю. Діагностика атеросклеротичного кардіосклерозу включає комплекс інструментальних та лабораторних досліджень – ЕКГ, ЕхоКГ, велоергометрію, фармакологічні проби, дослідження холестерину та ліпопротеїдів. Лікування атеросклеротичного кардіосклерозу консервативне; спрямоване на поліпшення коронарного кровообігу, нормалізацію ритму та провідності, зниження рівня холестерину, усунення больового синдрому.

Кардіосклероз (міокардіосклероз) – процес осередкового чи дифузного заміщення м’язових волокон міокарда сполучною тканиною. З урахуванням етіології прийнято розрізняти міокардитичний (внаслідок міокардиту, ревматизму), атеросклеротичний, постінфарктний та первинний (при вроджених колагенозах, фіброеластозах) кардіосклероз. Атеросклеротичний кардіосклероз у клінічній кардіології сприймається як прояв ішемічної хвороби серця, зумовлений прогресуванням атеросклерозу вінцевих судин. Атеросклеротичний кардіосклероз виявляється переважно в осіб чоловічої статі середнього та похилого віку.

В основі патології лежить атеросклеротична ураження коронарних судин. Провідним чинником розвитку атеросклерозу є порушення обміну холестерину, що супроводжується надмірним відкладенням ліпоїдів у внутрішню оболонку судин. На швидкість формування атеросклерозу коронарних судин суттєво впливають супутня артеріальна гіпертензія, схильність до вазоконстрикції, надмірне споживання багатої холестерином їжі.

Атеросклероз коронарних судин призводить до звуження просвіту вінцевих артерій, порушення кровопостачання міокарда з наступним заміщенням м’язових волокон рубцевою сполучною тканиною (атеросклеротичний кардіосклероз).

Стенозуючий атеросклероз коронарних артерій супроводжується ішемією і метаболічними порушеннями в міокарді, і, як наслідок, – поступовою дистрофією, атрофією і загибеллю м’язових волокон, що повільно розвивається, на місці яких формуються ділянки некрозу і мікроскопічні рубчики. Загибель рецепторів сприяє зниженню чутливості тканин міокарда до кисню, що веде до подальшого прогресування ІХС.

Атеросклеротичний кардіосклероз носить дифузне поширення та тривалий перебіг. При прогресуванні атеросклеротичного кардіосклерозу розвивається компенсаторна гіпертрофія, а потім дилатація лівого шлуночка, наростають ознаки серцевої недостатності.

З урахуванням патогенетичних механізмів виділяють ішемічний, постінфарктний та змішаний варіанти атеросклеротичного кардіосклерозу. Ішемічний кардіосклероз розвивається внаслідок тривалої недостатності кровообігу, прогресує повільно, дифузно вражаючи серцевий м’яз. Постинфарктний (піснекротичний) кардіосклероз формується на місці колишньої ділянки некрозу. Змішаний (перехідний) атеросклеротичний кардіосклероз поєднує обидва вищеназвані механізми і характеризується повільним дифузним розвитком фіброзної тканини, на тлі якої періодично утворюються некротичні вогнища після повторних інфарктів міокарда.

Атеросклеротичний кардіосклероз проявляється трьома групами симптомів, що свідчать про порушення скорочувальної функції серця, коронарну недостатність і порушення ритму та провідності. Клінічна симптоматика атеросклеротичного кардіосклерозу тривалий час може бути незначною. Надалі виникають загрудинні болі з іррадіацією в ліву руку, ліву лопатку, епігастральну область. Можуть розвиватись повторні інфаркти міокарда.

У міру прогресування рубцево-склеротичних процесів з’являється підвищена стомлюваність, задишка (спочатку – при тяжких фізичних навантаженнях, потім – при звичайній ходьбі), нерідко – напади серцевої астми, набряк легень. При розвитку серцевої недостатності приєднуються застійні явища у легенях, периферичні набряки, гепатомегалія, при тяжких формах атеросклеротичного кардіосклерозу – плеврит та асцит.

Порушення серцевого ритму та провідності при атеросклеротичному кардіосклерозі характеризуються схильністю до виникнення екстрасистолії, миготливої ​​аритмії, внутрішньошлуночкових та передсердно-шлуночкових блокад. Спочатку ці порушення носять пароксизмальний характер, потім стають частішими, а надалі – постійними.

Атеросклеротичний кардіосклероз досить часто поєднується з атеросклерозом аорти, церебральних артерій, великих периферичних артерій, що проявляється відповідною симптоматикою (зниженням пам’яті, запамороченнями, кульгавістю тощо).

Атеросклеротичний кардіосклероз носить повільно прогресуючий перебіг. Незважаючи на можливі періоди відносного поліпшення, які можуть тривати кілька років, повторні гострі порушення коронарного кровообігу призводять до погіршення стану.

Постановка діагнозу атеросклеротичного кардіосклерозу ґрунтується на даних анамнезу (наявність ІХС, атеросклерозу, аритмій, перенесених інфарктів міокарда тощо) та суб’єктивної симптоматики. Уточнюючі дослідження включають:

• Лабораторні дослідження. Біохімічний аналіз крові виявляється гіперхолестеринемією, збільшенням бета-ліпопротеїдів.
• Кардіодіагностика. На ЕКГ визначаються ознаки коронарної недостатності, постінфарктні рубці, порушення ритму та внутрішньосерцевої провідності, помірної гіпертрофії лівого шлуночка. Дані ехокардіографії при атеросклеротичному кардіосклерозі характеризуються порушенням скоротливості міокарда (гіпокінезія, дискінезія, акінезія відповідного сегмента). Велоергометрія дозволяє уточнити ступінь дисфункції міокарда та функціональні резерви серця.
• Додаткові дослідження. Вирішенню діагностичних завдань при атеросклеротичному кардіосклерозі може сприяти виконання фармакологічних проб, добового ЕКГ-моніторування, полікардіографії, ритмокардіографії, вентрикулографії, коронарографії, МРТ серця та ін. З метою уточнення наявності випоту проводиться УЗД плевральних порожнин, рентгенографія грудної клітки, УЗД черевної порожнини.

Лікування атеросклеротичного кардіосклерозу зводиться до патогенетичної терапії окремих синдромів – серцевої недостатності, гіперхолестеринемії, аритмій, атріовентрикулярної блокади тощо. д. З цією метою призначаються діуретики, нітрати, периферичні вазодилататори, статини, антиаритмічні. Обов’язковим є постійний прийом дезагрегантів (ацетилсаліцилової кислоти).

Важливими факторами комплексної терапії атеросклеротичного кардіосклерозу є дієтотерапія, дотримання режиму, обмеження фізичних навантажень. Таким хворим показана бальнеотерапія – вуглекислі, сірководневі, радонові, хвойні ванни.

При формуванні аневризматичного дефекту серця проводиться хірургічна резекція аневризми. При стійких порушеннях ритму та провідності може знадобитися імплантація ЕКС або кардіовертер-дефібрилятора. За деяких форм відновлення нормального ритму сприяє радіочастотна аблація (РЧА).

Прогноз атеросклеротичного кардіосклерозу залежить від обширності ураження, наявності та виду порушень ритму та провідності, стадії недостатності кровообігу.

Первинна профілактика атеросклеротичного кардіосклерозу полягає у попередженні атеросклеротичних змін судин (правильне харчування, достатня фізична активність та ін.). Заходи вторинної профілактики включають раціональну терапію атеросклерозу, больового синдрому, аритмій та серцевої недостатності. Пацієнти з атеросклеротичним кардіосклерозом потребують систематичного спостереження у лікаря-кардіолога, обстеження серцево-судинної системи.