Атонія кишечника

Атонія кишечника – Це відсутність тонусу гладкої мускулатури органу внаслідок органічних або функціональних причин. Може розвиватися при різних захворюваннях внутрішніх органів, неправильному харчуванні з малою кількістю харчових волокон у раціоні, як наслідок прийому певних лікарських засобів. Діагностика заснована на проведенні докладного опитування пацієнта, виявленні особливостей харчування та способу життя, результатах лабораторних досліджень, іригоскопії та колоноскопії, що призначаються з метою виключення органічного ураження та оцінки моторики кишечника. Лікування передбачає нормалізацію способу життя, дієтотерапію, призначення прокінетичних засобів, за необхідності – проносних препаратів.

Атонія кишечника – функціональний стан, що характеризується різким зниженням тонусу гладкої мускулатури кишкової стінки, порушенням процесу його випорожнення. У нормі скорочення мускулатури кишечника (перистальтика) забезпечують просування харчової маси для його кінцевим відділам. Протягом хвилини кожна ділянка товстої кишки здійснює близько п’ятнадцяти перистальтичних рухів. За порушення тонусу перистальтика ослаблена, у важких випадках – відсутня.

Патологія супроводжується подовженням інтервалів між актами дефекації, появою труднощів при випорожненні кишечника. Запори є вкрай поширеною скаргою, але в більшості випадків пацієнти протягом тривалого часу не звертаються до гастроентеролога, самостійно приймають проносні засоби народної медицини. Однак симптоми зберігаються, оскільки не з’ясовується і не усувається причина стану, а неправильне лікування лише збільшує порушення тонусу. Атонія кишечника може бути симптомом інших захворювань, тому поява запорів вимагає обов’язкового звернення до лікаря для проведення адекватної діагностики та лікування.

Причинами атонії кишечника може бути як захворювання внутрішніх органів, і прийом певних лікарських засобів, особливості життя. Частою етіологією зниження тонусу кишкової мускулатури та розвитку запорів є малорухливий спосіб життя. Гіподинамія призводить до погіршення іннервації кишкової стінки, внаслідок чого зменшується кількість та сила перистальтичних рухів. До таких наслідків призводить і неправильне харчування – вживання великої кількості висококалорійної вуглеводної їжі з недостатнім надходженням клітковини. Причиною порушення іннервації кишківника центральною нервовою системою можуть бути постійні стреси.

До розвитку атонії кишечника може призвести прийом таких медикаментозних препаратів, як спазмолітики, морфіноподібні анальгетики, антидепресанти, противиразкові, протиепілептичні, антациди, деякі сорбенти, а також певні кишкові інфекції, порушення мікробіоценозу кишечнику (дисбактеріоз), наявність гельмінтів, наявність гельмінтів. Нікотин також негативно відбивається на тонусі кишкової стінки. Тонус може бути знижений через спадкові фактори, при ендокринній патології (ожиріння, гіпотиреоз), у період вагітності, менопаузи, за наявності онкологічної патології, внаслідок хірургічних втручань у черевну порожнину та розвитку спайкової хвороби.

Дуже часто атонія кишківника різного ступеня вираженості спостерігається при вагітності. Це пов’язано як з механічним стиском кишечника, так і з високим вмістом прогестерону, одним з ефектів якого є розслаблення гладком’язової тканини внутрішніх органів, у тому числі і мускулатури кишечника. Тонус кишечника знижений у людей похилого віку, що пояснюється як процесами фізіологічного старіння, так і високою частою атеросклеротичного ураження кровопостачальних його судин.

Симптоми даної патології характеризуються поліморфізмом та визначаються ступенем порушення моторики, особливостями нервової системи пацієнта, віком. Ознаки атонії кишечника пов’язані із затримкою випорожнень, а також з порушеними процесами травлення. Основний симптом – запори (уповільнене чи систематично недостатнє спорожнення кишечника). Нормою вважається, коли дефекація відбувається не рідше за три рази протягом тижня і не частіше за три рази на добу. Відповідно, запорами є частота дефекації рідше трьох разів на тиждень, при цьому характерна підвищена сухість, твердість калових мас. Також важливим діагностичним критерієм є урідження звичної для людини частоти випорожнень.

Атонія кишечника супроводжується такими симптомами, як переймоподібні абдомінальні болі, імперативні безрезультатні позиви до дефекації, часта відрижка, дискомфорт у животі, нудота. Найчастіше виникає відчуття тяжкості, здуття живота. Характерні та загальні симптоми: нейровегетативні порушення, підвищена стомлюваність.

Діагностика атонії кишечника полягає в виявленні причини патології, оскільки порушення тонусу кишки зазвичай є наслідком будь-якого захворювання. Показано консультацію гастроентеролога, що включає докладний розпит пацієнта, уточнення особливостей способу життя, звичок харчування, рівня фізичної активності, перенесених захворювань. Для ефективної корекції вторинної атонії потрібне лікування причинної патології.

При об’єктивному обстеженні звертає увагу на здуття живота, послаблення перистальтичних шумів. Проводяться загальноклінічні лабораторні дослідження з метою оцінки стану гепатобіліарної системи. Обов’язковим методом дослідження є копрограма, а також аналіз калу на дисбактеріоз. Оцінюється наявність найпростіших, гельмінтів. Проводиться дослідження рівня тиреоїдних гормонів (гормонів щитовидної залози), оскільки гіпотиреоз може спричинити суттєве зниження тонусу кишечника.

Оцінити моторну функцію тонкого кишечника дозволяє рентгенографія пасажу барію. Для виключення органічних причин ураження товстого кишечника може проводитись іригоскопія. Даний метод полягає в рентгенологічному дослідженні товстого кишечника після ретроградного введення до нього контрастної речовини. Він дає можливість оцінити розтяжність кишкової стінки, рельєф слизової оболонки, а також функціональний стан.

Інформативним методом дослідження є колоноскопія – ендоскопічний метод, що дозволяє візуально оцінити стан кишечника, виключити наявність хвороби Крона, онкологічної патології та інших станів, які можуть спричинити атонію. З метою виключення хвороби Гіршпрунга (патології, що характеризується вродженою відсутністю нервових гангліїв у м’язовому та підслизовому шарі кишечника) проводиться біопсія та гістологічне дослідження біоптату з проведенням специфічного тесту на холінестеразу.

Якщо проведені заходи не виявляють причини атонії кишечника, доцільно проведення консультацій невролога, психолога чи психотерапевта з повним психоневрологічним та психологічним обстеженням, оскільки знижений тонус може мати психогенний характер.

Терапія цього стану в сучасній гастроентерології починається з дієти. У ряді випадків лише правильного харчування достатньо для коригування частоти дефекацій. При запорах призначають дієтичний стіл №3. Рекомендується вживати овочі, фрукти у свіжому вигляді. Слід до щоденного раціону включати продукти, які містять антраглікозиди – курагу, інжир, чорнослив. Обов’язкове введення в меню кисломолочних страв, соків з м’якоттю (сливовий, абрикосовий), рослинних жирів. Обмежити необхідно продукти, що містять танін (чай, чорниця, какао). Їжа має бути хімічно та механічно дратівливою, не слід готувати страви у вигляді пюре, а також киселі.

Дуже важлива роль регуляції частоти спорожнення кишечника належить питному режиму. За добу рекомендується випивати не менше двох літрів рідини (при врахуванні відсутності патології нирок, серцево-судинної системи), оптимально у вигляді мінеральних вод. Також важливим є правильний режим харчування: максимальний за обсягом прийом їжі повинен бути в ранковий час, коли пропульсивна здатність кишечника максимальна. Доцільна кратність їди близько 5-6 разів на добу.

Істотно покращує транзит кишкового вмісту введення у раціон висівок. Пшеничні висівки слід заливати окропом і через 20 хвилин додавати в кефір, супи та інші страви. Механізм дії заснований на тому, що волокна з висівок не піддаються перетравленню, мають здатність рясно вбирати воду, збільшуючи обсяг калових мас. Об’єм стимулює перистальтику кишківника.

Велике значення має достатній рівень фізичної активності. Особливо важливо це для пацієнтів, які через захворювання тривалий час перебували на постільному режимі (наприклад, після інфаркту міокарда, інсульту, важкої ЧМТ, травми хребта, політравми), а також для осіб, які страждають на ожиріння внаслідок гіподинамії.

Регуляція способу життя та харчування у багатьох випадках дозволяє досягти позитивного ефекту без застосування проносних препаратів. Однак, на жаль, поширеність, безрецептурна доступність та дешевизна багатьох засобів проносної дії, а також ігнорування лікарських рекомендацій веде до їх масового неконтрольованого самостійного застосування пацієнтами. Введення медикаментозної терапії має здійснюватися лише після вищеописаних заходів і лише лікарем.

Медикаментозна терапія атонії кишечника починається із застосування прокінетиків – лікарських засобів, які підвищують тонус, покращують моторику кишечника. Цей ефект мають інгібітори холінестерази. У лікування зазвичай включаються також лікарські засоби жовчогінної дії, що мають виражену подразнюючу дію на кишкову стінку.

Проносні препарати не є засобом постійної терапії атонії кишечника, як часто їх застосовують пацієнти. Вони застосовуються лише на початкових етапах лікування з метою нормалізації порушеного дефекаційного рефлексу. Розрізняють кілька груп проносних засобів, що відрізняються механізмом дії.

Найчастіше використовуються секреторні препарати рослинного походження чи синтетичні. Їхня дія заснована на зменшенні всмоктування води в кишечнику, розрідженні калових мас, а також подразненні хеморецепторів слизової оболонки. До цієї групи належать такі поширені засоби, як препарати листя сіни, кореня ревеню, рицинова олія, бісакодил, натрію пікосульфат та інші. Ці препарати прискорюють транзит вмісту кишківника, а також стимулюють безпосередньо процес дефекації. Основним недоліком цієї групи є втрата електролітів, води при систематичному застосуванні, розвиток звикання, що вимагає корекції дозування, а також болючі відчуття.

Друга група препаратів проносної дії – осмотичні засоби. До цієї групи відноситься лактулоза – невсасывающийся дисахарид, а також високомолекулярні полімери, що утримують воду. Перебуваючи у просвіті кишечника, такі речовини збільшують осмотичний тиск калових мас і цим стимулюють секрецію в просвіт кишки води. Калові маси стають рідкішими, що сприяє їхньому кращому просуванню і стимулює моторику.

Третя група – засоби, дія яких ґрунтується на збільшенні обсягу калових мас (висівки, насіння подорожника, морська капуста, полікарбофіл кальцію та інші). Це єдині природні проносні, придатні для систематичного використання. Вони не мають побічних ефектів та стимулюють перистальтику природним чином – за рахунок механічної дії обсягу калових мас. Також використовуються засоби, що полегшують просування калу за рахунок змащувального ефекту: оливкова, мигдальна олія, рідкий парафін. За показаннями проводиться очищення кишківника: гідроколонотерапія або субаквальні ванни.

Атонія кишечника має сприятливий прогноз: при проведенні комплексного обстеження, виявленні та усуненні причини, корекції харчування та способу життя (за необхідності – призначення обґрунтованого адекватного медикаментозного лікування) патологія добре піддається терапії. Виняток становлять випадки органічного ураження, відсутності іннервації (як за хвороби Гіршпрунга) та інші тяжкі захворювання. Профілактика атонії кишечника полягає у раціональному харчуванні, починаючи з дитячого віку, обов’язкових достатніх фізичних навантаженнях, а також своєчасному виявленні та лікуванні захворювань, які можуть стати причиною зниження тонусу кишечника.