Атонія шлунка

Атонія шлунка – це втрата тонусу м’язів шлунка, що настала внаслідок ураження нервових волокон чи загальної вираженої астенії. Причиною патології може бути будь-яке тяжке захворювання: перитоніт, інфекційні хвороби, інфаркт міокарда, операції, травми, різке схуднення, сильні стреси. Проявляється болями в епігастрії, відрижкою, нудотою, погіршенням симптомів після їди. Поставити діагноз можна за допомогою гастрографії чи ФЕГДС. Хірургічне лікування атонії шлунка неефективне, призначаються препарати, що покращують моторику шлунка, дієта та фізіотерапія.

Атонія шлунка – втрата тонусу стінками шлунка, ослаблення перистальтики. Стан досить рідкісний, що виникає на тлі важких захворювань після складних операцій або сильних стресів. Ознаки атонії шлунка подібні до симптоматики багатьох інших патологій шлунково-кишкового тракту. Так як ця патологія не має специфічних симптомів, діагноз поставити досить складно. За спостереженнями фахівців у сфері клінічної гастроентерології, захворювання частіше розвиває у астенічних, виснажених людей. Також до втрати шлунком тонусу привертає постійне переїдання, вживання мізерної кількості клітковини. Сучасні методи лікування спрямовані на терапію основної патології, відновлення моторики шлунка. Операція в цій ситуації не показана, оскільки атонія здебільшого рецидивує після оперативного лікування.

Гостра атонія шлунка виникає у разі порушення іннервації його стінок внаслідок ураження нервового апарату чи впливу певних чинників. Виникнути цей стан може і натомість інфаркту міокарда, розлитого перитоніту, важкої пневмонії. Також до атонії може спричинити утворення тромбів у судинах шлунка, стеноз пілоричного відділу. У хірургічній практиці дана патологія може розвинутись при травмуванні шлунка, пораненні спинного мозку під час оперативного втручання, післяопераційному періоді. Тяжкі інфекційні захворювання (черевний тиф, хвороба Лайма, легіонельоз, ботулізм, бруцельоз та ін) також можуть провокувати пригнічення тонусу шлункових стінок.

Патологічне розширення органу частіше виникає у виснажених і дуже худих людей (при анорексії, аліментарній дистрофії та ін.). У цьому випадку тонус передньої черевної стінки знижений, м’язи преса в’ялі та розтягнуті. Якщо у пацієнта відзначається вроджене подовження шлунка або його набуте опущення (гастроптоз), ймовірність розвитку атонії дуже висока.

Механізм розвитку атонії шлунка при порушенні харчової поведінки полягає у постійному подразненні рецепторів пілоричного відділу шлунка грубою, недостатньо подрібненою їжею, токсинами та екстрактивними речовинами. Розвиток патологічного процесу при важких загальних захворюваннях складний, зазвичай включає порушення і секреторної, і рухової функції, що веде в результаті до парезу шлунка. Патологія ЦНС та ендокринної системи може призводити до порушення вироблення гормонів, що регулюють роботу органів шлунково-кишкового тракту.

Симптоматика патології неспецифічна, властива більшості інших захворювань шлунка та кишечника. Хворі пред’являють скарги на відчуття тиску та тяжкості в епігастральній ділянці, розпирання у шлунку. Можуть виникати біль у животі. Характерні печія, нудота, відрижка великою кількістю повітря та їжею, неприємний запах із рота. Періодично відзначається блювання великою кількістю рідкого вмісту із домішкою зелені. Характерно швидке насичення після перших порцій їжі. При гострому розширенні шлунка хворий блідий, покривається холодним потом, у нього виникає тахікардія та гіпотензія.

При огляді хворого привертає увагу вибухання в проекції шлунка, шум плескоту при його пальпації. При перкусії (вистукуванні) над шлунком вислуховується характерний “барабанний” звук (тимпаніт). Межі шлунка значно розширені вправо та вниз. При введенні шлункового зонда рідкий вміст дуже швидко евакуюється зі шлунка, приносячи хворому на значне полегшення. Якщо пацієнтові вчасно не допомогти, починаються порушення кровообігу в стінці шлунка, може наступити його розрив. Застій вмісту у шлунку часто призводить до гастритів.

Основним методом діагностики атонії шлунка є гастрографія або ендоскопічне дослідження ШКТ (езофагогастродуоденоскопія). p align=”justify”> На рентгенографії з контрастуванням відзначається характерна для цього захворювання картина: контраст, потрапляючи з стравоходу в шлунок, без зволікання відправляється на дно шлунка. Перистальтика стінок шлунка зазвичай значно знижена. Через атонію шлунок набуває подовжену вертикально форму зі значно опущеним дном і характерною “талією”. Евакуація контрасту уповільнена, його залишки можуть визначатися у шлунку більш як за шість годин від початку дослідження.

При ЕГДС видно значно розширену порожнину шлунка, заповнену величезною кількістю застійного вмісту. Складки слизової оболонки збережені, проте перистальтика значно ослаблена. Під час проведення ЕГДС можлива інтрагастральна манометрія, яка допомагає виявити парез шлункової мускулатури. На електрогастрографії реєструються низькі хвилі із великими проміжками. Для будь-яких функціональних розладів характерна велика різноманітність та мінливість електрогастрографічної картини на короткому проміжку часу.

Захворювання слід диференціювати з іншою патологією ШКТ. Якщо нудота і блювання супроводжуються запамороченням, приглухуватістю та шумом у вухах – слід виключити синдром Меньєра. Блювота, що повторюється, без зниження маси тіла і погіршення загального стану може бути психогенною. Якщо після блювоти біль у животі значно послаблюється чи минає – це може бути ознакою виразкової хвороби шлунка. Кислотність при атонії шлунка зазвичай нормальна чи помірно підвищена. При значному підвищенні чи зниженні рН шлункового соку слід подумати про інші захворювання.

Пацієнтами з цією рідкісною патологією повинні тісно займатися лікар-гастроентеролог, профільний спеціаліст (що здійснює лікування основного захворювання), психотерапевт, дієтолог та фізіотерапевт. Насамперед після встановлення діагнозу слід поставити товстий шлунковий зонд і евакуювати весь його вміст для попередження розриву шлунка. Активна увага має бути спрямована на лікування основного захворювання. Пацієнту призначається лікувальна дієта (стіл №2): їжа повинна бути рідкою та легко засвоюваною, ділитися на 7-10 прийомів на день дробовими порціями. До дієти включається велика кількість клітковини, вітамінів. Пити також слід потроху дрібними порціями.

Медикаментозне лікування включає препарати, що покращують моторику шлунка, вітаміни і загальнозміцнюючі засоби. Якщо захворювання розвинулося і натомість вираженої астенії – призначаються анаболические стероїди, гидролизованные білки. Також показані препарати, що стимулюють репарацію тканин. При помірній гіпотонії можна призначати препарати калію та кальцію, а при вираженій – неостигмін.

Перебіг атонії шлунка зазвичай тривалий, рецидивуючий. Гостре розширення шлунка при інфаркті міокарда, панкреатиті, перитоніті та тромбозі шлункових судин може призводити до смерті. Для профілактики захворювання та його рецидивів рекомендується санаторно-курортне лікування у морському чи гірському кліматі, помірні фізичні навантаження для підвищення загального тонусу та зміцнення передньої черевної стінки, лікування мінеральними водами. Недотримання правильного режиму дня та харчування, куріння, прийом алкоголю посилюють перебіг захворювання та провокують його рецидиви.