Балантідіаз

Балантідіаз – протозойна кишкова інфекція, що викликається війковими інфузоріями – балантидіями. Клінічні прояви балантидіазу є відображенням запально-виразкових процесів у товстому кишечнику, і характеризуються болями в животі, тенезмами, частим рідким випорожненням з домішкою крові та гною, схудненням, інтоксикаційним синдромом. Для встановлення діагнозу “балантидіаз” важливе значення мають клініко-епідеміологічні дані, результати ректороманоскопії, виявлення балантидій у випорожненнях і мазках. Етіотропна терапія балантидіазу проводиться метронідазолом, тінідазолом, тетрацикліновими антибіотиками, мономіцином.

Балантидіаз (дизентерія інфузорна) – зоонозна протозойна інфекція, що протікає з явищами виразково-геморагічного коліту та загальної інтоксикації. Спалахи балантидіазу частіше виникають у південних регіонах, проте спорадичні випадки інфекції також реєструються у сільських районах із розвиненим свинарством. Балантидіаз характеризується важким перебігом, а за пізнього початку лікування – високою летальністю, обумовленої кишковими ускладненнями, кахексією, приєднанням сепсису. Розповсюдженню балантидіазу сприяє відсутність настороженості з боку медичних фахівців до цієї патології, низький рівень санітарної культури населення, висока інвазованість сільського населення (4-5%).

Етіологічним агентом балантидіазу є війна інфузорія Balantidium соli. Балантидії є найбільшими представниками кишкових найпростіших, які паразитують в організмі людини. Їхній життєвий цикл проходить 2 стадії – цистну та вегетативну. Цисти балантидій мають діаметр близько 50 мкм, округлу форму та можуть зберігати життєздатність поза організмом господаря протягом 3-4 тижнів. Довжина вегетативних форм паразитів – 30-150 мкм, ширина – 30-100 мкм; поверхня покрита віями, завдяки яким здійснюється рух. У довкіллі вегетативні форми менш стійкі – гинуть через 3-5 годин.

Основним резервуаром збудників балантидіазу є свині, серед яких інвазія досягає 60-80%; рідше джерелом протозойної інфекції є людина. Механізм зараження балантидіаз – фекально-оральний. Передача балантидій (частіше за цистні форми) відбувається через брудні руки, контаміновану воду, фрукти, овочі. Найчастіше на балантидіаз хворіють працівники свинарських господарств, скотобоєн, м’ясних цехів. У травному тракті людини з цист утворюються вегетативні форми, які паразитують у тканинах сліпої, сигмовидної та прямої кишки. На місці їх впровадження в слизову оболонку товстої кишки, утворюються ділянки гіперемії та набряку, які надалі трансформуються в ерозії та виразки. Дефекти слизової оболонки мають кратероподібну форму, нерівні краї, вкрите некротичними масами дно. Виразково-деструктивні зміни в кишечнику, всмоктування токсичних речовин, а також харчування паразитів за рахунок свого господаря складають основу патогенезу балантидіазу та визначають його клінічні прояви.

Від моменту зараження до маніфестації балантидіазу проходить 1-3 тижні. За вираженістю клінічних проявів розрізняють безсимптомну (субклінічну) та маніфестну форму балантидіазу, за характером перебігу – гостру, хронічну та рецидивну; за тяжкістю течії – легку, середньотяжку та важку.

При субклінічній формі дисфункція кишечника та інтоксикація відсутні, а балантидіаз розпізнається на підставі ендоскопічної картини та лабораторних даних. Симптоматика гострої маніфестної форми балантидіазу нагадує дизентерію. Хворі скаржаться на прогресуючу слабкість, головний біль, фебрильну лихоманку, нудоту та блювання. Одночасно розвиваються ознаки коліту: ріжучі болі у животі, діарея, тенезми. Стілець стає рідким, слизово-гнійним, а потім кров’янистим; частішає до 15-20 разів на добу; випорожнення мають гнильний запах. При тяжкій формі балантидіазу відбувається стрімка втрата маси тіла, аж до кахексії.

Хронічний балантидіаз протікає зі слабко вираженим інтоксикаційним синдромом, прискореним (до 2-5 разів на добу) рідким випорожненням, метеоризмом, хворобливістю сліпої та висхідної кишки при пальпації. Гострий та безперервно хронічний перебіг балантидіазу може призвести до розвитку кишкових та позакишкових ускладнень: кровотечі, перфорації виразок товстої кишки, випадання прямої кишки, перитоніту, абсцесів печінки, гіпохромної анемії. Без специфічного етіотропного лікування при гострій формі балантидіазу дуже високий ризик смерті. Вкрай тяжкий перебіг балантидіазу відзначається при його поєднанні з гельмінтозами та гострими кишковими інфекціями.

Хворі з підозрою на балантидіаз прямують до інфекціоніста. Захворювання може бути запідозрене на підставі позитивних даних епідеміологічного анамнезу та клінічних проявів; остаточне підтвердження та верифікація діагнозу можливе після проведення ендоскопічного дослідження кишківника та лабораторних аналізів.

У гострій стадії балантидіазу при ректороманоскопії або колоноскопії виявляються осередкові інфільтративно-виразкові зміни стінки кишки; при хронічній течії – катарально-геморагічні чи виразкові ураження. Достовірним доказом балантидіазу є наявність вегетативних форм балантидій у свіжовиділених фекаліях або в зіскрібках з уражених ділянок кишки. Виявлення цист свідчить про транзиторне носійство протозойної інфекції. У ході діагностики балантидіаз диференціюють із бактеріальною дизентерією, амебіазом, лямбліозом, криптоспоридіозом, дисбактеріозом, неспецифічним виразковим колітом.

Пацієнти з підтвердженим балантидіаз підлягають госпіталізації в інфекційний стаціонар. Як етіотропна терапія призначаються антибактеріальні (мономіцин, окситетрациклін, ампіцилін) або протипротозойні препарати (метронідазол, тинідазол). Зазвичай проводиться 2-3 п’ятиденні цикли терапії. Системна лікарська терапія може бути доповнена клізмами із колоїдно-дисперсною сіллю норсульфазолу. Одночасно показано дезінтоксикаційну терапію, вітамінотерапію, дотримання раціональної дієти.

Лікування носіїв протозойної інфекції також обов’язково. Критеріями лікування балантидіазу вважаються відсутність колітичного синдрому, негативне копрологічне дослідження на балантидії, відсутність виразкових змін кишкової стінки.

Прогноз та профілактика балантидіазу

Методи специфічного лікування балантидіазу, що застосовуються на сьогоднішній день, сприяють одужанню пацієнтів. У разі пізно розпочатого або неадекватного лікування, летальність може досягати 10-12%. Профілактика балантидіазу складається з дотримання заходів індивідуальної безпеки (дотримання особистої гігієни, кип’ятіння води, миття овочів та фруктів та ін.), а також охорони зовнішнього середовища від фекального забруднення (захист водойм, поліпшення зоогігієнічних умов утримання свиней, знешкодження та знешкодження). .). Специфічна профілактика балантидіазу не розроблена.