Безоар шлунка

Безоар шлунка – це стороннє тіло, що формується в шлунку при ковтанні деяких речовин натурального або синтетичного походження. Проявляється болем в епігастрії, зниженням апетиту, нудотою, блюванням, почуттям насичення, що швидко виникає, при прийомі невеликої кількості їжі. Діагностика ґрунтується на даних анамнезу, рентгенографії шлунка та гастроскопії. При конкрементах м’якої консистенції хворим показано тепле лужне пиття, використання ферментативних препаратів. При сторонніх тілах середньої щільності використовують ендоскопічне руйнування та вилучення безоарів. У разі неефективності консервативної терапії проводять хірургічне видалення каменю.

Безоар шлунка (шлунковий камінь) – конкремент різної щільності, що утворюється при ковтанні речовин, які не перетравлюються у шлунку. Назва шлункового каменю пов’язана з породою гірських безоарових козлів, у чиїх шлунках часто знаходили сірувато-сині конкременти з вовни, слизу та листя. У вітчизняній гастроентерології перші згадки про патологію зустрічаються на початку ХІХ століття на роботах російського хірурга В.М. Миша. Шлункове каміння виникає рідко, на початок 1990-х р.р. було описано близько 400 випадків хвороби. Конкременти можуть бути одиночними, що досягають маси до 1 кг, та множинним. Останні мають невеликі розміри, схильні до міграції в дванадцятипалу і худу кишку.

Безоар шлунка виникає при багаторазовому ковтанні предметів органічного чи неорганічного походження, частіше з їжею. Виділяють стани та умови, які підвищують ймовірність формування безоарів:

• Психічні розлади. Неврози, трихотілломанія, шизофренія, розумова відсталість можуть спричинити безконтрольне поглинання неїстівних речовин (пластиліну, клею, волосся) у великій кількості.
• Захворювання шлунка. Недостатнє виділення соляної кислоти, повільна евакуація вмісту в 12-палу кишку внаслідок гастроентерологічної патології (гастропарез, секреторна недостатність) викликає поступове утворення конкрементів. Надмірне розмноження грибів роду Кандида у шлунку ініціює формування грибкових безоарів.
• Операції на шлунку. Перенесені хірургічні втручання (резекція шлунка, ваготомія) сприяють зниженню секреторної функції, порушенню травлення, накопиченню продуктів, що важко перетравлюються.
• Порушення культури харчування. Погане пережовування важкої грубоволокнистої їжі, проковтування кісточок фруктів може провокувати формування безоара шлунка.

Механізм утворення безоарів шлунка різний, залежить від типу чужорідної речовини та наявності сприятливих факторів. Стороннє тіло, потрапляючи в організм з їжею або внаслідок шкідливих звичок, з різних причин не перетравлюється, а акумулюється в тілі або пилорічній частині шлунка. При багаторазовому вживанні субстрат збільшується у розмірі. Вплив ферментів шлункового соку викликає ущільнення та затвердіння стороннього тіла. В результаті утворюється безоар, що росте, може заповнити весь об’єм органу. Чим довше відбувається формування каменю та знаходження його в шлунку, тим він твердіший.

Безоари шлунка можуть мати різний склад та консистенцію (пухку, щільну, тверду, еластичну). Залежно від походження виділяють такі основні види шлункових конкрементів:

1. Фітобезоари. Складають до 70% від усіх безоарів. Утворюються при вживанні в їжу шкірки, кісточок, шкірки ягід та фруктів (хурми, черешні, винограду, інжиру та ін.). Рослинні речовини поступово обростають слизом, жиром та мінералізуються. Конкременти мають різну консистенцію, смердючий запах, темно-зелений або коричневий колір.
2. Трихобезоари. Утворюються при регулярному попаданні волосся до шлунка. Найчастіше виникають при неврозоподібних станах та психічних відхиленнях з непереборною тягою до відкушування волосся.
3. Стібобезоари. Формуються при частому вживанні жирних продуктів тваринного походження (сало, баранина). Потрапляючи у шлунок, їжа трансформується, ущільнюється з утворенням жирових конкрементів.
4. Шеллакобезоари. Виникають при використанні їжі їстівних продуктів хімічного походження (лак, фарба). При надходженні до шлунка речовини взаємодіють з водою, випадають в осад. Шовочні камені мають в’язку консистенцію, злегка шорстку поверхню, темно-коричневий колір.
5. Камені ембріонального походження. Утворюються з екзо- та ендодерми на етапі внутрішньоутробного розвитку. Є дермоїдні кісти або тератоми шлунка.
6. Лактобезоари. Формуються у новонароджених дітей, годування яких здійснюється штучною сумішшю з високим вмістом лактози та казеїну. До утворення конкрементів схильні недоношені діти.

Існують рідкісні види шлункового каміння, які в медичній практиці зустрічаються в поодиноких випадках. Піксобезоари формуються при вживанні смоли чи вару. Гемобезоари утворюються при тривалому заковтуванні крові у хворих з носовою та стравохідною кровотечею. Конкременти можуть виникати при прийомі важкорозчинних та нерозчинних лікарських засобів (сукральфат, гідроксид алюмінію, активоване вугілля). Міксобезоари складаються з ниток, вовни, шматочків деревини.

Швидкість утворення шлункових конкрементів різна, варіює від кількох днів до десятків років. Це залежить від складу сторонньої речовини та індивідуальних особливостей організму пацієнта. При невеликому розмірі конкременту симптомів захворювання немає. У міру збільшення безоару з’являються хворобливі відчуття в епігастрії, відчуття тяжкості в шлунку, не пов’язане з прийомом їжі. Хворі відзначають швидке насичення невеликою кількістю їжі, нудоту, блювання, відчуття розпирання у животі, зниження апетиту та маси тіла. Виникає часта відрижка, що має неприємний запах.

Надалі болі наростають, приймаючи гострий чи переймоподібний характер. У животі виникає відчуття стороннього тіла, яке може змінювати місцезнаходження. В осіб астенічної статури іноді пальпується щільне утворення епігастральної області. Наявність безоару супроводжується зниженням імунітету, загостренням хронічних захворювань. У дітей через порушення метаболічних процесів та гіповітамінозу виникає гіпопротеїнемія, набряки м’яких тканин та нижніх кінцівок.

Діагностика безоару шлунка викликає значні труднощі. Це з відсутністю специфічних симптомів і клінічних проявів на початковому етапі хвороби. Для підтвердження діагнозу необхідно провести такі обстеження:

• Огляд гастроентеролога. Фахівець на підставі анамнезу життя, перебігу хвороби, даних фізикального огляду дасть попередній висновок та призначить додаткові діагностичні процедури.
• Рентгенографія шлунка з контрастуванням. Дозволяє визначити дефект наповнення овальної або округлої форми з чіткими краями.
• Фіброгастродуоденоскопія. Основний метод діагностики, з допомогою якого можна визначити як розмір і форму, а й припустити походження безоара. Під час процедури ендоскопіст виконує забір матеріалу вивчення складу конкремента.

Для діагностики захворювання додатково проводять УЗД черевної порожнини. Комп’ютерна томографія верхніх відділів шлунково-кишкового тракту дозволяє визначити точну локалізацію, розміри безоару. Лабораторні аналізи малоінформативні, тривалий перебіг хвороби може спричинити розвиток анемії. Основну диференціальну діагностику безоарів проводять із злоякісними та доброякісними пухлинами шлунка. І тут ендоскопічне дослідження з біопсією допомагає відрізнити конкременти від новоутворень. Шлункове каміння диференціюють із проковтнутими сторонніми тілами. Велике значення мають дані анамнезу та гастроскопії.

Лікування захворювання залежить від виду, консистенції, складу конкременту та супутньої патології. За невеликих розмірів шлунковий камінь може вийти самостійно. Консервативні методи лікування ефективні при безоарах м’якої та середньої консистенції, частіше за рослинне походження. Перорально призначають теплі лужні розчини на основі соди, мінеральну воду, протеолітичні ферменти. Позитивну дію має легкий масаж епігастральної області. Пацієнтам показана щадна дієта з обмеженням фруктів, м’яса та жирних продуктів. Конкременти невеликої густини видаляють ендоскопічно. За допомогою спеціальних інструментів камінь дроблять та витягують під контролем гастроскопа. При нав’язливих станах, вживанні неїстівних продуктів показано консультацію психіатра.

При неефективності терапії, великих та щільних безоарах проводять оперативне видалення конкременту. Операція полягає у розсіченні шлунка (гастротомії) та видаленні безоарного каменю. Показанням до хірургічного втручання є стани, спричинені ускладненням захворювання (кишкова непрохідність, перитоніт).

При своєчасній діагностиці та видаленні безоару шлунка прогноз сприятливий. Консервативне та хірургічне лікування дає хороші результати, у 90% випадків настає повне одужання. Ігнорування симптомів хвороби та пізня діагностика може призвести до низки серйозних, іноді фатальних ускладнень. Для запобігання розвитку безоару особам з хронічними захворюваннями ШКТ або перенесли операції на шлунку рекомендується щорічно проходити диспансерне обстеження у гастроентеролога. До профілактики хвороби належить контроль за психічно хворими людьми, обмежене споживання грубої їжі рослинного та тваринного походження, відмова від вживання неперетравлюваних речовин.