Біліарний рефлюкс-гастрит

Біліарний рефлюкс-гастрит – це запалення слизової оболонки шлунка внаслідок її пошкодження жовчю, що ретроградно надходить із кишечника. Захворювання проявляється тупим болем, почуттям тяжкості у верхньому квадранті живота, які посилюються після їди. Виникає відрижка, нудота та блювання, метеоризм, розлад стільця. Діагностичні заходи включають огляд гастроентеролога, проведення ФГДС, рентгенконтрастного дослідження шлунка, добової рН-метрії. Лікування передбачає комплексне призначення похідних урсодезоксихолевої кислоти, антацидних, протисекреторних препаратів, прокінетиків спільно з дієтичним харчуванням та веденням здорового способу життя.

Біліарний (жовчний) рефлюкс-гастрит є хронічним захворюванням шлунково-кишкового тракту, при якому жовч, що надходить у 12-палу кишку, закидається в шлунок, викликаючи запальні зміни його слизової оболонки. У нормі шлунок має кисле середовище, а тонкий кишечник – лужне. Жовчні кислоти разом із лужним дуоденальним вмістом, потрапляючи у порожнину шлунка, як ушкоджують слизову оболонку, а й впливають з його кислотність, порушуючи процес перетравлення їжі. Патологія переважно вражає осіб середнього віку, в дітей віком мало зустрічається. У загальній структурі запальних захворювань шлунково-кишкового тракту поширеність рефлюкс-гастриту становить 5%.

Розвиток біліарного рефлюкс-гастриту багато в чому визначається способом життя. Основними факторами, що сприяють, виступають зловживання алкоголем, ожиріння, паління, часті стреси. Під час вагітності за рахунок зміщення органів черевної порожнини догори збільшується ризик біліарного рефлюксу. Серед причин виникнення хвороби виділяють:

• Захворювання шлунково-кишкового тракту. Біліарний рефлюкс виникає на тлі хронічного дуоденіту, хронічного гастриту, онкологічних захворювань шлунка та 12-палої кишки. Підвищений тиск у кишечнику в результаті постійного підняття тяжкості або натужування сприяє ослабленню пілоричного сфінктера та попадання жовчі в порожнину органу. При гастроптозі шлунок знаходиться нижче або на рівні 12-палої кишки, що також сприяє біліарному рефлюксу.
• Операції на шлунку та жовчовивідних шляхах. Хворі, що перенесли резекцію шлунка по Більрот I і Більрот II, пластичні операції на воротаря, холецистектомію та реконструктивні втручання на жовчних протоках, більшою мірою схильні до виникнення біліарного рефлюксу.
• Захворювання жовчовивідних шляхів. Дискінезія жовчовивідних шляхів, порушення тонусу сфінктера Одді, хронічний холецистит можуть сприяти надмірному викиду жовчі у 12-палу кишку та біліарному рефлюксу у шлунок.
• Прийом деяких медикаментів. Тривале застосування лікарських препаратів (НПЗЗ, нітрати, бета-блокатори, транквілізатори та ін) може послаблювати тонус сфінктера, створюючи умови для ретроградного закидання жовчі.

Під час травлення хімус просувається в низхідному напрямку: зі шлунка в 12-ПК, потім із тонкого кишечника в товстий. За рахунок моторики кишечника, злагодженої роботи сфінктерів забезпечується нормальне перетравлення їжі. В нормі при надходженні їжі в тонку кишку пілоричний сфінктер замикається, а в 12-ПК через сфінктер Одді за загальною жовчною протокою надходить жовч. При біліарному закиданні агресивний вміст 12-ПК потрапляє у шлунок, викликає роздратування та запалення його слизового шару.

До складу рефлюксату входить жовч, що складається з жовчних кислот, пігментів та ензимів, напівперетравлена ​​їжа, просочена лужним середовищем кишки, та ферменти підшлункової залози. Жовчні кислоти сприяють розчиненню мембран епітелію, що викликає незворотні метаболічні зміни у клітинах – розвивається некробіоз. У відповідь на запалення з’являється набряклість власної платівки слизової оболонки органа. Морфологічна трансформація характеризується проліферацією слизових клітин із подальшим розростанням епітелію. На місці некротизованих ділянок формуються ерозії.

Виходячи з гостроти процесу, виділяють гострий та хронічний перебіг біліарного рефлюкс-гастриту. За обсягом ураження розрізняють осередкову та дифузну форму захворювання. У разі запальний процес поступово охоплює всю слизову органу. Вогнищева форма зустрічається частіше і характеризується ураженням окремих ділянок шлунка. За типом ушкодження у сучасній гастроентерології виділяють такі види патології:

• Поверхневий. Відбувається поступове ураження епітелію слизового шару шлунка. Пошкоджені клітини заміщуються кишковим епітелієм, виникає кишкова метаплазія. Для цієї форми характерно тривалий хронічний перебіг із можливим злоякісним переродженням.
• Ерозивний. Виникають поверхневі дефекти, що не виходять за межі слизової оболонки. Ерозії можуть збільшуватися в розмірах та вражати підслизовий та м’язовий шари органу, формуючи виразки.
• Атрофічний. p align=”justify”> Є найбільш небезпечною формою рефлюкс-гастриту, що створює основу для подальшої малігнізації. Слизова оболонка стоншується, а атрофовані стінки органу стають гіперчутливими до будь-яких агресивних середовищ, у т. ч. до шлункового соку.

Клінічна картина хвороби варіабельна і залежить від масштабу та глибини ураження стінки шлунка. Основним симптомом захворювання є біль, локалізований у правому підребер’ї або епігастрії, що іррадіює у хребет. Больові відчуття розвиваються під час або після рясного прийому їжі і носять тупий, ниючий характер. Після їжі відзначається відчуття тяжкості та переповнення шлунка.

Диспепсичний синдром проявляється нудотою, метеоризмом, відрижкою кислим, блюванням із великою кількістю шлункового соку. У пацієнтів з’являється нестабільність випорожнень: запор змінюється діареєю. Зважаючи на те, що при захворюванні порушується процес засвоєння речовин з їжі, у хворих відзначається зниження маси тіла, з’являються «заїди» в куточках рота, анемія, сухість і блідість шкірних покривів. При тривалому перебігу хвороби розвивається стала слабкість, порушення сну, дратівливість.

Тривалий перебіг гастриту на тлі біліарного рефлюксу може призвести до періодичного закидання вмісту шлунка в стравохід з розвитком езофагіту. При попаданні шлункового соку на голосові зв’язки або трахею виникає рефлекторний ларингоспазм, який за відсутності екстрених заходів викликає асфіксію. Прогресування рефлюкс-гастриту сприяє розвитку виразкової хвороби шлунка, яка може ускладнюватись шлунково-кишковою кровотечею, перфорацією стінки органу, перитонітом. Виразки, що утворюються в результаті біліарного рефлюксу, мають тенденцію до злоякісного переродження.

Для правильної постановки діагнозу біліарний рефлюкс-гастрит необхідне проведення комплексної діагностики шлунково-кишкового тракту. Огляд гастроентеролога включає фізикальне обстеження, збирання анамнезу життя та захворювання. При огляді фахівець звертає увагу на особливості виникнення болю та їх інтенсивність, наявність супутньої хронічної патології (холецистит, панкреатит та ін.) та спосіб життя пацієнта. Для підтвердження діагнозу потрібне проведення додаткових досліджень:

1. Фіброгастродуоденоскопія (ФГДС). При захворюванні вдається виявити запалення, набряклість, гіперемію слизової оболонки шлунка, локалізовану в області воротаря. За допомогою гастроскопії візуалізуються виразки та атрофічні зміни органу. Для уточнення діагнозу ендоскопіст проводить біопсію оболонки шлунка для подальшого дослідження гістологічного матеріалу.
2. Рентгенографія шлунка із контрастуванням. Дозволяє визначити порушення цілісності стінки органу. При проведенні дослідження у горизонтальному положенні на знімках можна спостерігати ретроградний закид рентгенконтрастної речовини у шлунок.
3. Добова pH-метрію. Внутрішньошлункова pH-метрія дозволяє виявити коливання кислотності шлункового соку, особливо після їжі та в нічний час, коли пацієнт не вживає їжі.
4. Лабораторні дослідження. Відіграють другорядну роль і використовуються для діагностики запальних змін (ОАК, біохімічний аналіз крові) та ускладнень (кал на приховану кров). При хронічному перебігу хвороби виконують тести виявлення бактерій Helicobacter pylori (ІФА, ПЛР, дослідження гістологічного матеріалу та інших.).

Диференціальна діагностика патології проводиться з іншими захворюваннями, що мають схожу симптоматику: виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічний гастрит, холецистит, жовчнокам’яну хворобу, панкреатит. Інструментальні методи дослідження дозволяють провести диференціальну діагностику з дуодено-гастральним рефлюксом, що характеризується закиданням вмісту 12-ПК у шлунок.

Лікування хвороби спрямоване на нормалізацію травної функції, відновлення нормального тонусу сфінктерів та жовчного міхура, зменшення запалення та запобігання ускладненням. Важливу роль терапії грає дієтичне харчування. Пацієнтам призначається дієта, що щадить, яка передбачає вживання невеликих порцій легкої, напіврідкої їжі 5-6 разів на добу. Останній прийом їжі має відбуватися за 2-3 години до сну.

Перевага надається свіжим, вареним або тушкованим стравам: овочевим бульйонам, паровим котлетам, запеченим овочам, нежирному сиру, кашам, звареним на воді. Рекомендовано виключити смажену, гостру, грубу їжу, газовані та алкогольні напої, білий та житній хліб. Слід звернути увагу до поведінкові рекомендації: не приймати горизонтальне становище безпосередньо після їжі, уникати переїдання, підняття тяжкості, сильних емоційних потрясінь і стресів. Під час сну пацієнтам краще перебувати в положенні з піднятим головним кінцем.

Медикаментозна терапія включає призначення препаратів урсодезоксихолевої кислоти, які, зв’язуючись із жовчними кислотами, утворюють безпечні комплекси, тим самим запобігаючи пошкодженню мембран епітеліоцитів. Для відновлення нормального пасажу хімусу за шлунком та тонким кишечником застосовують прокінетики. Для зменшення подразнення слизової оболонки органа, викликаного біліарним закиданням, призначають інгібітори протонної помпи. При підвищеній кислотності використовують антацидні препарати. Симптоматично призначають спазмолітичні, знеболювальні, протисекреторні засоби. На початкових етапах хвороби хороший ефект має фізіотерапія (ампліпульстерепія, магнітотерапія, УВЧ та ін.).

При своєчасній диференціації діагнозу та грамотному лікуванні прогноз сприятливий. Дотримання всіх лікарських рекомендацій, застосування медикаментозної терапії разом із дієтою покращує якість життя пацієнтів та зменшує кількість епізодів біліарного рефлюксу. Відсутність лікування та розвиток ускладнень може спричинити небезпечні для життя наслідки (перитоніт, РК-кровотеча, сепсис). Профілактика захворювання полягає у веденні правильного способу життя, що передбачає відмову від шкідливих звичок, вживання якісної, свіжої та дієтичної їжі, дотримання режиму сну та відпочинку, зменшення стресів, піші прогулянки на свіжому повітрі, заняття гімнастикою та скандинавською ходьбою під керівництвом фахівців.