Бруцельоз

Бруцельоз – зоонозна інфекція, що характеризується поліорганними патологіями та схильністю до хронізації. Значним патогенетичним компонентом бруцельозу є алергічна реактивність. Передача бруцел відбувається переважно харчовим і водним шляхом, найчастіше через молоко і м’ясо заражених тварин. У скотарів може реалізуватися повітряний та контактний шлях передачі бруцельозу. Діагноз встановлюється при виявленні збудника у крові, пунктаті лімфатичного вузла чи цереброспінальної рідини. Серологічна діагностика може вважатися достовірною за позитивного результату відразу кількох різних способів: ІФА, РЛА, РНГА, РІФ, РСК та ін.

Бруцельоз – зоонозна інфекція, що характеризується поліорганними патологіями та схильністю до хронізації. Значним патогенетичним компонентом бруцельозу є алергічна реактивність. Бруцельоз класифікують за характером перебігу, розрізняючи гостру (тривалість до півтора місяців), підгостру (не більше чотирьох місяців), хронічну (більше чотирьох місяців) та резидуальну (віддалені наслідки) форми.

Бруцельоз викликається нерухомими поліморфними грамнегативними мікроорганізмами роду Brucella. Вигляд бруцелл, що викликають інфекцію, впливає на тяжкість течії, найважче протікає бруцельоз, зумовлений зараженням Brucella melitensis. Бруцели високоінвазивні, розмножуються всередині клітин організму господаря, але здатні зберігати активність і поза клітиною. У навколишньому середовищі стійкі, зберігаються у воді більше двох місяців, три місяці – у сирому м’ясі (30 днів – у засоленому), близько двох місяців – у бринзі та до чотирьох – у вовні тварин. Згубно для бруцел кип’ятіння, нагрівання до 60 ° С вбиває їх через 30 хвилин.

Резервуаром бруцельозу є тварини, джерелом зараження для людини переважно є кози, вівці, корови та свині. У деяких випадках можлива передача від коней, верблюдів, інших тварин. Виділення збудника хворими тваринами відбувається з випорожненнями (кал, сеча), молоком, амніотичною рідиною. Передача інфекції здійснюється переважно фекально-оральним механізмом, найчастіше харчовим та водним шляхом, у деяких випадках можлива реалізація контактно-побутового (при впровадженні збудника через мікротравми шкіри та слизових оболонок) та аерогенного (при вдиханні інфікованого пилу) шляху.

Значну епідеміологічну небезпеку є молоко, отримане від хворих тварин та молочні продукти (бринза, кумис, сири), м’ясо, вироби з тваринної сировини (вовна, шкіра). Тварини забруднюють випорожненнями ґрунт, воду, корм, що також може сприяти зараженню людини нехарчовим шляхом. Контактно-побутовий та повітряно-пиловий шляхи реалізуються при догляді за тваринами та обробці тваринної сировини.

При бруцельозі у вагітних існує можливість внутрішньоутробної передачі інфекції, крім того, можлива постнатальна передача при лактації. Люди мають високу сприйнятливість до бруцельозу, після перенесення інфекції протягом 6-9 місяців зберігається імунітет. Повторне інфікування бруцелами відзначається у 2-7% випадків.

Інкубаційний період бруцельозу в середньому становить 1-4 тижні, але при формуванні латентного носія подовжується до 2-3 місяців. Гострий бруцельоз зазвичай розвивається швидко, у осіб похилого віку початок може бути поступовим (у цьому випадку хворі відзначають продромальні явища у вигляді загального нездужання, безсоння, розбитості, артралгій і міалгій з поступовим наростанням інтоксикації протягом декількох днів). Температура тіла різко піднімається до високих цифр, приголомшливий озноб чергується з зливом, розвивається інтоксикація, найчастіше помірна, незважаючи на виражену температурну реакцію.

Гарячковий період найчастіше становить кілька днів, іноді затягуючись до 3 тижнів чи місяця. Хворі відзначають розлади сну, апетиту, головний біль, емоційну лабільність. На піку температурної кривої відзначається гіперемія та набряклість обличчя та шиї на тлі загального збліднення. Виявляється помірна полілімфоаденопатія – лімфатичні вузли, переважно шийні та пахвові, дещо збільшені у розмірах та помірно болючі на дотик. При гострій формі також можуть відзначатись більш характерні для підгострого перебігу бруцельозу фіброзити та целюліти – щільні хворобливі утворення по ходу сухожиль та м’язів розміром з горошину (іноді досягають розмірів дрібного курячого яйця).

Підгострий бруцельоз

Для підгострої форми бруцельозу характерне чергування рецидивів лихоманки з періодами нормальної температури. Гарячкові періоди можуть бути різної тривалості, підвищення температури коливатися в межах від субфебрилітету до вкрай високих значень (у тому числі протягом доби). Гарячка має спрямований характер. Підвищення температури супроводжується інтоксикаційними ознаками: болем у м’язах та суглобах, парестезіями (відчуття поколювання, «мурашок» у різних частинах тіла) загальною слабкістю, зниженням апетиту та порушенням серцевого ритму (на висоті лихоманки має місце відносна брадикардія – невідповідність частоти ритму). При нормальній температурі може спостерігатися почастішання пульсу. Серцеві тони приглушені. Хворі відчувають спрагу, скаржаться на сухість у роті, нерідкі запори.

Ця форма захворювання часто супроводжується фіброзами та целюлітами. При тяжкому перебігу можливий розвиток інфекційно-токсичного шоку, ускладнення у вигляді запалення оболонок серця (перикардит). Підгостра форма бруцельозу супроводжується проявами алергії – висипаннями, дерматитом, судинними реакціями тощо). Насамперед зазвичай страждає суглобовий апарат: розвиваються реактивні поліартрити, бурсити та тендовагініти. Для чоловіків характерна поразка яєчок та їх придатків, у жінок можливі порушення менструацій, ендометрити. Бруцельоз при вагітності може сприяти її передчасному перериванню.

Хронічний бруцельоз

Протікає хвилеподібно, із проявом симптоматики поліорганних уражень. При цьому загальноінтоксикаційний синдром (лихоманка та інтоксикація) зазвичай виражені помірно, температура рідко перевищує субфебрильні значення. Проміжки між загостреннями захворювання можуть тривати 1-2 місяці. У разі формування нового інфекційного осередку всередині організму відбувається погіршення загального стану. Симптоматика хронічного бруцельозу залежить від переважного ураження тієї чи іншої функціональної системи збудником та виразності алергічного компонента.

Часто розвиваються запалення суглобів (артрити) та навколишніх тканин, сполучнотканинні патології (фібрози, целюліт) в області попереку та крижів, ліктьових суглобів. Іноді розвивається спондиліт, що значно погіршує стан хворих через інтенсивні болі та обмеження в русі. Суглоби часто піддаються деструкції та деформації.

Нерідкі у хворих на бруцельоз неврити (у тому числі запалення зорового та слухового нерва) і радикуліти, запалення нервових сплетень, парестезії. Тривалий перебіг захворювання сприяє розвитку реактивного неврозу. При хронічному бруцельозі також характерні алергічні запалення статевих залоз та розлади фертильності (безпліддя у жінок, імпотенція у чоловіків). Тривалість захворювання може становити 2-3 роки та збільшуватись при повторному інфікуванні.

Резидуальний бруцельоз

Резидуальний бруцельоз – відстрочені наслідки інфекції – пов’язані з формуванням патологічної реактивності. Зважаючи на перебудову імунологічної структури організму можливі специфічні реакції організму – субфебрильна температура тіла, психологічні девіації, патології суглобів, сполучнотканинних утворень.

Крім того, бруцельоз може залишати після себе серйозні дегенеративні зміни фіброзної тканини, особливо значущі в області нервових стовбурів та сплетень – висока ймовірність розвитку контрактур, виникнення неврологічної симптоматики (парези, нейропатії). Тривалий перебіг захворювання сприяє формуванню стійких функціональних порушень з боку опорно-рухових структур через необоротну деструкцію суглобових тканин та зв’язкового апарату (анкілоз та спондильоз, контрактури, м’язові атрофії). Нерідко такі наслідки бруцельозу є показанням до хірургічної корекції.

Бактеріологічна діагностика проводиться у разі спеціалізованих лабораторій, обладнаних до роботи з збудниками особливо небезпечних інфекцій. Бруцели виділяють із крові, ліквору, пунктатів лімфовузлів, виробляючи бакпосів біологічного матеріалу на живильних середовищах. Зважаючи на значні трудовитрати виділення збудника рідко виробляють у діагностичних цілях, достатнім для підтвердження діагнозу є визначення антигенів до бруцелів у крові пацієнта та серологічних тестів.

Антигени виявляються за допомогою ІФА, РКА, РЛА та РАГА. Дослідженню зазвичай піддається сироватка крові, але можливе виявлення антигенів і в спинномозковій рідині. Визначення антитіл здійснюють за допомогою РА, РНГА, РСК, РІФ, а також реакції Райта та тесту на взаємодію бруцел із сироваткою хворого. Достатнім для діагностування вважається позитивний результат не менше, ніж у 3-4 різних серологічних тестах. Починаючи з 20-25 дня хвороби та протягом тривалого періоду (кілька років) після одужання відзначається позитивна реакція на шкірну пробу Бюрне (підшкірне введення бруцеліну).

Амбулаторне лікування показане при легкій течії інфекції. У разі тяжкого перебігу та загрози ускладнень проводять госпіталізацію. На період лихоманки хворим показаний постільний режим. Етіотропна терапія має на увазі призначення антибіотиків різних груп, один з препаратів обов’язково повинен мати здатність проникнення крізь клітинну стінку. Ефективним є застосування наступних антибіотикових пар: рифампіцин з доксицикліном або офлоксацином, доксициклін зі стрептоміцином. У разі розвитку рецидиву призначають повторний курс антибіотикотерапії.

На додаток до базової терапії призначають патогенетичні та симптоматичні засоби: дезінтоксикаційну терапію (залежно від тяжкості інтоксикації), імуностимулюючі засоби (екстракт тимусу великої рогатої худоби, пентоксил), новокаїнові блокади при спондиліті та інтенсивному радикутиті; від течії та суглобових проявів).

Раніше в комплексній терапії бруцельозу застосовували лікувальну вакцину, але в даний час від цієї практики відмовляються через виражене придушення імунітету та здатність вакцини провокувати аутоімунні процеси. Під час ремісій хворим рекомендовано санаторно-курортне лікування, фізіотерапевтичну дію (УВЧ, кварц, радонові ванни та ін.) та лікувальна фізкультура.

Зазвичай бруцельоз не стає причиною смерті хворих, прогноз, як правило, сприятливий. У випадках тривалого перебігу та розвитку стійких деструктивних дефектів суглобового апарату можливе обмеження працездатності.

До комплексу профілактичних заходів, спрямованих на зниження захворюваності на бруцельоз людей включається ветеринарний контроль за станом здоров’я сільськогосподарських тварин, а також санітарно-гігієнічне нормування умов виробництва, зберігання та транспортування харчових продуктів, щорічні профілактичні обстеження працівників сільського господарства.

Сільськогосподарська худоба підлягає плановій вакцинації, Також специфічна профілактика за допомогою щеплень живою бруцельозною вакциною показана особам, які безпосередньо працюють з тваринами. До засобів індивідуальної профілактики також відноситься спецодяг для роботи з тваринною сировиною, суворе дотримання правил особистої гігієни.