Бульбіт

Бульбіт – це катаральне чи ерозивне запалення бульбарного відділу дванадцятипалої кишки. Найчастіше етіологічним чинником бульбіту виступає інфікування хелікобактеріями. Клінічні ознаки патології включають больовий синдром різного ступеня інтенсивності, диспепсичний синдром, при тяжкому перебігу та наявності виразок можливі кровотечі. Діагностика бульбіту заснована на результатах ендоскопічного дослідження та біопсії, рН-метрії, тестів на наявність H. pylori, контрастної рентгенографії. Терапія полягає у застосуванні антихелікобактерних антибіотиків, препаратів для зниження продукції соляної кислоти та регенерації слизової оболонки.

Бульбіт – запальне захворювання слизової оболонки дванадцятипалої кишки (ДПК) з локалізацією патологічного процесу у її бульбарному відділі. У цибулину ДПК відкривається загальна жовчна протока, протока підшлункової залози. Саме у цьому відділі відбувається нейтралізація кислого вмісту шлунка, починаються процеси травлення під дією панкреатичних та печінкових ферментів. У сучасній гастроентерології відзначається тенденція до зниження частоти хелікобактер-залежних бульбітів, що пов’язано з проведенням ефективної ерадикаційної терапії, проте частота ідіопатичних форм (не пов’язаних із H. pylori) залишається високою. При цьому ускладнення можуть загрожувати життю пацієнта і вимагають хірургічного втручання.

Основна причина розвитку захворювання – хелікобактерна інфекція на фоні ушкодження слизової оболонки кишки. Бульбіт може бути обумовлений анатомічними передумовами. У нормі дванадцятипала кишка не має брижі. Іноді внаслідок порушень ембріонального розвитку брижа зберігається, при цьому можуть формуватися петлі кишки, в яких застоюється вміст із високою кислотністю, що безпосередньо потрапляє зі шлунка. Такі умови сприятливі для існування мікроорганізмів, що при агресивному хімічному впливі призводить до запалення та ерозування слизової оболонки.

Привертають до розвитку бульбіту фактори, що знижують захисні властивості слизової оболонки дванадцятипалої кишки: порушення імунітету, тяжкі супутні захворювання, генетичні, психоемоційні та конституційні передумови. Рідше бульба виникає при хворобі Крона, синдромі Золлінгера-Еллісона, целіакії. Прийом міцних алкогольних напоїв, зловживання хімічно, механічно дратівливою їжею травмує слизову оболонку, провокуючи катаральне запалення. Гострий бульба, як локальна форма дуоденіту, розвивається при шигельозній інфекції (дизентерії), вірусному гепатиті А, сальмонельозі.

У нормі у людини є рівновага між факторами агресії та захисту гастродуоденальної зони. Бікарбонати, що продукуються підшлунковою залозою, знижують кислотність вмісту шлунка, що потрапляє у дванадцятипалу кишку. При порушенні цієї рівноваги соляна кислота, ферменти печінки та підшлункової залози ушкоджують слизову оболонку. Підвищена кислотність створює сприятливі умови для заселення хелікобактерій. Вони пристосовані до існування в агресивному кислому середовищі та створюють навколо себе захисний лужний бар’єр. Helicobacter pylori викликає вироблення прозапальних речовин, внаслідок чого ушкоджується слизова оболонка. У цьому розвивається ерозивна форма захворювання, а за відсутності належного лікування формуються виразки.

Симптоми цієї патології залежить від клінічної форми. Основна ознака – больовий синдром, який може мати різну інтенсивність. Катаральний бульбит характеризується незначними больовими відчуттями у верхній частині живота. При ерозивному бульбі виникають різко виражені болі натще і через 10-15 хвилин після їжі. Пацієнти відзначають зниження апетиту, нудоту, іноді виникає блювання, що приносить полегшення, відрижка гірким та печія.

Якщо в ході прогресування ерозивного процесу формуються виразки та ушкоджуються кровоносні судини, може розвинутись кровотеча з характерними ознаками: больовим синдромом високої інтенсивності, блювотою з домішкою крові, вираженою загальною слабкістю; при рясній крововтраті можливий геморагічний шок.

Гострий бульбіт, що виникає на тлі харчової токсикоінфекції, супроводжується підвищенням температури тіла, вираженою нудотою, частою блювотою, розладом випорожнень. Загальний стан пацієнта суттєво страждає. У зв’язку з недостатньою ферментативною обробкою їжі виникають симптоми порушення травлення. Можливе почуття дискомфорту в животі, розлад стільця, ознаки дисбактеріозу.

При огляді хворого на бульбіт визначається блідність шкірних покривів (у разі крововтрати), при пальпації верхніх відділів живота виникає болючість. Мова обкладена білим нальотом, на ньому видно відбитки зубів. Клінічні та біохімічні аналізи крові виявляють неспецифічні для бульбіту зміни: зниження еритроцитів, гемоглобіну (при ерозивному варіанті з кровотечами), зміна рівня печінкових та панкреатичних ферментів. При підозрі на кровотечу здається аналіз калу на приховану кров.

Якщо бульба розвинувся на тлі гіперацидного гастриту, рН-метрія визначає підвищення кислотності шлункового соку, а специфічні тести виявляють хелікобактерії. З метою підтвердження наявності H. pylori проводиться уреазний дихальний тест, імуноферментний аналіз, ПЛР-діагностика хелікобактерів, дослідження біоптату, взятого при ЕГДС.

Обов’язковим методом діагностики бульбіту є езофагогастродуоденоскопія – ендоскопічне дослідження, що дозволяє візуально оцінити стан слизової оболонки шлунка, дванадцятипалої кишки та зокрема бульбарного відділу, виявити ерозії, з’ясувати ступінь ушкодження та провести ендоскопічну біопсію з метою гіт. Найчастіше поверхневий бульбіт є знахідкою і виявляється у вигляді дифузної гіперемії слизової оболонки та набряку.

Проведення оглядової рентгенографії черевної порожнини при бульбіті дає можливість виявити порушення топографічного взаємини шлунка та дванадцятипалої кишки, що буває при збереженні ембріональної брижі та формуванні петель. Після контрастування на знімку помітні виразкові дефекти. Рентгенографія пасажу барію за тонким кишечником дозволяє оцінити моторику ДПК. З цією метою також проводиться антродуоденальна манометрія.

У діагностичній програмі при бульбі може застосовуватися УЗД органів черевної порожнини. Даний метод не дозволяє визначити безпосередньо стан дванадцятипалої кишки, проте дає можливість досліджувати печінку та підшлункову залозу.

Комплексне лікування проводиться фахівцем-гастроентерологом, у разі ускладнень – хірургом. Обов’язково призначається дієта. Гострий період передбачає повну відмову від механічно, термічно та хімічно грубої їжі. Рекомендуються рідкі та пюровані страви. Харчування має бути дробовим – щонайменше 6 разів на добу. Поза періодом загострення бульбіту раціон поступово розширюється. Однак загальних рекомендацій пацієнт має дотримуватись постійно. Слід виключити продукти з консервантами та хімічними добавками, які дратують слизову та провокують загострення.

Основою медикаментозної терапії є ерадикація збудника. З цією метою призначаються антихелікобактерні антибіотики, інгібітори протонної помпи, препарати вісмуту. Для зниження кислотності шлункового соку застосовуються антациди, М-холінолітики, Н2-гістаміноблокатори. Для загоєння ерозивних дефектів слизової оболонки використовують лікарські засоби, що прискорюють процеси репарації (масло шипшини, обліпихи, даларгін), та засоби, що підвищують утворення слизу (корінь солодки, карбеноксолон).

Фізіотерапія бульбіту включає призначення магнітотерапії, електрофорезу з аналгетиками та спазмолітиками (новокаїн, папаверин). Поза періодом загострення пацієнти повинні двічі на рік проходити санаторно-курортне лікування із застосуванням мінеральних вод. Фітотерапія при бульбіті включає використання зборів, до складу яких входить чистотіл, ромашка, деревій, звіробій, фенхель, липа. У домашніх умовах рекомендується застосування мінеральних вод Єсентуки №17 та №4, «Боржомі».

Хірургічне лікування бульбіту, що супроводжується формуванням виразок, полягає у проведенні ваготомії – оперативного втручання, метою якого є парасимпатична денервація гастродуоденальної зони та зменшення продукції соляної кислоти. Може застосовуватися стовбурова ваготомія (при цьому денервується весь шлунок) або селективна проксимальна ваготомія (денервується кислотоутворююча зона). Екстрене хірургічне втручання полягає у зупинці гастродуоденальної кровотечі шляхом кліпування або лігування судин, що кровоточать при гастродуоденоскопії. Якщо при ендоскопії джерело кровотечі не виявлено, проводиться дуоденотомія та ушивання виразки 12-палої кишки.

За своєчасного звернення за спеціалізованою допомогою, призначення адекватної терапії бульбіту та ерадикації гелікобактерій прогноз сприятливий. Пацієнти повинні дотримуватися рекомендацій щодо дієтотерапії, при необхідності скоригувати спосіб життя. Слід припинити куріння та вживання алкоголю.

Профілактика бульбіту має на увазі своєчасне лікування гастриту з обов’язковим проведенням після терапії тестів, що підтверджують ерадикацію збудника. Навіть поза загостреннями необхідно регулярно відвідувати профогляди. Багато лікарських засобів є агресивними по відношенню до слизової оболонки шлунка, дванадцятипалої кишки, тому при бульбі всі препарати повинні використовуватися тільки після консультації з лікарем. З метою профілактики інфікування хелікобактеріями слід дотримуватись гігієни харчування, ретельно мити руки перед їжею.