Депресія у онкологічних пацієнтів

Депресія у онкологічних пацієнтів – це симптоматичний депресивний розлад, зумовлений переживанням тяжкої хвороби, нейрогуморальними змінами, спричиненими зростанням пухлини чи негативним впливом онкотерапії. Основні симптоми: плаксивість, безсоння, зниження апетиту, втома, дратівливість, тривожність, соціальна ізоляція, почуття безпорадності, марності, безнадійності. Діагноз встановлюється на підставі даних спостереження, клінічної бесіди та психологічного тестування. Для лікування застосовуються медикаментозні засоби, психотерапія.

Проблема депресії в онкології активно досліджується протягом останніх десятиліть. Встановлено зворотну кореляцію між тяжкістю розладу та виживанням пацієнтів. Поширеність депресії визначається локалізацією пухлини: підшлункова залоза, надниркові залози, головний мозок – до 50%, молочні залози – 13-23%, жіночі статеві органи – 23%, товстий кишечник – 13-25%, шлунок – 11%, ротоглотка – 22 40%. У групі підвищеного ризику – молоді люди, хворі, які перебувають на паліативному лікуванні, та пацієнти, які мають афективні розлади в анамнезі. Комплексна медико-психологічна допомога депресивним хворим покращує ефективність основної терапії.

Депресія при онкологічному захворюванні може мати переважно невротичне чи соматогенне походження. Точні причини встановити досить складно, оскільки емоційний стан хворого є результатом його сприйняття хвороби, біохімічних зрушень, зумовлених розвитком новоутворення, застосуванням променевої та хіміотерапії. Чинники, що сприяють депресії, можуть бути згруповані таким чином:

• Психологічні. Звістка про хворобу стає психотравмуючим подією. Депресія формується через погіршення якості життя – болю, виснажливих лікувальних процедур, знаходження в стаціонарі, невизначеності майбутнього, ризику смерті.
• фізіологічні. Пухлини, розташовані в ендокринних залозах і нервовій тканині, змінюють нейрогуморальну регуляцію, це проявляється емоційними та поведінковими розладами. Клітини новоутворень будь-якої локалізації виділяють токсичні речовини, які негативно впливають на роботу нервової системи.
• Терапевтичні. Тривале погіршення здоров’я під час використання хіміо- і променевої терапії – нудота, блювання, слабкість, нездатність сконцентруватися, вести розмову, виконувати повсякденні справи – провокує депресію. При застосуванні деяких препаратів вона є можливим побічним ефектом.

У онкологічних хворих депресія з’являється як наслідок психотравми, тривалого стресу, нейроендокринних порушень. Після підтвердження діагнозу раку виникає стадія опору – хворі відмовляються вірити лікарям, стають дратівливими, гнівливими, потребують додаткових обстежень. Потім неминуча фаза депресії – інформація про захворювання приймається, перспективи песимістично оцінюються незалежно від реального прогнозу. На фізіологічному рівні порушується обмін біогенних амінів (нейротрансмітерів) – серотоніну, норадреналіну та гамма-аміномасляної кислоти. Змінюється швидкість та спрямованість передачі імпульсів, що проявляється зниженням настрою та працездатності. Інший механізм розвитку депресії – підвищення активності гіпоталамо-адреналово-надниркової осі, спричинене розвитком пухлини в залозах внутрішньої секреції або головного мозку, наявністю больового синдрому, ракової інтоксикації.

Хворі перебувають у пригніченому настрої, відчувають втому, пригніченість. Вони стають неконтактними, питання лікарів і родичів відповідають монотонно, односложно. Спілкування навіть із найближчими людьми обтяжує. Пацієнти знаходять приводи для припинення бесіди – втома, погане самопочуття, необхідність поспати, піти на процедури. При тяжкому перебігу депресії спілкування повністю відсутнє, хворі відвертаються від співрозмовників, мовчки йдуть до іншої кімнати. Депресія погано відбивається на ефективності основного лікування, уповільнює процес одужання. Пацієнти відмовляються від процедур, просять перенести їх на невизначений термін, посилаючись на втому, потребу у відпочинку, необхідність виїхати в інше місто у справах. Не дотримуються рекомендованого лікарем режиму, не приймають їжу, говорять про відсутність апетиту.

Мова та розумові процеси уповільнені. Тяжка депресія проявляється апатією, небажанням вставати з ліжка, відсутністю інтересу до навколишнього і заняттям, що раніше захоплювали. Хворі не виходять на прогулянки, не читають книжки. Можуть цілими днями дивитися на екран телевізора або за вікно, але те, що відбувається, не сприймають, не запам’ятовують. Будь-які рухи виконують через силу, потребують сторонньої допомоги для здійснення лікувальних та гігієнічних процедур, прийому їжі. Іноді відмовляються митися, голитися, одягати одяг. Стан депресії значно ускладнює проведення клінічного опитування, пацієнти мізерно описують самопочуття, схильні підтверджувати чи навпаки спростовувати всі припущення лікаря (все болить, скрізь болить).

Депресивний стан при онкологічній патології здатний призвести до суїцидальної поведінки. До групи високого ризику для скоєння самогубства ставляться пацієнти з пізньою стадією раку, коли втрачається надія на одужання, а смерть сприймається як неминуча подія. Іншими факторами, що збільшують ймовірність суїциду, є сильні болі, що не піддаються медикаментозної корекції, нервове виснаження, втома, неефективність основної терапії, несприятливий прогноз, гострий розлад свідомості, відсутність контролю поведінки.

Виявлення депресії у пацієнтів із онкопатологією – завдання психіатра. Самі хворі вкрай рідко звертаються за допомогою, обстеження проводиться з ініціативи родичів або лікаря. Діагностика спрямована на виявлення характерних симптомів, оцінку виразності емоційного розладу, визначення ризику суїцидальної поведінки. Застосовуються такі методи:

• Клінічна розмова. Проводиться опитування пацієнта, родичів. Основні скарги – пригнічений настрій, плаксивість, апатія, відмова від їжі, лікувальних заходів. Хворий неохоче підтримує розмову, відповідає однозначно.
• Спостереження. Психіатр оцінює особливості поведінки, емоційних реакцій пацієнта. Характерна повільність, млявість, відсутність мотивації до обстеження.
• Психодіагностика. Через швидку стомлюваність, виснаженість хворих використовуються експрес-методики: опитувальник депресії Бека, опитувальник депресивних станів (ОДС) та інші. Додатково проводиться тест кольорових виборів (тест Люшера), рисунок людини.

Допомога онкологічним хворим з депресією спрямована на усунення симптомів, ключовим з яких є апатія, а також на відновлення соціальної активності, зміна ставлення до хвороби, до майбутнього. Лікування та реабілітація здійснюються зусиллями лікаря-психіатра, психотерапевта, родичів. Комплексний підхід включає:

• Індивідуальну психотерапію. Сеанси проводяться у формі довірчої розмови. Використовуються техніки когнітивної та екзистенційної психотерапії, мета яких – підвести пацієнта до осмислення захворювання, його впливу на життя, до усвідомлення базових цінностей, прийняття відповідальності за свій стан.
• Відвідування груп підтримки. Спілкування з іншими хворими допомагає подолати відчай, відчуття самотності та відчуження. Усунення депресії сприяє відкрите обговорення труднощів, пов’язаних із хворобою та процесом лікування, отримання емоційної підтримки, обмін досвідом подолання кризи.
• Застосування медикаментів. Схема лікування визначається психіатром індивідуально з урахуванням використовуваних хіміотерапевтичних препаратів, вираженості та характеристик депресії. Призначаються аналептичні, психостимулюючі засоби, нейролептики, транквілізатори, антидепресанти.
• Сімейні консультації. Близьким родичам хворого також потрібна психологічна допомога. Психотерапевт проводить бесіди, дає рекомендації про зміну стосунків із пацієнтом. Підтримка повинна сприяти відновленню активності, позитивного настрою, важливо не замінювати її жалістю та гіперопікою.

Перебіг депресії залежить від багатьох факторів: віку пацієнта, стадії раку, ефективності лікування, наявності родичів. Прогноз визначається індивідуально, але ймовірність відновлення нормального емоційного стану вища за комплексної підтримки медичних фахівців та близьких людей. Для запобігання депресії необхідно стимулювати позитивні емоції та соціальну активність хворого. Потрібно розмовляти, вислуховувати, підтримувати, залучати його до цікавих занять (ігри, приготування їжі, перегляд комедій з обговоренням), компенсувати нестачу активності – допомагати організовувати щоденні ритуали, прогулянки, зустрічі з друзями, походи в кінотеатр.