Девіантна поведінка підлітків

Девіантна поведінка підлітків – Сукупність дій і вчинків, що відхиляються від правил, прийнятих суспільством. Проявляється агресивністю, садизмом, злодійством, брехливістю, бродяжництвом, тривожністю, депресією, цілеспрямованою ізольованістю, спробами суїциду, гіпертовариством, віктимністю, фобіями, порушеннями харчової поведінки, залежностями, нав’язливістю. Види девіацій розглядаються як окремі психічні розлади та як симптоми певного синдрому, захворювання. Діагностика виконується клінічними та психологічними методами. Лікування включає застосування медикаментів, психокорекцію, психотерапію, соціально-реабілітаційні заходи.

“Девіація” означає “відхилення”. Девіантну поведінку називають поведінкою, що відхиляється, соціальною девіацією. Поширеність серед підлітків становить 40–64%. Високі цифри статистичних даних пояснюються властивими цьому віковому періоду особливостями: соціальною, фізіологічною та психологічною незрілістю. Найбільше схильні до поведінкових відхилень юнака та дівчата 14-18 років, які виховуються в несприятливих соціальних умовах, мають спадкову обтяженість з психічних розладів, токсикоманії, наркоманії, алкоголізму.

Причини девіацій у підлітків можуть бути об’єднані у великі групи. Перша – особливості соціального середовища:

• Неповні сім’ї. В умовах виховання одним з батьків високий ризик формування патологічних відносин з дитиною, заснованих на вимогі безумовного підпорядкування, недостатній участі, нерозумінні. Відсутня зразок взаємодій із протилежною статтю.
• Конфліктні, асоціальні сім’ї. Напруженість між батьками, часті сварки, відсутність порозуміння негативно позначаються на виховному процесі. Переважна більшість антигромадських тенденцій, паразитичний спосіб життя, алкоголізм стають зразком дій.
• Навчально-виховні помилки. Недостатня увага педагогів, невміння встановити контакти з підлітком стає основою формування неуспішності, конфліктів із класом, вчителями.

Другою групою причин, що призводять до формування девіантної поведінки підлітків, є медико-біологічні фактори. Фізіологічною основою відхилень є:

• Обтяжена спадковість. Розвитку девіацій сприяють знижені захисні механізми, обмежені пристосувальні функції. Дані особливості спостерігаються при наслідуванні розумової недостатності, аномальних характеристик характеру, схильності до алкоголізму, наркоманії.
• Патологія центральної нервової системи. Біологічна неповноцінність нервових клітин мозку розвивається при тяжких захворюваннях на перших роках життя, черепно-мозкових травмах. Вона проявляється емоційною нестійкістю, зниженням адаптивних можливостей.
• Особливості пубертатного періоду. Гормональна перебудова організму, активне дозрівання відділів кори мозку, формування вищих психічних функцій може бути загостренням характерологічних характеристик, асоціальними вчинками.

Патогенез девіантної поведінки підлітків складний. Розвиток девіацій ґрунтується на стані дезорієнтації в системі суспільних цінностей та норм. Період вікової кризи характеризується гострою потребою самовизначення, самовираження. Відсутність сприятливої ​​соціальної обстановки, сталої системи пріоритетів, підтримки значних осіб (однолітків, дорослих) призводить до утворення патологічних поведінкових патернів. Найчастіше в основі лежить бажання привернути увагу, довести свою значимість, самостійність, незалежність, силу. Вчинки часто мають протиправний, антиморальний характер.

Існує кілька варіантів класифікацій девіантної поведінки підлітків. У межах медичного підходу поширена типологія, запропонована У. Д. Менделевичем – російським психіатром, психотерапевтом, патопсихологом. Вона ґрунтується на способах взаємодії з реальністю, характером порушення суспільних норм:

• Делінквентний тип. Включає в себе дії, вчинки, що трактуються як злочинні: крадіжка, розбій, насильство.
• Адиктивний тип. Формується прагнення уникнути реальності, підтримувати інтенсивні емоції. Штучним шляхом підлітки домагаються зміни психічного стану: використовують хімічні речовини (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія), фіксують увагу певних стимулах, діях (транс, мастурбація).
• Патохарактерологічний тип. Поведінка зумовлюють патологічні риси характеру, сформовані у процесі виховання. Ця група включає акцентуації характеру, психопатії (істероїдна, шизоїдна, епілептоїдна та ін.).
• Психопатологічний тип. Поведінкові реакції підлітка – прояв психопатологічних синдромів та симптомів психічного захворювання. Приклад: апатія – симптом депресії, гіпоманія – вияв біполярного розладу.
• Гіперздатності. Обдарованість, талант, геніальність виявляються діями, що відхиляються від нормальних.

Підліткові девіації немає чітко вираженої стадійності. Розвиток іде від одиничних вчинків, що відхиляються, до регулярних повторюваних дій, організованої діяльності, способу життя. Прогрес може тривати кілька тижнів, місяців, років.

Основний клінічний прояв девіантної поведінки підлітків – складності соціальної адаптації: часті конфлікти з вчителями, однокласниками, зміна друзів, відданість «поганим компаніям». Громадська дезадаптація проявляється відходами з дому, відмовою від школи, прогулами уроків, захопленням інтернетом, комп’ютерними іграми. Навчальна діяльність дається важко, зацікавленість заняттями відсутня, успішність низька. Характерна неуважність, низька концентрація уваги, відсутність вольових здібностей. Захоплення часто змінюються, справи залишаються недоведеними остаточно.

У емоційно-особистісній сфері чітко виражена інфантильність – низький рівень відповідальності, контролю над своєю поведінкою, організації господарсько-побутової сфери життя. Це проявляється неохайністю, запізненнями, невмінням скласти план роботи, діяти згідно з ним. Переважає емоційна нестійкість, часта зміна настрою. Залежно від типу девіації є фобії, депресії, спалахи агресивності, істерики, впертість, імпульсивні руйнівні вчинки. Самооцінка часто неадекватна, компенсується обмежувальною поведінкою (замкнутістю), жорстокістю, напускною байдужістю.

На фізіологічному рівні поведінка, що відхиляється, супроводжується порушеннями сну, апетиту, денною сонливістю, зниженням функцій імунної системи, дисменореєю, психосоматичними реакціями. Підлітки мають недостатню або надмірну масу тіла, схильні до інфекційних захворювань, функціональних розладів (головний біль, підвищення температури, перепади артеріального тиску, порушення травлення).

Варто зазначити, що незвичайні здібності також є ознаками девіації, але рідко розглядаються як патологічні симптоми. Обдаровані геніальні підлітки не викликають занепокоєння з боку суспільства, не потребують лікарської допомоги. Спеціальні умови розвитку організуються навчально-виховними установами.

За відсутності лікарської, психотерапевтичної та педагогічної допомоги девіантні реакції підлітків стають способом життя. Найбільш несприятливими варіантами є організована злочинність, алкоголізм, проституція. Підлітки і молодь з цих груп найбільш схильні до насильницької смерті, захворюваності на соціально значущі інфекції (туберкульоз, ВІЛ, ЗПСШ), летальний кінець. Ускладненням девіацій є самогубства. Мимовільний відхід із життя є результатом емоційної нестійкості, імпульсивності, відсутності професійної допомоги.

Діагностика девіантної поведінки підлітків виконується психіатром та медичним психологом. Процес постановки діагнозу ґрунтується на низці клінічних та психологічних методів:

• Спостереження, розмова. Лікар-психіатр опитує пацієнта: з’ясовує умови проживання, особливості сімейних взаємин, звички, хобі. Оцінює загальний стан, особливості емоційної сфери, відповіді на поведінку.
• Опитування батьків, родичів. Психіатр вислуховує скарги людей, які близько контактують з пацієнтом. Думка інших людей важлива, оскільки критика до власного стану девіантних підлітків часто знижена.
• Психологічне тестування. Клінічний психолог пропонує підлітку відповісти на запитання тестів, особистісних опитувальників. Часто використовується Мінесотський багатофакторний опитувальник особистості (MMPI), патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО), опитувальник Айзенка, шкала тривожності. Результат дає змогу визначити домінуючі особливості особистості, характерологічні риси.
• Проектні методики. Використовуються клінічним психологом виявлення витіснених емоцій – агресії, страху, тривоги. Представлені малюнковими тестами, тестом Сонді, тестом Розенцвейга.

Дані спеціальних діагностичних методів доповнюються документацією інших фахівців, які взаємодіють із підлітком. При постановці діагнозу психіатр враховує характеристики шкільних вчителів, дільничного уповноваженого поліції, витягу з амбулаторної карти педіатра, дитячого невролога та лікарів інших спеціальностей.

Лікування соціальних девіацій потребує комплексного підходу, що включає фармакологічну, психокорекційну, психотерапевтичну допомогу. Підлітковий психіатр складає план лікування, що включає:

• Психотерапію. Сеанси спрямовані усвідомлення підлітком особливостей характеру, навчання поведінкових методів саморегуляції. Виконується аналіз конфліктних ситуацій, можливі варіанти дій, реакцій. Психотерапевтичні зустрічі рекомендовані батькам відновлення повноцінних відносин.
• Психокорекцію. Мета занять – стабілізувати емоційний стан, розвинути функції, мислення. Результат підвищує ефективність психотерапевтичної роботи, впевненість у своїх силах, пробуджує інтерес до навчання (передумова для соціальної реабілітації).
• Фармакотерапію. Застосування медикаментозних засобів є додатковим методом лікування, показане пацієнтам із біологічною схильністю до девіацій: які мають психотичні розлади, неврологічні патології. Специфічних препаратів на лікування асоціального поведінки немає. Застосування літію, антипсихотичних лікарських засобів, антиконвульсантів зменшує агресію. Ізольоване застосування фармакотерапії є неефективним.

Паралельно із лікарською, психологічною допомогою виконується соціально-педагогічна реабілітація. Заходи організуються з урахуванням освітніх закладів соціальними педагогами, педагогами-предметниками, шкільними психологами. Перспективним способом лікування форм поведінки, що відхиляються, є групова психотерапія. Зустрічі передбачають моделювання частих проблемних ситуацій. У ході рольових ігор підлітки навчаються методів вирішення конфліктів, спостерігають за власними реакціями та їх результатами, навчаються вибудовувати продуктивні відносини з однолітками.

У більшості випадків при комплексному лікуванні девіантна поведінка підлітків має сприятливий прогноз – молоді люди мають гнучкість пристосувальних механізмів, реабілітаційні та психотерапевтичні заходи дають позитивний результат. Великих зусиль вимагають випадки, коли девіація розвивається і натомість неврологічного та/або психотичного захворювання. Профілактика ґрунтується на ранньому виявленні патологічних внутрішньосімейних відносин, проблем із навчанням.