Дрібнобляшковий парапсоріаз

Дрібнобляшковий парапсоріаз – Дерматологічне захворювання неясної етіології, що є однією з форм так званої хвороби Брока. Супроводжується появою бляшок, що лущаться, діаметром 2-5 сантиметрів рожевого або синюшного кольору на поверхні шкірних покривів тулуба, верхніх і нижніх кінцівок. Діагностика дрібнобляшкового парапсоріазу проводиться на підставі результатів огляду шкіри, біопсії та гістологічного вивчення тканин патологічних вогнищ. Іноді додатково використовують імунологічні дослідження. Лікування цього дерматологічного захворювання зводиться до усунення провокуючих факторів, покращення мікроциркуляції в шкірних покривах та корекції імунологічного статусу хворого. Для вирішення перерахованих завдань використовують як лікарські препарати, і фізіотерапевтичні процедури.

Дрібнобляшковий парапсоріаз або доброякісний бляшковий парапсоріаз – один з видів дерматозів з хронічним перебігом. Може бути зумовлений різними інфекційними, аутоімунними та обмінними порушеннями в організмі. Бляшкова форма парапсоріазу була описана ще 1902-го року дерматологом Л. Броком. Через роки П. Самман розділив хворобу Брока на дві суттєво різняться клінічні форми – крупно-і дрібнобляшкову. Дрібнобляшковий парапсоріаз має більш доброякісний перебіг та сприятливий прогноз, у вкрай поодиноких випадках патологія призводить до розвитку грибоподібного мікозу. Однак, як і при великобляшковій формі, цей стан розвивається на тлі різних порушень в організмі, в тому числі і онкологічного характеру – у такій ситуації це захворювання виступає як частина паранеопластичного синдрому. Саме тому за наявності дрібнобляшкового парапсоріазу крім усунення шкірних проявів слід проводити пошук і лікування провокуючого захворювання.

Розвиток дрібнобляшкового парапсоріазу завжди відбувається на тлі різних патологічних станів, що зачіпають імунну систему людини. Це можуть бути осередки хронічної інфекції (тонзиліти, каріозні зуби), глистна інвазія, різного роду алергії та аутоімунні стани. Також описано випадки розвитку висипів після прийому деяких лікарських засобів. Передбачається, що в результаті постійної стимуляції імунної системи та особливого типу реактивності організму серед Т-лімфоцитів виділяється лінія, здатна викликати характерні прояви дрібнобляшкового парапсоріазу. Вищевказані імунокомпетентні клітини мають знижений рівень диференціювання, що дозволяє деяким дослідникам вважати цей стан проміжним між аутоімунним та лімфопроліферативним процесом.

Інша точка зору поєднує між собою такі стани, як крупнобляшковий парапсоріаз, дрібнобляшковий парапсоріаз і злоякісну лімфому шкіри. Прихильники цієї теорії вважають бляшкову форму парапсоріазу початком розвитку лімфоми. При цьому дрібнобляшковий варіант являє собою абортивну форму даної патології, оскільки практично ніколи не призводить до розвитку лімфоми навіть при багаторічній течії. Дуже рідко на тлі цього дерматологічного стану може виникати грибоподібний мікоз, тому існує теорія, згідно з якою дрібнобляшковий парапсоріаз є першим проявом даного злоякісного захворювання. Деякі дерматологи піддають цю теорію сумніву через доброякісний перебіг дрібнобляшкової форми хвороби Брока.

Дрібнобляшковий парапсоріаз частіше виникає у чоловіків старше 30-40 років і нерідко розвивається після перенесеного інфекційного захворювання або на тлі хронічної патології. Зазвичай перші висипання з’являються на тулубі в епігастральній ділянці, потім елементи висипу поширюються на бічні поверхні живота і грудей, можуть вражати внутрішні поверхні плечей і стегон. Шкірні зміни при дрібнобляшковому парапсоріазі завжди розташовані симетрично щодо серединної лінії тіла. Спочатку висипка має характер плям рожевого кольору, потім плями трансформуються в бляшки розміром 2-6 сантиметрів круглої або неправильної форми. Колір бляшок може змінюватися до коричневого та синюшно-червоного, у деяких випадках таке явище обумовлено неправильно призначеним лікуванням патології.

Надалі на поверхні висипань при дрібнобляшковому парапсоріазі починається лущення шкіри. Можуть виникати телеангіектазії, шкіра стає сухою на дотик. Бляшки практично ніколи не зливаються між собою, чітко відмежовані один від одного та від здорових ділянок шкіри. Будь-яких суб’єктивних симптомів (шкірного сверблячки, печіння та інших) при цьому стані не реєструється. Бляшки зберігаються тривалий час (від кількох місяців до кількох років) після чого під впливом терапевтичних заходів або мимоволі починається дозвіл висипів. На відміну від великобляшкової форми, після зникнення проявів дрібнобляшкового парапсоріазу на поверхні шкіри не залишається ділянок атрофії або порушень пігментації. У вкрай поодиноких випадках бляшки починають турбувати хворого на свербіж і печінням – це може свідчити про переродження даного дерматологічного стану в грибоподібний мікоз.

Визначення дрібнобляшкового парапсоріазу вважається в дерматології досить складною процедурою, оскільки клінічна картина цього стану досить неспецифічна і нагадує безліч інших видів дерматозів. При огляді виявляються округлі чітко окреслені вогнища рожевого, коричневого або синюшного кольору на животі, грудях та кінцівках. Розподіл вогнищ симетричний. На поверхні бляшок визначається лущення та сухість шкіри, при розпитуванні з’ясовується відсутність суб’єктивних симптомів за типом сверблячки або печіння. Після утворення висипання можуть зберігатися без змін місяці і навіть роки, що також є непрямим підтвердженням дрібнобляшкового парапсоріазу.

Гістологічна картина при дрібнобляшковому парапсоріазі свідчить про наявність у дермі лімфогістіоцитарної інфільтрації, в основному представленої Т-лімфоцитами. При цьому також є підвищена кількість нейтрофілів і опасистих клітин, що вказує на наявність слабкої запальної реакції або алергічного процесу. Кровоносні судини розширені, сосочковий шар дерми набряковий, відзначається проліферація фібробластів. В епідермісі при дрібнобляшковому парапсоріазі виявляється осередковий паракератоз і акантоз, в товщі епідермісу можуть визначатися лімфоцити та виражений набряк.

Особливістю розвитку дрібнобляшкового парапсоріазу є той факт, що дерматологічні порушення практично завжди провокуються іншим захворюванням: запальним або пухлинним процесом, глистною інвазією, ендокринними порушеннями. Тому додатковим методом діагностики патологічного стану стає вивчення анамнезу чи історії хвороби пацієнта – фахівець уточнює, які патології хворий переніс у недавньому минулому, чи проходить лікування зараз і з якого приводу. За відсутності вказівок на інші захворювання на тлі вираженого дрібнобляшкового парапсоріазу слід призначити комплексне обстеження організму для виявлення злоякісних новоутворень, хронічних запальних процесів та глистяних уражень. Такі дослідження проводяться шляхом огляду відповідних фахівців, вивчення класичних лабораторних аналізів крові та сечі.

Терапія дрібнобляшкового парапсоріазу пов’язана з цілим рядом труднощів, що в першу чергу виникають через неясну етіологію цього стану. Більшість дерматологів сходяться на думці, що для ефективного усунення шкірного захворювання необхідно виявляти та лікувати провокувальну патологію. Тому хворим з дрібнобляшковим парапсоріазом в обов’язковому порядку проводять санацію порожнини рота, усунення хронічних запалень дихальних шляхів та ЛОР-органів, дегельмінтизацію. На тлі перелічених лікувальних заходів терапія цього дерматологічного стану буде набагато ефективнішою.

Для лікування дрібнобляшкового парапсоріазу використовують як комплексні, так і однокомпонентні вітамінні препарати, антигістамінні засоби, а також ліки для покращення мікроциркуляції в шкірі. Місцево можуть призначати кортикостероїдні мазі та препарати, що стимулюють процеси регенерації. У деяких випадках хороший ефект забезпечують такі фізіотерапевтичні процедури, як сонячні ванни, ультрафіолетове опромінення та ПУВА-терапія. Перспективи лікування дрібнобляшкового парапсоріазу невизначені, ті чи інші терапевтичні заходи неоднаково ефективні у різних хворих.

Через доброякісного перебігу цієї форми бляшкового парапсоріазу прогноз при цьому захворюванні практично завжди сприятливий. Вказівки на його можливу трансформацію в грибоподібний мікоз багатьма фахівцями вважаються простим збігом, висипання з часом практично завжди дозволяються без жодних слідів. У багатьох випадках дрібнобляшкового парапсоріазу це відбувається мимоволі через кілька місяців або років після початку захворювання. Методи профілактики цього стану недостатньо розроблені, рекомендується своєчасне лікування інфекційних та запальних процесів, глистних інвазій та інших патологій, здатних провокувати розвиток дрібнобляшкового парапсоріазу.