Дуодено-гастральний рефлюкс

Дуодено-гастральний рефлюкс – Це закидання вмісту дванадцятипалої кишки в порожнину шлунка. Як самостійне захворювання трапляється рідко, набагато частіше є симптомом іншої патології ШКТ. Виявляється больовим та диспепсичним синдромами: виникають невизначені дифузні болі в животі, печія, відрижка, нудота, блювання, жовтуватий наліт на язиці. Діагностика не становить труднощів: для цього використовують ЕГДС, електрогастроентерографію, цілодобову внутрішньошлункову рН-метрію. У комплексі лікування застосовують прокінетики, препарати для зниження кислотності шлунка, антациди.

Дуодено-гастральний рефлюкс – стан, який завжди є ознакою патології травного тракту, закидання дуоденального вмісту в шлунок виявляється приблизно в 15% здорового населення, переважно у нічний час. Даний стан вважають патологічним у тому випадку, якщо при добовій внутрішньошлунковій рН-метрії відзначається підвищення кислотності шлункового соку вище 5, не пов’язане з їжею і зберігається більше 10% часу.

Дуодено-гастральний рефлюкс супроводжує багато захворювань початкових відділів травного тракту, проте приблизно 30% пацієнтів може розглядатися як ізольована патологія. Стан супроводжує функціональним та органічним захворюванням ШКТ, також досить часто розвивається у післяопераційному періоді холецистектомії, ушивання виразки ДПК. Окремі автори відзначають, що порушення виникає при 45-100% усіх хронічних захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки. Чоловіки та жінки страждають однаково.

У розвитку дуодено-гастрального рефлюксу мають значення кілька факторів: недостатність пілоричного відділу шлунка із зяянням пілоруса, порушення моторики шлунка та дванадцятипалої кишки, підвищення тиску в початкових відділах тонкої кишки, агресивна дія вмісту ДПК на слизову оболонку шлунка.

Жовчні кислоти та панкреатичні ферменти ушкоджують захисний бар’єр слизової оболонки шлунка; провокують зворотну дифузію іонів водню у глибокі шари стінки шлунка (це призводить до підвищення кислотності); стимулюють вироблення гастрину антральними залозами та ушкоджують ліпідні мембрани клітин, підвищуючи їхню чутливість до компонентів шлункового соку. Крім того, через ретроградне закидання дуоденального вмісту підвищується тиск у порожнині шлунка.

Закидання вмісту ДПК у шлунок часто супроводжує такі захворювання, як хронічні гастрити, виразкова хвороба шлунка та ДПК, рак шлунка, порушення тонусу сфінктера Одді, дуоденостаз. Нерідко стан виникає у пацієнтів, які перенесли операції видалення жовчного міхура, ушивання виразки дуоденальної. Порушення моторики шлунка та початкових відділів тонкого кишечника є першопричиною рефлюксу при функціональних захворюваннях ШКТ, а при органічній патології порушення моторики є вторинними.

Дискоординація моторики призводить до порушення евакуації вмісту шлунка та ДПК, що веде до гастро- та дуоденостазу, зворотної перистальтики, закидання дуоденальних мас у порожнину шлунка. Дисмоторні розлади можуть відзначатися в різних відділах травного тракту, поєднуючись з патологією воротаря: нормальним тонусом шлунка, що супроводжується пилороспазмом і дуоденостазом, або гіпотонією шлунка в комбінації із сяйвом пілоруса, гіпертензією ДПК.

Раніше вважалося, що стан є захисною реакцією на запальний процес у шлунку і підвищену кислотність шлункового соку, що надходить у ДПК: нібито дуоденальний сік при попаданні в шлунок лужить його вміст, що перешкоджає подальшому пошкодженню слизової дванадцятипалої кишки.

Однак на сьогоднішній день доведено, що жовчні кислоти, що містяться в дуоденальному соку, не тільки ушкоджують слизовий бар’єр шлунка, але і провокують зворотну дифузію іонів водню в підслизовий шар, стимулюють секрецію гастрину антральними залозами, що призводить до ще більшого. Таким чином, було обґрунтовано ульцерогенну дію дуодено-гастрального рефлюксу та спростовано теорію його захисної природи.

Симптоми дуодено-гастрального рефлюксу неспецифічні та притаманні багатьом захворюванням шлунково-кишкового тракту. Насамперед це дифузні невизначені болі у верхніх відділах живота, найчастіше спастичні, що виникають через деякий час після їжі. Пацієнти пред’являють скарги на підвищений метеоризм, печію (при будь-якій кислотності шлунка), відрижку кислотою і їжею, відрижку повітрям, блювоту з домішкою жовчі. Обов’язковим є відчуття гіркоти у роті, жовтуватий наліт мовою. Довго існуючий рефлюкс може викликати серйозні зміни у шлунку та стравоході.

Спочатку підвищення тиску в порожнині шлунка призводить до розвитку гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Надалі жовчні кислоти та панкреатичні ферменти викликають специфічні зміни у слизовій оболонці стравоходу, кишкову метаплазію, що може призвести до розвитку аденокарциноми – однієї з найбільш злоякісних пухлин стравоходу. Найбільш ймовірний результат стану при несвоєчасній діагностиці та відсутності раціонального лікування – токсико-хімічний гастрит типу С. До виникнення даного захворювання привертає постійний закид жовчі у шлунок та хімічне пошкодження слизового бар’єру.

Постановка діагнозу дуодено-гастрального рефлюксу на консультації гастроентеролога може бути скрутною, оскільки це захворювання не має специфічних ознак. Досить часто стан виявляється випадково під час обстежень щодо інших захворювань травного тракту.

Для верифікації діагнозу потрібна консультація лікаря-ендоскопіста: тільки він зможе визначити необхідний обсяг обстеження, провести диференціальний діагноз з іншою патологією шлунка та ДПК (гастритом із підвищеною кислотністю, ерозивним гастритом, дуоденітом, виразкою шлунка). Слід пам’ятати, що сама езофагогастродуоденоскопія може бути причиною рефлюксу. Відмінною ознакою індукованого ЕГДС та патологічного рефлюксу буде наявність жовчі у шлунку у другому випадку.

Найбільш достовірним методом діагностики є цілодобова внутрішньошлункова рН-метрія. Під час дослідження реєструються всі коливання кислотності шлункового соку, особливо не пов’язані з їдою. Для отримання більш точних результатів вивчення коливань рН шлункового соку проводиться за нічний проміжок часу, коли пацієнт не їсть і не відчуває фізичних навантажень.

Підтвердити діагноз допоможуть електрогастрографія, антродуоденальна манометрія – під час проведення даних досліджень може бути виявлено дискоординацію моторики шлунка та ДПК, гіпотонію початкових відділів травного тракту. Також проводиться дослідження шлункового соку для виявлення в ньому травних ферментів підшлункової залози та жовчних кислот. Виключити інші захворювання травної системи, що мають подібну до дуодено-гастрального рефлюксу симптоматику (гострий холецистит, панкреатит, холангіт, жовчнокам’яну хворобу та ін.), допоможе УЗД органів черевної порожнини.

Зазвичай стан хворого не вимагає госпіталізації до стаціонару, проте для проведення повноцінного обстеження може знадобитися короткочасне перебування у відділенні гастроентерології. Розроблено чіткі клінічні рекомендації щодо терапії цього стану. Вони включають призначення препаратів, що нормалізують моторику початкових відділів травного тракту, сучасних селективних прокінетиків (підсилюють перистальтику шлунка і дванадцятипалої кишки, покращуючи евакуацію їх вмісту), інгібіторів жовчних кислот, блокаторів протонної помпи.

Однак одного медикаментозного лікування недостатньо, пацієнта потрібно обов’язково попередити про необхідність докорінної зміни способу життя. Слід відмовитися від куріння, вживання алкоголю, кави. Неконтрольований прийом лікарських засобів також є фактором розвитку рефлюксу, тому потрібно застерегти хворого від самовільного прийому НПЗЗ, жовчогінних препаратів та інших медикаментів.

Велике значення у розвитку стану має неправильне харчування і ожиріння, що сформувалося внаслідок цього. Для досягнення бажаного терапевтичного ефекту необхідно нормалізувати масу тіла та не допускати ожиріння у майбутньому. Потрібно відмовитися від гострої, смаженої та екстрактивної їжі. У гострому періоді захворювання потрібно дотримання спеціального режиму харчування: їжу потрібно вживати малими порціями, щонайменше 4-5 разів у день. Після кожного прийому їжі слід зберігати вертикальне положення протягом мінімум години, не допускати важких фізичних навантажень. У дієті віддають перевагу нежирним сортам м’яса, кашам, кисломолочній продукції, овочам та солодким фруктам.

Прогноз при своєчасній діагностиці та ретельному дотриманні всіх рекомендацій гастроентеролога сприятливий. Профілактика полягає у дотриманні правильного режиму харчування, що забезпечує нормальну моторику шлунково-кишкового тракту. Велике значення у попередженні даного захворювання відіграє відмова від алкоголю та сигарет.