Дискінезія жовчовивідних шляхів

Дискінезія жовчовивідних шляхів – це функціональне захворювання біліарної системи, в основі якого лежить порушення моторики жовчного міхура та жовчних шляхів, а також процесу жовчовідведення. Патологія може розвиватися за гіперкінетичним або гіпокінетичним типом; проявляється болями у правому підребер’ї, нудотою, диспепсією, неврозоподібними симптомами. Діагностика включає УЗД жовчовивідної системи, холецистографію, холангіографію, дуоденальне зондування, сцинтиграфію. Лікування консервативне: дієта, прийом жовчогінних засобів та спазмолітиків, санаторно-курортна терапія, фітотерапія, гірудотерапія, фізіотерапія.

В основі дискінезії жовчовивідних шляхів лежить моторно-тонічна дисфункція жовчного міхура та сфінктерів жовчних проток. При цьому порушується випорожнення жовчного міхура та надходження жовчі у дванадцятипалу кишку. Дискінезія є найбільш поширеним функціональним порушенням гепатобіліарної системи і є провідною причиною холестазу, а також утворення каменів у жовчному міхурі та протоках. Патологія зустрічається переважно у жінок. Найбільш схильні до розвитку функціональних розладів жовчовивідної системи обличчя молодого віку (від 20 до 40 років) з астенічною конституцією та зниженим харчуванням.

Дискінезія жовчовивідних шляхів у сучасній гастроентерології як психосоматична патологія, що розвивається на тлі психотравмуючих ситуацій. Анамнез пацієнтів із дискінезіями жовчовивідних шляхів часто вказує на сімейні, професійні та сексуальні труднощі. Нерідко дискінезія жовчовивідних шляхів є проявом загального неврозу або діенцефальних синдромів.

Значна роль відводиться порушенню нервової регуляції роботи жовчного міхура, а також зміні рівня гормонів ШКТ та ендокринних залоз (при клімаксі, недостатності функції надниркових залоз, одиночній кісті та полікістозі яєчників, гіпотиреозі, тиреотоксикозі, цукровому діабеті, ожирінні). Крім психогенних та ендокринних розладів, серед етіологічних факторів розглядають аліментарні причини: харчову алергію, нерегулярне харчування, вживання низькоякісної їжі у поєднанні з малорухливим способом життя.

Дискінезії ЖВП часто поєднуються з іншими захворюваннями органів травлення: хронічним гастритом, гастродуоденітом, виразковою хворобою, панкреатитом, ентеритом, холециститом, холангітом, жовчнокам’яною хворобою, постхолецистектомічним синдромом. Нерідко дисфункції жовчовивідних шляхів супроводжують хронічні запальні процеси в черевній порожнині та органах малого тазу – сальпінгоофорит, хронічний апендицит та ін.

З явищами дискінезії можуть протікати глистні та паразитарні інвазії ШКТ (гельмінтози, лямбліоз), дисбактеріоз, вірусний гепатит, кишкові інфекції (дизентерія, сальмонельоз). Сприятливими до розвитку захворювання факторами можуть бути алергічні патології – обструктивний бронхіт, атопічний дерматит, алергічний риніт.

За етіологічним механізмом розрізняють первинну та вторинну дискінезію жовчовивідних шляхів. Первинна дисфункція обумовлена ​​порушенням нейрогуморальної регуляції діяльності гепатобіліарної системи внаслідок неврозів, вегетативно-судинної дисфункції та дієтичних похибок. Вторинна дискінезія розвивається механізмом висцеро-вісцерального рефлексу і натомість інших захворювань органів травлення.

За характером порушення моторно-тонічної функції жовчного міхура та сфінктерів розрізняють дискінезії, що протікають за гіпертонічно-гіперкінетичним та гіпотонічно-гіпокінетичним типом. Гіпертонічно-гіперкінетична (спастична) дискінезія розвивається при підвищеному тонусі парасимпатичної вегетативної нервової системи; гіпокінетично-гіпотонічна (атонічна) – при переважанні тонусу симпатичної нервової системи.

В обох випадках внаслідок неузгодженості роботи жовчного міхура та сфінктерів жовчних проток порушується надходження жовчі у просвіт дванадцятипалої кишки, що призводить до розладу процесу травлення. Залежно від типу дискінезії (гіперкінетичного чи гіпокінетичного) розвиваються різні клінічні прояви.

При гіпертонічно-гіперкінетичному варіанті патології провідним симптомом служить гострий колікоподібний біль у правому підребер’ї, що іррадіює у праву лопатку та плече. Больовий напад, як правило, розвивається після похибки в дієті, надмірного фізичного навантаження чи психоемоційного стресу. Больовий синдром може супроводжуватися нудотою, іноді блюванням, запором чи проносом, поліурією. Біль проходить самостійно або легко усувається спазмолітиками.

Поза нападами самопочуття задовільний, спостерігається періодичні, нетривалі больові відчуття спастичного характеру в правому підребер’ї, епігастрії, околопупочной області. Нерідко гіпертонічній дискінезії супроводжують вазомоторні (тахікардія, гіпотонія, кардіалгія) та нейровегетативні (дратівливість, пітливість, порушення сну, головний біль) прояви. Пальпація живота під час больового нападу виявляє симптом Кера – максимальну болючість у проекції жовчного міхура. Явлення інтоксикації та ознаки запального процесу в аналізах крові відсутні.

Для гіпокінетично-гіпотонічної дискінезії характерна постійна, неінтенсивна, тупа, ниючий біль у правому підребер’ї, почуття тяжкості та розтягування в цій зоні. На тлі сильних емоцій та прийому їжі розвиваються диспепсичні розлади – гіркота у роті, відрижка повітрям, нудота, зниження апетиту, метеоризм, запор чи пронос. При пальпації живота виявляється помірна болючість у проекції жовчного міхура, позитивний симптом Ортнера. Відзначаються неврозоподібні прояви: плаксивість, дратівливість, перепади настрою, підвищена стомлюваність.

Завданням діагностики є верифікація захворювання, визначення типу дискінезії жовчовивідних шляхів, виключення супутніх захворювань, що підтримують дисфункцію. УЗД жовчного міхура та жовчовивідних шляхів спрямоване на визначення форми, розмірів, деформації, вроджених аномалій, конкрементів жовчовивідної системи. Для з’ясування типу дискінезії УЗД виконується натще і після прийому жовчогінного сніданку, що дозволяє оцінити скорочувальну функцію жовчного міхура.

Інформативним методом діагностики є проведення фракційного зондування дуоденального з дослідженням дуоденального вмісту. За допомогою зондування 12-палої кишки визначається тонус, моторика, реактивність, стан сфінктерного апарату позапечінкових жовчних проток. При гіперкінетичній дискінезії ЖВП рівень ліпопротеїдного комплексу та холестерину в порції знижується; при гіпокінетичній – підвищується.

Рентгенологічне обстеження включає холецистографію та холангіографію. З їх допомогою оцінюється архітектоніка та моторика жовчовивідних шляхів. У комплексному обстеженні може застосовуватися манометрія сфінктера Одді, холесцинтиграфія, МРТ печінки та жовчовивідних шляхів. Доцільне дослідження копрограми, калу на дисбактеріоз та яйця гельмінтів.

Лікування має носити комплексну спрямованість, що включає нормалізацію режиму та характеру харчування, санацію вогнищ інфекції, десенсибілізуючу, протипаразитарну та протиглистову терапію, ліквідацію дисбактеріозу кишечника та гіповітамінозу, усунення симптомів дисфункції. Важливу роль грає дієтотерапія: виключення прийому екстрактивних продуктів, тугоплавких жирів, кондитерських виробів, холодних страв, продуктів, що викликають газоутворення у кишечнику.

Велика увага приділяється корекції стану вегетативної нервової системи. При гіпертонічно-гіперкінетичному типі дисфункції призначаються седативні препарати (броміди, валеріана, собача кропива); при гіпотонічно-гіпокінетичному – тонізуючі засоби (екстракти левзеї, елеутерококу, настоянки жень-шеню, лимонника, аралії). При лямбліозі або глистової інвазії проводиться антипаразитарна та антигельмінтна терапія.

Відновлення функції жовчоутворення та жовчовідведення при різних типах дискінезії також проводиться диференційовано. При гіперкінезії показані холеретики (суха жовч, екстракт підшлункової залози худоби, фламін, гідроксиметилнікотинамід, оксафенамід), слабомінералізовані мінеральні води в підігрітому вигляді, спазмолітики (дротаверин, папаверин, платифілін), фітозбори .

З немедикаментозних методів пацієнтам з гіпертонічно-гіперкінетичною дискінезією жовчовивідних шляхів рекомендуються курси психотерапії, голкорефлексотерапії, гірудотерапії, аплікацій озокериту та парафіну, діатермії, індуктотермії, СВЧ-терапії, масетичками, електрофоретичами, електрофоретичами, електрофоретичами, електрофоретичами, електрофоретичами, електрофоретичами.

При гіпотонічному варіанті призначаються холекінетики (ксиліт, магнію сульфат, сорбіт), високомінералізовані води кімнатної температури, фітотерапія (відвари квіток безсмертника, листя кропиви, плодів шипшини, материнки, звіробою). При ознаках внутрішньопечінкового холестазу показано проведення сліпого зондування (тюбажів). Для підвищення загального тонусу призначається ЛФК, що стимулюють водні процедури, тонізуючий масаж.

З методів фізіотерапії використовують діадинамотерапію, електрофорез із магнію сульфатом на область печінки, ультразвук низької інтенсивності, СМТ-терапію, імпульсні струми низької частоти. Пацієнтам з дискінезією ЖВП показано спостереження лікаря-гастроентеролога та невролога, щорічні оздоровчі курси у бальнеологічних санаторіях.

Перебіг патології хронічний, проте, за дотримання дієти, здорового життя, своєчасному і правильному лікуванні захворювання може протікати без загострень. Інакше можливий розвиток ускладнень з боку гепетобіліарної системи – калькульозного холециститу та холангіту. Профілактика первинної дискінезії потребує дотримання принципів здорового харчування, своєчасної корекції порушень психоемоційної сфери; попередження вторинної дискінезії – усунення основного захворювання.