Гастродуоденіт

Гастродуоденіт – Поєднане запалення слизової оболонки шлунка (частіше його воротаря) і 12-палої кишки, що характеризується порушенням секреції та моторики шлунково-кишкового тракту. Гастродуоденіт протікає як із загальними (слабкість, блідість, схуднення), так і з місцевими проявами (больовим, диспепсичним синдромами). Діагностика ґрунтується на інструментальних методах огляду слизової оболонки, оцінці функціонального стану шлунка та кишечника, визначенні ступеня інфікованості хелікобактерною інфекцією. В основі лікування гастродуоденіту лежить дотримання дієти, здоровий спосіб життя, медикаментозна терапія антибактеріальними, антацидними та іншими препаратами.

Гастродуоденіт – захворювання, що характеризується запальними змінами слизової початкових відділів ШКТ (шлунка, 12-палої кишки), що призводить до розладу функцій цих органів, а при відсутності раціонального лікування – до ускладнень у вигляді розвитку виразкової хвороби та ін. але найбільшого поширення він має серед дітей та підлітків. Згідно з дослідженнями, гастродуоденіт у дітей у групі молодшого шкільного віку зустрічається не менше ніж у 45%, середнього шкільного віку – у 73%. Зниження захворюваності серед старших школярів до 65% пов’язане з переходом частини хронічних гастродуоденітів у виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки. Також помічені відмінності у морфологічному субстраті гастродуоденіту в різних вікових групах: у дітей та підлітків гастродуоденіт частіше протікає з підвищеною кислотоутворювальною функцією, тоді як для дорослих більш характерний атрофічний процес.

До цього часу точаться суперечки, чи є гастрит і дуоденіт єдиним, нерозривно пов’язаним патологічним процесом чи окремими, самостійними захворюваннями. У ході досліджень з’ясовано загальний патогенетичний механізм розвитку запальних змін у шлунку та початкових відділах тонкого кишечника. Основним фактором ініціації запалення вважається інфікованість H.pylori (HP), пошкодження мікроорганізмами слизової оболонки шлунка та ДПК з подальшим розладом всіх функцій верхніх відділів травного тракту. Тим не менш, питання про визначальну роль гелікобактерної інфекції залишається відкритим – її поширеність серед населення досягає 70%, у той час як захворюваність на різні запальні захворювання шлунка і ДПК набагато нижче. Вчені пов’язують цей факт як зі специфікою будови самого мікроорганізму та різним ступенем його патогенності, так і з вродженими особливостями організму людини – відмічено, що гастродуоденіт має сімейну схильність, пов’язану з генетичним ослабленням бар’єрних захисних механізмів слизової оболонки.

Мікроорганізм Helicobacter pilory має тропність до епітелію шлунка (тобто вражає лише цей орган). Проникаючи в слизову оболонку, бактерії починають руйнувати клітини шлункових залоз, що призводить до зміни кислотності шлункового соку. Порушується регуляція взаємопов’язаних функцій шлунка, через що не відбувається олуження кислого шлункового вмісту перед його переходом у 12-палу кишку. Постійне пошкодження дуоденальної слизової оболонки кислим вмістом шлунка призводить до метаплазії (переродження) кишкового епітелію в шлунковий епітелій. Після цього слизова оболонка дванадцятипалої кишки стає вразливою до гелікобактерної інфекції, через що запалення активізується і в цьому відділі травного тракту.

Дванадцятипала кишка бере участь у регуляції роботи всього травного тракту шляхом вироблення біологічно активних речовин та інтестинальних гормонів. На тлі хронічного запалення ДПК порушується нормальне вироблення соляної кислоти та травних соків у шлунку та дуоденальному сегменті, а також робота інших органів травлення, що призводить до хронічного запалення у цих відділах ШКТ.

Великий вплив на дисрегуляцію травної системи має хронічний стрес, вегето-судинна дистонія у дітей та підлітків. Порушення вегетативної регуляції провокує зміну продукції шлункового та травних соків, знижує захисні функції слизової оболонки, призводить до персистенції запалення.

Враховуючи різноманітність морфологічних субстратів запального процесу та клінічних проявів, виділяють кілька видів гастродуоденіту. За етіологією захворювання класифікують на первинний та вторинний процес. Первинний гастродуоденіт розвивається під впливом екзогенних факторів – неправильного харчування, впливу на слизову оболонку агресивних хімічних та температурних агентів, інфікування НР. Вторинний, або ендогенний гастродуоденіт, виникає на тлі розладу ендокринної, імунної та інших систем організму при захворюваннях інших органів ШКТ.

На підставі морфологічних змін слизової гастродуоденіт поділяється на поверхневий катаральний, ерозивний, гіперпластичний та атрофічний. При проведенні біопсії виділяють різні ступені запального процесу (легку, помірну, важку), атрофію та метаплазію епітелію. За яскравістю клінічних проявів розрізняють загострення гастродуоденіту, повну чи неповну ремісію. Також диференціюють гострий та хронічний гастродуоденіт, які відрізняються тривалістю клінічних проявів.

Запальний процес у шлунку та ДПК зазвичай протікає як із симптомами загальної інтоксикації, так і місцевими змінами слизової оболонки. Загальна симптоматика гастродуоденіту полягає у слабкості, підвищеній стомлюваності, астенізації. Шкірні покриви бліді, спостерігається зниження маси тіла на тлі порушень травлення.

Провідними в клініці гастродуоденіту є больовий та диспепсичний синдроми. Біль в епігастрії більшою мірою пов’язаний з дискінезією ДПК, через що виникає дуодено-гастральний рефлюкс із закиданням вмісту кишечника в шлунок. Біль тупий, ниючий, найчастіше виникає через пару годин після їжі. Може іррадіювати в навколопупочну область, підребер’я. Больовий синдром при гастродуоденіті часто супроводжується нудотою, відрижкою кислим або гірким, іноді блюванням.

Залежно від того, в якому відділі локалізується фокус запалення, виділяють різні клінічні форми гастродуоденіту. Найбільш поширений виразковоподібний варіант зазвичай характеризується запаленням цибулини дванадцятипалої кишки у поєднанні з антральним гастритом, виразками шлунка. В основі клінічної картини цього варіанту гастродуоденіту лежать болі за типом виразкових, що виникають натще або перед їжею, що характеризуються сезонними загостреннями. Гастритоподібний варіант розвивається при атрофії слизової оболонки тіла шлунка, яка поступово поширюється на ДПК та тонку кишку. В основі клінічних проявів лежить порушення всмоктування поживних речовин та травлення. Холециститоподібний варіант гастродуоденіту виникає на тлі застою у дуоденальному сегменті; йому притаманні постійні болі в епігастральній ділянці та правій половині живота, нудота, відрижка гіркотою, здуття та бурчання живота. При запаленні сосочка ДПК розвивається панкреатитоподібна форма гастродуоденіту, при якій порушується відтік жовчі та панкреатичного соку за загальною жовчною протокою. Характеризується появою больового синдрому після вживання жирної та гострої їжі, жовтяничністю шкіри та слизових.

Клінічній картині гастродуоденіту властива зміна фаз загострення та ремісії. Загострення зазвичай відбуваються осінній чи весняний період, провокуються порушеннями дієти, супутніми захворюваннями. Тяжкість захворювання при загостренні залежить від вираженості клінічної картини, яскравості ендоскопічних проявів. Зазвичай, загострення триває близько двох місяців. Симптоми захворювання регресують протягом не більше 10 днів, локальна болючість при пальпації живота зберігається ще протягом трьох тижнів. Після зникнення симптомів гастродуоденіту настає ремісія – неповна за відсутності симптомів, але наявності об’єктивних ознак, помірних запальних змін під час проведення ЭГДС. Повна ремісія характеризується відсутністю клінічних та ендоскопічних ознак гастродуоденіту.

Консультація гастроентеролога обов’язкова при підозрі на будь-який запальний процес у шлунково-кишковому тракті. Для підтвердження діагнозу гастродуоденіту потрібне проведення низки додаткових досліджень функції шлунка та дванадцятипалої кишки. Езофагогастродуоденоскопія дозволяє виявити запальний процес у пілоричному відділі шлунка та початковому відділі 12-палої кишки. Під час цього дослідження виробляють ендоскопічну біопсію – з її допомогою виявляється запальний процес, атрофія, гіперплазія чи метаплазія епітелію. Антродуоденальна манометрія зазвичай виявляє спазм ДПК із підвищенням тиску в кишці.

Обов’язковим при гастродуоденіті є проведення шлункового та дуоденального зондування із забором проб вмісту, вивченням активності ферментів та біологічно активних речовин у порціях матеріалу. Для визначення кислотності шлунка та дванадцятипалої кишки проводиться внутрішньошлункова pH-метрія – лікування при підвищеній та зниженій кислотності радикально відрізнятиметься.

Обов’язково здійснюється діагностика хелікобактерної інфекції: визначення хелікобактер у калі методом ІФА, ПЛР-діагностика, визначення антитіл до хелікобактер у крові, дихальний тест. Інформативним методом діагностики НР є морфологічне дослідження біоптатів – при цьому в товщі слизової обнаруживается велика кількість мікроорганізмів. Для діагностики гастродуоденіту менше значення має УЗД органів черевної порожнини – переважно цей метод застосовується виявлення супутньої патології.

Лікування важкого гастродуоденіту має здійснюватися у відділенні гастроентерології. При розвитку гострого стану для повного лікування досить одного курсу терапії та дотримання суворої дієти. Скарги на неодноразові епізоди захворювання потребують повторної консультації гастроентеролога та проведення повноцінного лікування.

Пацієнту з гастродуоденітом обов’язково призначається лікувальна дієта. У періоди загострення потрібно дотримання особливих правил: їжа має бути механічно, хімічно і термічно щадною. Не можна вживати гострі, копчені та екстрактивні речовини. У період ремісії спеціальна дієта не потрібна, достатньо здорового раціонального харчування. Для попередження рецидивів рекомендується назавжди відмовитися від куріння, алкоголю, газованих напоїв, міцної кави.

Лікарська терапія гастродуоденіту залежить від клінічної форми захворювання. При підвищеній кислотності шлунка призначаються антацидні препарати, інгібітори протонної помпи; при зниженій – ферментні препарати та натуральний шлунковий сік. Виявлення хелікобактерної інфекції вимагає обов’язкового призначення антибактеріальних препаратів, які у поєднанні з препаратами вісмуту та інгібіторами протонної помпи дозволяють досягти практично повної ерадикації збудника. Також комплексна терапія повинна включати спазмолітики, репаративні препарати, фітотерапію. У період ремісії рекомендується санаторно-курортне лікування, вживання мінеральних вод.

Головною проблемою у веденні гастродуоденітів є те, що багато пацієнтів намагаються лікуватися самостійно, нераціонально використовуючи симптоматичні засоби, кидаючи розпочату терапію при ослабленні симптомів захворювання, не досягнувши повного лікування. Правильне та своєчасне лікування хронічного гастродуоденіту є найкращою профілактикою виразкової хвороби. Навіть після досягнення стійкої ремісії потрібне постійне дотримання принципів раціонального харчування, здорового способу життя для запобігання рецидивам.

Прогноз та профілактика гастродуоденіту

Прогноз при гастродуоденіті сприятливий лише при регулярному обстеженні у гастроентеролога та дотриманні його рекомендацій щодо правильного харчування та способу життя. У пацієнтів, які не дотримуються дієти, не проходять повний курс лікування при загостреннях, хронічний гастродуоденіт перетворюється на виразкову хворобу шлунка, що загрожує значним погіршенням стану та серйозними ускладненнями.

Профілактика гастродуоденіту багато в чому перегукується з основними принципами лікування. Для запобігання захворюванню необхідно вести здоровий спосіб життя, відмовитися від таких шкідливих звичок, як куріння та прийом спиртного, вживання великої кількості міцної кави. Необхідно правильно харчуватися – включати до раціону більше свіжих овочів та фруктів, каш, нежирного м’яса та риби. Слід відмовитися від газованих напоїв, гострої та пряної їжі, смажених страв. Дані рекомендації є запорукою здорового стану та правильного функціонування травної системи.