Гематогенний остеомієліт

Гематогенний остеомієліт – це гнійне запалення кістки, що виникає внаслідок занесення мікробів зі струмом крові з гнійників на шкірі, гнійних ран та запальних вогнищ у різних органах. У першу добу переважають симптоми загальної інтоксикації: висока температура, нудота, блювання, озноби, слабкість та біль голови. Потім виникають інтенсивні болі та значний набряк кінцівки. Надалі гній проникає в м’які тканини, утворюючи флегмону, і може прориватися через шкіру з формуванням свищів. Діагноз виставляється на підставі симптомів та даних лабораторних досліджень. Рентгенографія інформативна лише з третього тижня хвороби. Лікування – антибіотикотерапія, дезінтоксикаційна терапія, розтин та дренування гнійників.

Гематогенний остеомієліт (від лат. haematogenus походить з крові, osteon кістка + myelos кістковий мозок + itis запалення) – гнійний процес у кістковій тканині, що виник у результаті занесення інфекції через кров. Цей вид остеомієліту є важким захворюванням, яке вражає переважно дітей та підлітків віком від 7 до 15 років. Можуть страждати діти молодшої вікової групи. У хлопчиків зустрічається утричі частіше, ніж у дівчаток. Дорослі хворіють дуже рідко. Починається гостро, але надалі іноді переходить у хронічну форму і може тягтися протягом багатьох років – цим обумовлена ​​наявність певної кількості дорослих пацієнтів, які страждають на гематогенний остеомієліт. Гнійне запалення може розвинутись у будь-якій кістці, але частіше уражаються довгі трубчасті кістки (плечова, стегнова, великогомілкова). Лікування гематогенного остеомієліту здійснюють травматологи-ортопеди.

Найчастіше збудником хвороби стає золотистий стафілокок. Рідше гематогенний остеомієліт викликається пневмококом, стрептококом та кишковою паличкою. Початку захворювання передує бактеріємія (наявність мікробів у крові), яка може виникати через наявність великих гнійних процесів, так і внаслідок невеликих вогнищ інфекції (фурункули, садна, що нагноилися, гнійники в мигдаликах при ангіні, гній при гострому отіті). При цьому фахівці в галузі травматології відзначають, що остеомієліт може розвиватися як на тлі існуючої інфекції, так і через багато місяців або років.

Схильність дітей до гематогенного остеомієліту пояснюється особливостями будови кісток у дитячому віці. У дітей метафіз має дуже широку розгалужену мережу судин із уповільненим кровотоком, що обумовлено необхідністю постачати велику кількість поживних речовин у зону зростання кістки. Судини метафізу не повідомляються з судинами епіфізарного хряща, тому багато артеріол сліпо закінчуються на межі метафізу та епіфізу, що створює сприятливі умови для затримки патогенних мікроорганізмів. Потрапляючи в цю зону, мікроби створюють осередки дрімучої інфекції, яка може активізуватися при ослабленні організму або незначній травмі.

Приблизно в половині випадків гематогенний остеомієліт виникає після невеликої травми (забитого місця) при якій, за припущеннями дослідників, раніше занесені гнійні мікроорганізми вивільняються з дрімає вогнища і починають розмножуватися. Внаслідок їх життєдіяльності формується гнійне вогнище в кістки та виникають явища загальної інтоксикації. Факторами, що знижують опірність організму та сприяють активізації мікробів, є дитячі інфекційні захворювання, грип та загальне переохолодження.

Спочатку у товщі кісткового мозку метафізарної зони формується невеликий гнійник. Оскільки стійкість епіфізарного хряща до нагноєння досить висока, гній поширюється у бік діафізу, руйнуючи кістковий мозок і цим позбавляючи кістку живлення зсередини. Через гаверсові канали гній проникає під окістя і відшаровує її від кістки, тому кістка позбавляється живлення зовні. Кістка, що залишилася без поживних речовин, руйнується, утворюється ділянка остеонекрозу.

Токсини з осередку інфекції надходять у навколишні тканини і активно всмоктуються в кров, що зумовлює розвиток бурхливої ​​інтоксикації. А високий тиск гною в порожнині, обмеженій кістковомозковим каналом, викликає різкі, дуже інтенсивні болі. У подальшому гній розплавляє окістя і проникає в м’які тканини, внаслідок чого формується флегмона. При прориві флегмони назовні утворюється нориць на шкірі.

Септико-піємічна форма захворювання супроводжується вираженою інтоксикацією та швидким розвитком місцевих змін. Хвороба починається із підвищення температури до 39-40 градусів. Стан пацієнта тяжкий, характерні озноби, повторне блювання та головний біль. Можливе марення і непритомність. Іноді виявляється гемолітична жовтяниця. На другу добу з’являються дуже інтенсивні, чітко локалізовані болі і набряк м’яких тканин, що швидко наростає. Кінцівка перебуває у вимушеному становищі, рухи неможливі через біль. Шкіра над ураженою областю напружена, відзначається місцева гіперемія та гіпертермія.

Гематогенний остеомієліт часто поєднується з артритом довколишніх суглобів. За аналізами виявляється метаболічний ацидоз, гіпонатріємія, гіперкальціємія та гіперкаліємія, а також циклічні зміни системи згортання крові: спочатку розвивається гіперкоагуляція, в подальшому – гіпокоагуляція та фібриноліз. Порушуються функції печінки та нирок. При розвитку сепсису формуються гнійні осередки у різних органах. Можливе множинне ураження кісток, гнійний перикардит або гнійна деструктивна пневмонія.

При місцевій формі гематогенного остеомієліту переважає локальна симптоматика: біль, набряк та гіперемія кінцівки. Загальний стан страждає менше, ніж за інших форм, може трохи погіршуватися, інколи ж – навіть залишатися задовільним.

Токсична (адинамічна) форма спостерігається досить рідко. Характерний блискавичний розвиток і дуже тяжкий перебіг. У першу добу виникає наростаючий токсикоз, що супроводжується різким підвищенням температури, появою менінгеальних симптомів, різким зниженням артеріального тиску та розвитком гострої серцево-судинної недостатності. Спостерігаються судоми та втрата створення, що змінюються адинамією. Місцева симптоматика на початкових стадіях слабо виражена, що суттєво ускладнює постановку діагнозу.

Діагноз гематогенний остеомієліт виставляється фахівцем у сфері травматології та ортопедії на підставі клінічної картини та даних лабораторних досліджень, що свідчать про гострий інфекційний процес. При підозрі порушення роботи внутрішніх органів прокуратури та поширення інфекції призначаються консультації відповідних фахівців: пульмонолога, гастроентеролога, нефролога. Залежно від локалізації виконується рентгенографія стегнової кістки, рентгенографія плечової кістки тощо.

Рентгенологічне дослідження повторюють у динаміці, оскільки на початкових стадіях хвороби зміни на рентгенограмах відсутні. Приблизно через два тижні від початку захворювання на знімках з’являються ознаки періоститу, а пізніше починають виявлятися ознаки змащування і розрідження губчастої кістки в області метафіза. Через 2-4 місяці після появи перших симптомів на рентгенограмах виявляються секвестри. Для уточнення розташування секвестрів, свищевих ходів та порожнин виконується фістулографія, радіотермія, МРТ кістки та УЗД ураженого сегмента.

Лікування проводиться за умов травматологічного відділення. Для боротьби з інфекцією призначають внутрішньом’язові та внутрішньовенні ін’єкції напівсинтетичних пеніцилінів, цефалоспоринів або лінкоміцину. У деяких випадках ранній початок антибіотикотерапії дозволяє зупинити розвиток запального процесу та ліквідувати гнійне вогнище до початку руйнування кістки та утворення секвестрів. Одночасно проводиться дезінтоксикаційна терапія з використанням плазми, кровозамінників та кристалоїдних розчинів. Призначаються препарати симптоматичної дії.

Місцеве лікування включає іммобілізацію ураженої кінцівки. При утворенні гнійника в області метафіза або діафіза виконують розтин, створюючи отвори фрезе в кістки, і здійснюють проточно-промивне дренування. Міжм’язові флегмони широко розкривають і дренують. У порожнині гнійників, розташованих у кістки та м’яких тканинах, вводять антибіотики. У післяопераційному періоді здійснюють антибіотикотерапію та дезінтоксикаційну терапію. Іммобілізацію продовжують до повного усунення запалення.