Геморагічна лихоманка Марбург

Геморагічна лихоманка Марбург – гостре інфекційне захворювання, що викликається РНК-містким філовірусом (марбурзьким вірусом), що протікає з важким капіляротоксикозом та високою летальністю. Симптоми геморагічної лихоманки Марбург включають високу лихоманку, виражену інтоксикацію, важку діарею та блювання, шкірні геморагії, внутрішні кровотечі, ураження печінки, серця, нирок, ЦНС. При діагностиці враховуються епідеміологічні та клінічні дані, результати лабораторних (вірусологічних, серологічних, електронно-мікроскопічних) досліджень. Хворі з геморагічною лихоманкою Марбург підлягають госпіталізації та ізоляції; лікування, переважно, симптоматичне; іноді ефективні інтерферонотерапія, введення плазми реконвалесцентів.

Геморагічна лихоманка Марбург – природно-осередкова інфекція, що характеризується важким інтоксикаційним та геморагічним синдромом, ураженням печінки, ШКТ, ЦНС та інших внутрішніх органів. Геморагічна лихоманка Марбург належить до групи особливо небезпечних (карантинних) інфекцій, що відрізняються високою заразністю та летальністю. Перший спалах захворювання був зареєстрований в 1967 р. в містах Марбург і Франкфурт, через що інфекція отримала назву “Марбурзької геморагічної лихоманки”, “хвороби Марбурга”; також синонімами даної патології є «геморагічна лихоманка Маріді», «хвороба зелених мавп» та інших. Крім Німеччини, випадки геморагічної лихоманки Марбург спостерігалися Сербії, Судані, ПАР, Кенії.

Збудник геморагічної лихоманки Марбург (Marburgvirus) належить до сімейства філовірусів. Віріони мають спіралеподібну, червоподібну або округлу форму; довжину 665-1200 нм та діаметр 70-80 нм; містять РНК та ліпопротеїн. Стійкість вірусу у зовнішньому середовищі середня. За своєю морфологією та властивостями марбурзький вірус подібний до вірусів, що викликають лихоманку Ебола, проте між ними є деякі відмінності в антигенній структурі.

Джерелом європейського спалаху геморагічної лихоманки Марбург в 1967 р. послужили завезені з Африки зелені мавпи, більшість яких загинула від невідомого захворювання. Геморагічна лихоманка тоді розвинулася у людей, які контактували з приматами, а також у медичного персоналу, який доглядає хворих. Всього з 25 хворих на геморагічну лихоманку Марбург померло 7 людей. Пізніше аналогічні випадки захворювання реєструвалися в природних місцях проживання африканських зелених мавп, що дало підставу розглядати їх як основне джерело інфекції та резервуар марбурзького вірусу.

Інфікування людини можливе контактним шляхом при дотику до крові та інших виділень хворого; повітряно-краплинним шляхом при попаданні вірусу на слизові оболонки ротової порожнини та кон’юнктиву; ін’єкційним шляхом при уколах. Відомий випадок зараження геморагічною лихоманкою Марбург статевим шляхом. Після перенесеної інфекції формується тривалий імунітет; випадки повторного захворювання невідомі. Після проникнення та первинної реплікації вірусу в клітинах моноцитарно-макрофагальної системи розвивається масивна вірусемія, що пригнічує імунні реакції. Це призводить до генералізованих порушень мікроциркуляції та розвитку ДВС-синдрому, капіляротоксикозу та поліорганних уражень. Вогнища крововиливів і некрозів при геморагічній лихоманці Марбург утворюються в міокарді, легенях, печінці, нирках, надниркових залозах, селезінці та інших органах.

Від моменту інфікування до появи перших симптомів проходить від 2 днів до 3 тижнів. Маніфестація захворювання гостра, без продромальних явищ. Характерними ознаками геморагічної лихоманки Марбург служать тривала (протягом 2-х тижнів) та висока лихоманка (до 39-40 ° С), озноби, виражена інтоксикація, що супроводжується головним болем, розбитістю, міалгіями та артралгіями. З першої доби у хворого виявляється енантема, кон’юнктивіт, ерозії на слизовій порожнині рота. На 3-4 добу перебіг геморагічної лихоманки Марбург обтяжується переймоподібними болями в животі, блюванням, водянистою діареєю, внаслідок чого розвивається швидке зневоднення організму.

На 5-6 день захворювання на тулуб, верхніх кінцівок, шиї та обличчі з’являється макулопапульозний висип, що нерідко супроводжується шкірним свербінням і лущенням шкіри. Надалі розвивається геморагічний синдром: крововилив у шкіру та кон’юнктиву; ясенові, носові, маткові, шлунково-кишкові кровотечі. Наприкінці першого тижня у хворих на геморагічну лихоманку Марбург визначаються ознаки гепатиту, міокардиту, ураження нирок. Зміни із боку ЦНС характеризуються адинамією, загальмованістю, судомами, втратою свідомості.

Максимальної виразності ознаки токсикозу, дегідратації, геморагічних проявів та поліорганних порушень досягають на другому тижні захворювання. Загибель хворих на геморагічну лихоманку Марбург може наступити від набряку легенів або мозку, гіповолемічного шоку, ДВС-синдрому, гострої ниркової недостатності. У пацієнтів, що вижили, період реконвалесценції має затяжний характер: довго зберігається астенізація, головні та м’язові болі, періодичні абдоміналгії; часто розвивається алопеція. До ускладнень і залишкових явищ геморагічної лихоманки Марбург відносяться увеїт, енцефаліт, мієліт, орхіт, атрофія яєчок, пневмонія, психічні та інтелектуальні порушення.

Діагностика геморагічної лихоманки Марбург ґрунтується на клініко-епідеміологічних та лабораторних даних. При зборі анамнезу з’ясовується факт перебування пацієнта у природно-осередковій місцевості, контакт із переносниками захворюваннями та хворими людьми. Неспецифічні зміни крові включають лейкопенію, тромбоцитопенію, підвищення рівня печінкових ферментів. З метою підтвердження діагнозу геморагічної лихоманки Марбург використовуються молекулярно-біологічні та серологічні (ВІД-ПЛР, РІФ, ІФА, РСК, РН), електронно-мікроскопічні дослідження. Тестування біоматеріалу проводиться у спеціальних лабораторіях із дотриманням вимог максимальної безпеки.

Для оцінки ураження внутрішніх органів виконується ЕКГ, УЗД нирок та УЗД печінки, дослідження коагулограми, загального аналізу сечі, КОС. У зв’язку з розвитком поліорганних порушень хворі потребують консультації нефролога, невролога, гастроентеролога, кардіолога, гематолога, офтальмолога.

Диференціальна діагностика проводиться з іншими геморагічні лихоманки (жовта, геморагічна з нирковим синдромом, кримська, омська, болівійська, аргентинська геморагічна, лихоманка Ласа, лихоманка Ебола та ін.). Також виключається малярія, холера, шигельоз, черевний та зворотний тиф, лептоспіроз, гепатит, менінгіт та ін.

Пацієнти з підозрою на геморагічну лихоманку Марбург мають бути негайно госпіталізовані до інфекційного стаціонару та ізольовані в окремі бокси. При організації догляду за пацієнтами вживаються заходи підвищеного санітарно-епідеміологічного контролю: посилюються дезінфекційні заходи, захист медичного персоналу, організується безпечне проведення лікувально-діагностичних маніпуляцій та процедур.

Етіотропна терапія геморагічної лихоманки Марбург не розроблена, тому основна увага приділяється патогенетичним та симптоматичним заходам. Проводиться парентеральна дезінтоксикаційна терапія та оральна регідратація, внутрішньовенне введення тромбоцитної маси. Є відомості про ефективність запровадження плазми реконвалесцентів, проведення інтерферонотерапії, плазмаферезу. При розвитку бактеріальних ускладнень призначається антибіотикотерапія.

Захворювання має серйозний прогноз і становить підвищену небезпеку щодо виникнення епідемічних спалахів. Смертність серед хворих на геморагічну лихоманку Марбург становить 25-70%. При виявленні випадків марбурзької геморагічної лихоманки необхідно суворе дотримання запобіжних заходів, рекомендованих при роботі з особливо небезпечними інфекціями. Транспортування та лікування хворих проводиться у спеціальних ізоляторах. Догляд за пацієнтами повинен здійснювати спеціально підготовлений персонал, який використовує індивідуальні засоби захисту. Специфічної профілактики геморагічної пропасниці Марбург не розроблено. Доцільно організовувати епідемічний контроль за особами, які приїжджають із ендемічних регіонів.