Гіпертрофічний риніт

Гіпертрофічний риніт – Запальне захворювання носової порожнини, яке характеризується розростанням слизової оболонки, що вистилає її. У запущених випадках запалення залучаються кісткові елементи і окістя. Основними симптомами є закладеність носа, утруднення дихання, гугнявість, періодичний біль голови. Діагностика риніту включає огляд отоларинголога із проведенням риноскопії, ендоскопію. Для уточнення діагнозу проводять рентгенографію та КТ приносових пазух. Лікування на початковому етапі консервативне, з призначенням протизапальних, судинозвужувальних крапель. При дифузному ураженні проводять операцію з видалення патологічних розростань слизового шару чи кісткової тканини.

Гіпертрофічний (гіперпластичний) риніт – хронічна дифузна або обмежена поразка назальної порожнини. Частота виникнення захворювання становить 6-16% серед усіх патологій ЛОР-органів. Термін «гіперпластичний риніт» вперше було запроваджено у 80-х роках ХХ століття радянським отоларингологом Л.Б. Дайняк, яка розробила класифікацію хронічних ринітів. Загострення посідає весняно-осінній час, у період збільшення кількості пацієнтів з ГРВІ. Захворювання найчастіше вражає людей віком від 25 до 55 років, які мають ослаблений імунітет і працюють на шкідливих виробництвах.

Гіперпластичний риніт – поліетиологічне захворювання, яке може прогресувати протягом кількох років. До основних причин, що провокують розвиток риніту, належать:

• Часто рецидивні та запущені форми риніту з загостреннями більше 3-5 разів на рік.
• Викривлення перегородки носа, що призводить до звуження назальних ходів та утруднення нормального відтоку секрету.
• Вроджені або набуті аномалії розвитку носових ходів, травми лицевого скелета, що спричиняють порушення відтоку та застій слизового секрету.
• Безконтрольний прийом судинозвужувальних крапель, що призводить до порушення трофіки тканин назальної порожнини. Слизова оболонка порожнини носа компенсаторно збільшується у розмірах, судини стають крихкими, виникають часті носові кровотечі.
• Зовнішні чинники (екологічна обстановка, робота на шкідливих виробництвах, тривале перебування у зонах з низькою чи високою температурою, вдихання пилу, газів). Дані дії ушкоджують внутрішню оболонку та погіршують метаболічні процеси в носовій порожнині.
• Захворювання серцево-судинної системи. Гіпертонічна хвороба, атеросклероз судин призводять до порушення кровопостачання в ділянці слизової носа та виникнення гіпоксії тканин.
• Інші захворювання носоглотки. Кісти, поліпи носа, аденоїди є причиною хронічних, часто рецидивуючих інфекційних процесів, що призводять до стійкого набряку та гіпертрофії внутрішньої оболонки носових ходів.

Вплив екзогенних та ендогенних факторів протягом тривалого часу призводить до незворотних змін морфологічних структур порожнини носа. Часте вдихання пилу викликає ураження миготливого епітелію, сприяючи розвитку метаплазії та уповільнення відтоку секрету, утворення ринолітів (носового каміння). Пари хімічних речовин травмують слизову оболонку, викликаючи гострий та хронічний запальний процес. Часто рецидивні інфекційні захворювання у гострій фазі викликають утворення імунних комплексів та активацію специфічних антитіл. Як наслідок, збільшується робота секреторного апарату і кількість слизу, що продукується, внутрішня оболонка потовщується. Таким чином, у розвитку гіпертрофічних змін носових ходів відіграє роль тривале запалення, стійка гіпоксія тканин, порушення капілярного кровообігу, зниження захисних сил організму та вплив патогенної флори.

Серед фахівців у галузі отоларингології найбільшу популярність користується класифікація гіпертрофії за масштабом ураження порожнини носа. Виділяють 2 форми гіпертрофічного риніту:

1. Дифузний риніт характеризується поширеним ураженням слизового шару, окістя і кісткових тканин носових ходів. Товщина внутрішньої оболонки носової порожнини поступово збільшена протягом усього.
2. Обмежений риніт. Локальне ураження охоплює певну ділянку назальних раковин, викликаючи поліпозну гіперплазію, решта тканини функціонує нормально. Дана група має різну локалізацію і частіше спричиняє гіпертрофію нижніх та середніх відділів носової порожнини.

До основних проявів гіперпластичного риніту відноситься утруднення носового дихання та постійна закладеність носа. Пацієнти пред’являють скарги на слизові та гнійні виділення з носа, переважно в ранковий час. Згодом втрачає ефективність судинозвужувальна та протизапальна терапія. Дихання переважно ротове, що викликає сухість у роті, хропіння, епізоди нічного апное. Надалі приєднується відчуття стороннього тіла в носоглотці, підвищена стомлюваність, ниючий головний біль, безсоння. Знижується здатність сприймати запахи, що призводить до втрати нюху (аносмії). У хворих відзначається зміна тембру голосу (закрита гугнявість). Самостійне очищення носових шляхів від патологічних виділень викликає ушкодження слизової, як наслідок, підвищену кровоточивість.

Несвоєчасна діагностика та лікування гіпертрофічного риніту призводить до виникнення ускладнень з боку органів слуху, нюху та дихальної системи. Збільшення задніх відділів нижніх носових раковин може призвести до обтурації просвіту слухового каналу, активного розмноження умовно-патогенної мікрофлори та розвитку евстахіїту та отиту. Надмірне накопичення вушного секрету сприяє появі застійних явищ, набряклості та запаленню слизової оболонки.

Поширення запального процесу на приносові пазухи викликає синусити (гайморит, фронтит). Гіпертрофія нижньої носової раковини призводить до запалення сльозових шляхів, розвитку дакріоциститу, кон’юнктивіту. У зв’язку з постійним ротовим диханням пацієнти з гіперплазією слизової оболонки носових ходів схильні до розвитку фарингітів, трахеїтів та бронхітів. Тривалий запальний процес призводить до утворення виростів слизового шару носової порожнини – поліпів, що мають різні розміри та локалізацію.

Для встановлення діагнозу, визначення форми та стадії гіпертрофічного ураження, а також виключення інших запальних захворювань носової порожнини проводиться комплексна оцінка стану анатомічних структур носа. До основних діагностичних маніпуляцій належать:

1. Огляд отоларинголога із проведенням риноскопії. У ході обстеження виявляється викривлення перегородки носа, слизові або слизово-гнійні виділення, щільні поліпоподібні розростання слизової оболонки різного розміру.
2. Ендоскопія порожнини носа дозволяє визначити локалізацію гіпертрофії, стан слизового шару, перегородки та раковин (розмір, колір, форму, судинну мережу). За наявності поліпозних утворень виробляють забір тканини на гістологічне дослідження (біопсію).
3. Ринопневмометрія визначає обсяг повітря, що пройшло через носові ходи за певний час. При гіперплазії слизової дана здатність знижується, а носове дихання стає форсованим.
4. Рентгенографія і КТ приносових пазух є додатковими методами дослідження та виконуються з метою виключення запальних захворювань (синуситів, гайморитів, фронтитів).

Диференціальну діагностику гіпертрофічного риніту слід проводити з розростанням носоглоткової мигдалини, атрезією хоан, поліпозним запаленням пазух, специфічними інфекційними захворюваннями (туберкульоз, сифіліс), новоутворення носової порожнини, сторонніми тілами. Важливу роль постановці діагнозу грає диференціальна діагностика гіпертрофічного та інших видів ринітів (вазомоторного, катарального).

Консервативна терапія ефективна лише на початкових етапах хвороби. У цей період застосовують судинозвужувальні та протизапальні краплі, призначають ультрафіолетове опромінення назальної порожнини, вплив високочастотного випромінювання, масаж носа з використанням 20 % спленінової мазі. При дифузному розростанні тканин слизового шару носової порожнини та неефективності консервативної терапії єдиним методом лікування є операція. Хірургічне втручання є механічний, лазерний, термічний вплив на уражений відділ носової раковини з метою відновлення носового дихання, нюху та профілактики подальшого патологічного розростання слизової оболонки. Проводять такі види операцій:

• Конхотомія (підслизова, тотальна, часткова) – висічення ділянки слизового шару нижньої та середньої частин носових раковин. При залученні до патологічного процесу окістя та кісткової тканини виконують часткове або повне видалення внутрішньої оболонки носової порожнини разом з кістковими елементами (остеоконхотомію).
• Кріодеструкція – вплив на гіпертрофовані зони спеціальним аплікатором, охолодженим рідким азотом.
• Лазерна вазотомія – коагуляція судин, що знаходяться під слизовим шаром носової порожнини. Застосовується при легкому ступені захворювання.
• Ультразвукова дезінтеграція назальних ходів – склерозування кровоносних судин носової порожнини під впливом ультразвуку.

Для запобігання розвитку гіпертрофічного риніту необхідно відмовитися від куріння та надмірного вживання алкоголю. p align=”justify”> Важливим аспектом профілактики є своєчасне лікування загострень ринітів, гайморитів, фронтитів. Для зміцнення імунітету рекомендовано регулярні заняття спортом, правильне харчування, прогулянки на свіжому повітрі. Необхідно усунути провокуючі фактори – вплив алергенів, пил, газів, низьких та високих температур. З метою профілактики розростань 1 раз на рік показано санаторно-курортне лікування.