Гіпертиреоз

Гіпертиреоз (тиреотоксикоз) – клінічний синдром, викликаний підвищенням гормональної активності щитовидної залози та характеризується надмірною продукцією тиреоїдних гормонів – Т3 (трийодтироніну) та Т4 (тироксину). Перенасичення крові гормонами щитовидної залози спричиняє прискорення в організмі всіх обмінних процесів (т.з. «пожежа обміну речовин»). Цей стан протилежний гіпотиреозу, при якому через зниження рівня тиреоїдних гормонів процеси метаболізму сповільнюються. При підозрі на гіпертиреоз проводиться дослідження рівня гормонів щитовидної залози та ТТГ, УЗД, сцинтиграфія, за необхідності – біопсія.

Гіпертиреоз (тиреотоксикоз) – клінічний синдром, викликаний підвищенням гормональної активності щитовидної залози та характеризується надмірною продукцією тиреоїдних гормонів – Т3 (трийодтироніну) та Т4 (тироксину). Перенасичення крові гормонами щитовидної залози спричиняє прискорення в організмі всіх обмінних процесів (т.з. «пожежа обміну речовин»). Цей стан протилежний гіпотиреозу, при якому через зниження рівня тиреоїдних гормонів процеси метаболізму сповільнюються. Гіпертиреоз переважно діагностується серед жінок молодого віку.

Зазвичай гіпертиреоз розвивається як наслідок інших патологій щитовидної залози, викликаних як порушеннями у самій залозі, і у її регуляції: у 70 – 80% випадків розвиток гіпертиреозу відбувається через дифузного токсичного зоба (хвороби Грейвса, Базедової хвороби) – рівномірного збільшення щитовидної залози. Це аутоімунне порушення, при якому виробляються антитіла проти рецепторів ТТГ гіпофізу, що сприяють постійній стимуляції щитовидної залози, її збільшенню та стійкій надлишковій продукції тиреоїдних гормонів.

При вірусних запаленнях щитовидної залози (підгострому тиреоїдиті) або аутоімунному тиреоїдиті Хашимото розвивається деструкція фолікулярних клітин щитовидної залози та надходження в кров надлишку тиреоїдних гормонів. У цьому випадку гіпертиреоз носить тимчасовий і легкий характер, триває кілька тижнів чи місяців. Локальні ущільнення у щитовидній залозі при вузловому зобі ще більше збільшують функціональну активність її клітин та секрецію тиреоїдних гормонів.

Наявність ТТГ-секретуючих пухлин гіпофіза, а також токсичної аденоми щитовидної залози (пухлини, що виробляє тиреоїдні гормони автономно, незалежно від контролю гіпофіза) або струми яєчника (пухлини, що складається з клітин щитовидної залози та секретує тиреоїдині гормони). Стан гіпертиреозу може розвиватися при безконтрольному прийомі великої кількості синтетичних тиреоїдних гормонів або тканинної несприйнятливості гіпофіза до тиреоїдних гормонів. Схильні до розвитку гіпертиреозу жінки, особи з обтяженим спадковим анамнезом, наявністю аутоімунної патології.

Залежно від рівня порушення розрізняють гіпертиреоз первинний (викликаний патологією щитовидної залози), вторинний (викликаний патологією гіпофіза), третинний (викликаний патологією гіпоталамуса). Виділяють кілька форм первинного гіпертиреозу:

Прояви гіпертиреозу при різних ураженнях щитовидної залози подібні, хоча кожна патологія, що супроводжується високим рівнем тиреоїдних гормонів, має особливості. Симптоми залежать від тривалості та тяжкості захворювання, від ступеня ураження тієї чи іншої системи, органу чи тканини.

При гіпертиреозі розвиваються виражені порушення з боку ЦНС та психічної діяльності: нервозність та підвищена збудливість, емоційна неврівноваженість (дратівливість та плаксивість), почуття страху та занепокоєння, підвищення розумових процесів та швидка мова, порушення концентрації думок, їх послідовності, безсоння, дрібнорозмах.

Серцево-судинні розлади при гіпертиреозі характеризуються порушенням серцевого ритму (стійкою синусовою тахікардією, що погано піддається лікуванню; мерехтінням і тріпотінням передсердь), підвищенням систолічного (верхнього) і зниженням діастолічного (нижнього) АТ, почастішанням пульсу недостатності.

Офтальмологічні порушення (офтальмопатія Грейвса) при гіпертиреозі виявляється більш ніж у 45% пацієнтів. Проявляється збільшенням очної щілини, зміщенням (випинання) очного яблука вперед (екзофтальм) та обмеженням його рухливості, рідким миготінням, двоїнням предметів, набряком повік. Виникає сухість, ерозії рогівки, з’являється різь в очах, сльозотеча, може розвинутися сліпота внаслідок здавлення та дистрофічних змін зорового нерва.

Гіпертиреоз характеризується зміною метаболізму та прискоренням основного обміну: зниженням ваги при підвищеному апетиті, розвитком тиреогенного діабету, підвищенням теплопродукції (потливість, підвищення температури, непереносимість тепла), недостатністю надниркових залоз у результаті швидкого розпаду кортизолу під впливом гормонів щитовидної залози. При гіпертиреозі відбуваються зміни шкіри – вона стає тонка, тепла і волога, волосся – вони стоншуються і рано сивіють, нігтів, розвиваються набряки м’яких тканин гомілки.

Внаслідок набряків та застійних явищ у легенях розвивається задишка та зниження життєвої ємності легень. Спостерігаються шлункові розлади: підвищений апетит, порушення травлення та жовчоутворення, нестійкий випорожнення (часті проноси), напади болів у животі, збільшення печінки (у тяжких випадках – жовтяниця). У пацієнтів похилого віку може спостерігатися зниження апетиту аж до анорексії.

При гіпертиреозі спостерігаються ознаки тиреотоксичної міопатії: гіпотрофія м’язів, м’язова стомлюваність, постійна слабкість та тремтіння в тілі, кінцівках, розвиток остеопорозу, порушень рухової активності. Пацієнти відчувають труднощі при тривалій ходьбі, підйомі сходами, перенесенні тяжкості. Іноді розвивається оборотний “тиреотоксичний м’язовий параліч”.

Порушення водного обміну проявляється сильною спрагою, частим і рясним сечовипусканням (поліурією). Розлад функцій статевої сфери при гіпертиреозі розвивається внаслідок порушення секреції чоловічих та жіночих гонадотропінів і може викликати безплідність. У жінок відзначаються порушення менструального циклу (нерегулярність і болючість, мізерні виділення), загальна слабкість, головний біль та непритомність; у чоловіків – гінекомастія та зниження потенції.

При несприятливому перебігу гіпертиреозу може розвинутись тиреотоксичний криз. Спровокувати його можуть інфекційні захворювання, стрес, велике фізичне навантаження. Криз проявляється різким загостренням усіх симптомів гіпертиреозу: лихоманкою, різкою тахікардією, ознаками серцевої недостатності, маренням, прогресуванням кризу до коматозного стану та летального результату. Можливий «апатичний» варіант кризу – апатія, повна байдужість, кахексія. Тиреотоксичний криз зустрічається лише у жінок.

Гіпертиреоз діагностується за характерними клінічними проявами (зовнішнього вигляду хворого та скаргами), а також результатами досліджень. При гіпертиреозі інформативно визначення вмісту в крові гормонів ТТГ (знижений вміст), Т 3 і Т 4 (зміст підвищено).

При УЗД щитовидної залози визначають її розміри та наявність у ній вузлових утворень, за допомогою комп’ютерної томографії уточнюється місце утворення вузлів. Проведення ЕКГ фіксує наявність відхилень у роботі серцево-судинної системи. Радіоізотопна сцинтиграфія щитовидної залози проводиться з метою оцінки функціональної активності залози, визначення вузлових утворень. При необхідності проводять біопсію вузла щитовидної залози.

Сучасна ендокринологія має в своєму розпорядженні кілька методів лікування гіпертиреозу, які можуть застосовуватися ізольовано або в комбінації один з одним. До таких методів належать:

1. Консервативна (медикаментозна) терапія.
2. Хірургічне видалення частини чи всієї щитовидної залози.
3. Радіойодна терапія.

Однозначно неможливо визначити найкращий метод, який би підходив абсолютно для всіх пацієнтів з гіпертиреозом. Вибір методу лікування, що оптимально підходить для конкретного хворого на гіпертиреоз, здійснюється ендокринологом з урахуванням багатьох факторів: вік хворого, захворювання, що викликало гіпертиреоз та його тяжкість, алергія на ліки, наявність супутніх захворювань, індивідуальні характеристики організму.

Консервативне лікування

Медикаментозне лікування гіпертиреозу спрямоване на пригнічення секреторної активності щитовидної залози та зниження вироблення надлишкової продукції тиреоїдних гормонів. Застосовуються тиреостатичні (антитиреоїдні) препарати: метимазол або пропілтіоурацил, які ускладнюють накопичення йоду, необхідного для секреції гормонів у щитовидній залозі.

Важливу роль у терапії та відновленні пацієнтів із гіпертиреозом відіграють немедикаментозні методи: дієтотерапія, водолікування. Пацієнтам з гіпертиреозом рекомендовано санаторне лікування з акцентом на серцево-судинні захворювання (1 раз на півроку).

У харчуванні має бути включений достатній вміст білків, жирів та вуглеводів, вітамінів та мінеральних солей, обмеженню підлягають продукти, що збуджують ЦНС (кава, міцний чай, шоколад, прянощі).

Хірургічне лікування

Перш ніж прийняти відповідальне рішення про хірургічну операцію, з пацієнтом обговорюються всі альтернативні методи лікування, а також вид та обсяг можливого хірургічного втручання. Операція показана для деяких пацієнтів з гіпертиреозом і полягає у видаленні частини щитовидної залози. Показаннями до операції є одиночний вузол або розростання окремої ділянки (горби) щитовидної залози з підвищеною секрецією. Частина щитовидної залози, що залишилася після операції, виконує нормальну функцію. При видаленні більшої частини органу (субтотальна резекція), можливий розвиток гіпотиреозу, і пацієнту необхідно отримувати замісну терапію протягом усього життя. Після видалення значної частки щитовидної залози значно зменшується ризик рецидиву тиреотоксикозу.

Лікування радіоактивним йодом

Радіойодотерапія (лікування радіоактивним йодом) полягає у прийнятті пацієнтом капсули або водного розчину радіоактивного йоду. Препарат приймається один раз, не має смаку та запаху. Потрапляючи в кров, радіойод проникає в клітини щитовидної залози з гіперфункцією, накопичується в них і руйнує протягом кількох тижнів. Внаслідок цього розміри щитовидної залози зменшуються, секреція тиреоїдних гормонів та їх рівень у крові знижуються. Лікування радіоактивним йодом призначається одночасно з медикаментозним. Повне одужання при цьому методі лікування не настає, і в пацієнтів іноді залишається гіпертиреоз, але менш виражений: у разі може виникнути необхідність проведення повторного курсу.

Частіше після лікування радіоактивним йодом спостерігається стан гіпотиреозу (через кілька місяців або років), який компенсується проведенням замісної терапії (довічним прийомом тиреоїдних гормонів).

Інші методи лікування

При лікуванні гіпертиреозу можуть застосовуватися β-адреноблокатори, які блокують дію тиреоїдних гормонів на організм. Пацієнт може відчути себе краще протягом кількох годин, незважаючи на надмірний рівень тиреоїдних гормонів у крові. До ß-адреноблокаторів відносяться препарати: атенолол, метопролол, надолол, пропранолол, що мають тривалу дію. За винятком гіпертиреозу, спричиненого тиреоїдитом, ці лікарські препарати не можуть використовуватись як винятковий метод лікування. ß-адреноблокатори можуть застосовуватися у поєднанні з іншими методами лікування захворювань щитовидної залози.

Пацієнти з гіпертиреоз обов’язково повинні перебувати під наглядом лікаря-ендокринолога. Своєчасне проведене та адекватно підібране лікування дозволяє швидше відновити гарне самопочуття та попередити розвиток ускладнень. Необхідно розпочинати лікування відразу після встановлення діагнозу і категорично не займатися самолікуванням. Попередження розвитку гіпертиреозу полягає у правильному харчуванні, своєчасному лікуванні наявної патології щитовидної залози.