Гостро розширення шлунка

Гостро розширення шлунка – Значне збільшення обсягу шлунка в результаті розвитку раптової атонії його стінки. У клінічній картині переважають больовий синдром, рясна невгамовна блювота, ознаки високої кишкової непрохідності та зневоднення. Для встановлення діагнозу проводять оглядову рентгенографію органів черевної порожнини, рентген шлунка з контрастуванням, загальний та біохімічний аналіз крові. Лікування захворювання при неускладненому перебігу консервативне (введення зонда в шлунок, заповнення ОЦК та корекція порушень, що виникли); розвинені ускладнення можуть вимагати проведення гастростомії.

Гостре розширення шлунка є досить рідкісною патологією, що розвивається після оперативних втручань на органах черевної порожнини (до 70% усіх випадків, з них лише у 5% – після операцій на шлунку та дванадцятипалій кишці), після інгаляційного наркозу, на тлі деяких важких соматичних та інфекційних хвороб, набагато рідше – після значного переїдання. Виділяють два типи розширення шлунка: первинне (аліментарне, спричинене перерозтягуванням органу об’ємом їжі) та вторинне, причиною якого є стани, що супроводжуються порушенням іннервації шлункової стінки. Даний стан трапляється нечасто, проте при виникненні ускладнень (розрив шлунка, масивна кровотеча) може загрожувати життю пацієнта.

До основних причин гострого розширення шлунка відносять такі тяжкі захворювання: травми хребетного стовпа, головного мозку, органів черевної порожнини; голод чи надмірне переїдання; інфекції сечовидільної системи та жовчовивідних шляхів, сечокам’яну або жовчнокам’яну хворобу; гострий панкреатит. До розвитку даної патології може також призвести непрохідність пілоричного відділу шлунка внаслідок здавлення дванадцятипалої кишки верхньою брижової артерією, виразкою або пухлиною шлунка; кишкова непрохідність; психічні захворювання; зловживання алкоголем; пологи; тяжка інфекційна патологія. Зазначено розвиток цього стану після оперативних втручань (особливо на тлі інгаляційної анестезії) на органах черевної порожнини.

В основі патогенезу гострого розширення шлунка лежить ураження нервового апарату органу з наступною різкою атонією гладкої мускулатури. Даний механізм доведений дослідженнями в галузі гастроентерології: блокада провідності з блукаючим нервом призводить до атонії шлункової стінки. Внаслідок цього шлунок розслаблюється, евакуація його вмісту блокується. Поступове розтягнення стінки шлунка призводить до порушення всмоктування води з його просвіту, причому секреція зберігається на колишньому рівні або підвищується. Значно збільшений і переростаний шлунок відтісняє вниз петлі кишечника, брижа тонкої кишки натягується разом із верхньою брижової артерією, що розташована в її корені. Натягнута судина передавлює дванадцятипалу кишку, поверх якої вона розташована, що призводить до посилення кишкової непрохідності та гострого розширення шлунка. Жовч і сік підшлункової залози надходять над кишечник, а шлунок, ще більше розтягуючи його.

Гостро розширення шлунка може призводити до значного його збільшення, іноді переростячи орган займає практично всю черевну порожнину. Постійне рясне блювання призводить до вираженого зневоднення, втрати електролітів. Однією з ознак гострого розширення шлунка є западання нижніх відділів живота через те, що кишечник не функціонує, яке петлі спадаються.

Гостре розширення шлунка зазвичай маніфестує раптовим болем у животі, що поширюється на всю черевну порожнину, нудотою, гикавкою. Стілець і гази відходять у невеликій кількості, хоча іноді можлива поява проносу. На висоті болю розвивається рясне невгамовне блювання кислим зеленим вмістом шлунка, поступово переходить у блювоту жовчю або кавовою гущею. Об’єм блювотних мас може перевищувати сім-вісім літрів за добу, блювання виникає без зусиль з боку пацієнта. З часом частота блювотних позивів зменшується, як і обсяг блювотних мас, що з вираженим зневодненням. Блювота не приносить полегшення, хоча випорожнення шлунка покращується в колінно-ліктьовому положенні, яке змушені займати пацієнти з гострим розширенням шлунка.

Значні втрати рідини та електролітів із блювотними масами досить швидко призводять до розвитку зневоднення. Ексікоз проявляється сухістю шкіри та слизових оболонок, артеріальною гіпотонією, тахікардією, загальмованістю, зниженням темпу діурезу (аж до анурії), гіпотермією.

При огляді живіт різко здутий і збільшений у розмірах за рахунок верхніх відділів, нижні відділи та здухвинні області запалі. Відмінністю від синдрому «гострого живота» є відсутність напруги передньої черевної стінки та симптомів подразнення очеревини. При пальпації живота стінка щільна, але еластична. Перкусія виявляє виражений тимпаніт практично над усією черевною порожниною, що доходить до рівня пупка і поширюється вліво. Чути виразний шум плескоту. Перистальтика шлунка не видно, кишечник може бурчати при пальпації.

Швидке зростання симптоматики може призводити до розвитку ускладнень. Через надмірне розтягування шлункової стінки її кровопостачання порушується, що проявляється масивною кровотечею (дане ускладнення виникає у 5-20% випадків) та розривом шлунка (до 20% усіх випадків гострого розширення шлунка).

Диференціювати гостре розширення шлунка слід із прободною виразкою, гострим панкреатитом, гострим гастритом, кишковою непрохідністю, харчовою токсикоінфекцією, перитонітом.

У зв’язку з досить рідкісною гострого розширення шлунка діагностика його буває утруднена. Всі пацієнти з вищевказаною клінікою потребують термінової консультації гастроентеролога та хірурга. Основним методом діагностики гострого розширення шлунка є рентгенографія органів черевної порожнини. Під час дослідження виявляється величезний газовий міхур шлунка, що зміщує внутрішні органи та петлі кишечника, лівий купол діафрагми. Іноді шлунок перегинається і набуває форми підкови, верхівка якої звернена вниз і знаходиться в малому тазі.

При введенні контрастної речовини у шлунок воно повільно осідає на його дно, іноді досягаючи лобкового симфізу. Евакуація барієвої суспензії в кишечник не відбувається. Перистальтика не видно. Оцінити стан слизової оболонки шлунка неможливо через величезну кількість рідини, що його заповнює. Клінічні та біохімічні аналізи при гострому розширенні шлунка вказують на виражений ексікоз (поліцитемія, збільшення гематокриту, зниження рівня хлору та калію, підвищення креатиніну та азотистих шлаків).

Пацієнти з діагностованим гострим розширенням шлунка вимагають надання невідкладної допомоги за місцем звернення у вигляді введення гастрального зонда для евакуації вмісту шлунка (якщо такої можливості немає, забезпечується колінно-ліктьове положення з опущеною головою для полегшення блювоти), з наступним переведенням у відділення гастро .

В умовах стаціонару проводиться активна аспірація вмісту шлунка протягом кількох діб (до тижня), налагоджується інфузія водно-сольових розчинів для корекції рідинного балансу та електролітних порушень. Деяким пацієнтам потрібне парентеральне харчування.

Якщо консервативна терапія не призводить до покращення стану, або немає можливості ввести гастральний зонд, діагностовано артеріомезентеріальну непрохідність – проводиться оперативне втручання. Для спорожнення шлунка та полегшення стану пацієнта накладається гастростома. При гострому розширенні шлунка протипоказаний прийом їжі через зонд, не призначаються спазмолітики та наркотичні анальгетики (вони посилюють атонію стінки шлунка).

Прогноз при неускладненому перебігу гострого розширення шлунка сприятливий, одужання настає і натомість консервативного лікування в більшості пацієнтів. Найгрізнішим ускладненням цього захворювання є розрив шлунка з розвитком шоку і перитоніту, що призводить до смерті у 55-70% пацієнтів. Профілактика гострого розширення шлунка на сьогоднішній день не розроблена.