Гострий ентероколіт

Гострий ентероколіт – патологія, що характеризується запальним ураженням як тонкого, і товстого кишечника, обумовленим інфекційними і неінфекційними причинами. У зв’язку з великою площею патологічного процесу клінічна картина може бути дуже варіабельною і включати больовий синдром, диспепсичні явища (нудоту, багаторазове блювання, розлади стільця, метеоризм), ознаки інтоксикації. Діагностика ґрунтується на результатах копрограми, бактеріологічного посіву калу, колоноскопії, ректороманоскопії, рентгенографії кишечника. Лікування здійснюється в умовах стаціонару та передбачає проведення дезінтоксикації, введення спазмолітиків та антибіотиків, дотримання дієти.

Гострий ентероколіт – одне з найпоширеніших захворювань травного тракту, що однаково вражає і дітей, і дорослих. Патологічний процес при гострому ентероколіті зазвичай неглибокий (не проникає глибше слизової оболонки), але дуже великий – зачіпає не тільки весь кишечник, але найчастіше і шлунок (гастроентероколіт). Пусковим механізмом цього захворювання зазвичай є ушкодження слизової оболонки кишечника з розвитком бурхливого запального процесу, що характеризується рясною втратою рідини та електролітів. Виражене зневоднення, токсемія та дисбактеріоз призводять до ще більшого пошкодження слизової оболонки, замикаючи порочне коло. Клінічна класифікація ентероколіту ґрунтується на його етіологічних факторах.

Всі гострі ентероколіти поділяють на інфекційні та неінфекційні. Гострий ентероколіт інфекційної природи може бути викликаний паразитами (гельмінти, амеби, трихомонади), бактеріями (шигели, сальмонели, холерний вібріон, стафілокок). Розвиток гострого інфекційного ентероколіту зазвичай обумовлено порушенням санітарно-протиепідемічного режиму: поганим миттям рук, овочів та фруктів; вживанням неякісних продуктів; використанням води із ненадійних джерел. Враховуючи інфекційну природу захворювання, гострий ентероколіт може бути заразним. Якщо пацієнт з гострим ентероколітом не звернеться вчасно до лікаря або лікування буде проведено неналежним чином, захворювання може перейти в бактеріоносійство або хронічну форму. Крім уточнення етіології, виділяють також специфічний та неспецифічний інфекційний гострий ентероколіт. Специфічний ентероколіт викликається переліченими вище збудниками, а неспецифічний обумовлений дисбактеріозом (Clostridium), що розвинувся на тлі антибіотикотерапії (псевдомембранозний коліт).

Гострий неінфекційний ентероколіт не є заразним захворюванням і зумовлений підвищеною чутливістю кишечника до токсичних та інших подразнюючих речовин. Виділяють кілька видів гострих ентероколітів неінфекційної етіології:

Клінічна картина гострого ентероколіту багато в чому залежить від його причин. Найбільш частими ознаками захворювання є інтенсивні переймоподібні болі в животі без чіткої локалізації, діарея (рідкий стілець з домішкою слизу та неперетравлених грудочок їжі, крові), нудота і багаторазове блювання кислотою та жовчю, явища інтоксикації (лихоманка, головка та суглобах).

Початок гострого ентероколіту зазвичай раптовий, пов’язаний з болями в животі, діареєю та блюванням. Через інтенсивну втрату рідини з блювотою та проносом розвивається зневоднення, внутрішні органи страждають від гіпоксії. Це призводить до вираженої токсемії, токсини потрапляють зі струмом крові в кишечник і ще більше ушкоджують слизову оболонку. Через вторинний токсичний ураження тонкого і товстого кишечника процес посилюється, явища інтоксикації наростають. Саме через це гострий ентероколіт є дуже небезпечним захворюванням – без своєчасного лікування відзначається тяжке ушкодження внутрішніх органів.

При огляді пацієнт із гострим ентероколітом має страждальний вигляд, риси обличчя загострені через зневоднення, шкіру та слизові сухі. Мова обкладена білуватим нальотом. Живіт здутий, бурчить при пальпації. Кількість сечі може бути знижена (олігурія).

Диференціювати гострий ентероколіт неінфекційної природи слід з хірургічними захворюваннями (гострий живіт), інфекційною патологією. Гострий ентероколіт може ускладнюватись важким ексікозом, перфорацією кишечника, генералізованим інфекційним процесом (сепсисом).

Зазвичай у досвідченого гастроентеролога не виникає труднощів у постановці правильного діагнозу: для гострого ентероколіту характерне поєднання болів у животі, блювання, діареї та явищ інтоксикації. Для підтвердження діагнозу може знадобитися ряд лабораторних досліджень: паразитологічних (зішкріб на ентеробіоз, аналіз калу на яйця гельмінтів), бактеріологічних (аналіз калу на дисбактеріоз, бактеріологічне дослідження калу, визначення чутливості виділеної мікрофлори до антибіотиків).

Повторна консультація гастроентеролога після встановлення причини гострого ентероколіту необхідна призначення інструментальних досліджень: оглядова рентгенографія та УЗД органів черевної порожнини дають можливість виявити спазмовані ділянки тонкої чи товстої кишки, підвищений метеоризм кишечника, дефекти наповнення. Рентгенографія пасажу барію по тонкому кишечнику потрібна для диференціальної діагностики з гострою хірургічною патологією.

Консультація лікаря-ендоскопіста потрібна для проведення ректороманоскопії та колоноскопії. При гострому ентероколіті в товстому кишечнику візуалізуються виразки, скупчення слизу та гною, джерела кровотечі у місцях некрозу кишкової стінки.

Пацієнти з гострим ентероколітом вимагають госпіталізації до відділення гастроентерології чи інфекційного стаціонару. Насамперед проводиться детоксикація та поповнення дефіциту рідини. З цією метою налагоджують внутрішньовенну інфузію водно-сольових розчинів, проводять промивання шлунка та очисні клізми. У першу добу захворювання потрібне лікувальне голодування, потім до раціону вводиться рисовий відвар, слизові каші, «другі» бульйони.

Медикаментозне лікування полягає у призначенні спазмолітиків, антибіотиків та препаратів для відновлення мікрофлори кишечника. Якщо причина гострого ентероколіту точно відома, терапія має бути етіотропною (антибактеріальні препарати не призначаються без необхідності, можуть бути потрібні антипаразитарні засоби тощо).

Як симптоматичне лікування застосовуються ферментні препарати, засоби нормалізації моторики кишечника. Для промивання шлунка та кишечника рекомендують використовувати відвари трав (ромашки, календули та ін.). При вираженій діареї допоможуть відвар кори дуба, черемхи та звіробою у вигляді чаю. Масло обліпихи, прийняте всередину, сприяє загоєнню слизової оболонки кишечника.

Дієта при гострому ентероколіті залежить від рівня ураження (переважно тонкої або товстої кишки), характеру патологічних процесів у кишечнику, виду диспепсичних розладів. При ураженні тонкого кишечника в дієту слід включити більше білка, вітамінів та мікроелементів. При гнильних процесах у кишечнику білок, навпаки, виключають, як і клітковину, кисломолочні продукти. Якщо переважають бродильні процеси, необхідно відмовитися від житнього хліба, молока, великої кількості солодкого, капусти та бобових.

Прогноз та профілактика гострого ентероколіту

Профілактика гострого ентероколіту полягає у дотриманні правил особистої гігієни та приготування їжі, раціональному харчуванні, своєчасному лікуванні кишкових інфекцій, відповідальному підході до прийому різних медикаментів. Прогноз при гострому ентероколіті сприятливий, однак відсутність правильного лікування або передчасне його закінчення можуть призводити до розвитку ускладнень, бактеріоносійства, хронічних форм захворювання.