Канцерофобія

Канцерофобія – Патологічний страх онкологічних захворювань. Часто розвивається при іпохондрії, обсесивно-компульсивному розладі, панічних атаках і тривожних розладах, проте може спостерігатися і за відсутності інших психічних порушень. Виявляється постійними сумнівами, тривогою щодо можливого злоякісного новоутворення, переконаністю у своєму безнадійному становищі, яку не вдається похитнути навіть результатами медичного обстеження. Діагноз виставляється виходячи з характерних скарг та історії хвороби. У процесі діагностики проводиться обстеження для виключення соматичної патології. Лікування – психотерапія, лікарська терапія.

Канцерофобія – ірраціональна боязнь виникнення онкологічного захворювання. За статистикою, займає лідируючу позицію серед нозофобій (нав’язливих страхів хвороби). Така висока поширеність канцерофобії обумовлена ​​уявленням про рак, як про невиліковну хворобу з тяжкими стражданнями хворих на термінальній стадії, великою частотою онкологічних захворювань, заклопотаністю суспільства та фахівців, безліччю публікацій у пресі, показом телепередач, фільмів та серіалів, присвячених цій тематиці, та деякими іншими факторами. Лікування канцерофобії здійснюють фахівці у галузі психотерапії та клінічної психології.

Згідно з дослідженнями ВООЗ, рак входить до першої десятки причин смерті в усьому світі. Протягом життя багатьом людям прямо чи опосередковано доводиться стикатися з цим захворюванням, і канцерофобія стає реакцією на стрес, спричинений реальною чи вигаданою загрозою смерті. Патологічний страх перед злоякісними новоутвореннями може виникнути після смерті близької людини від раку, виявлення пацієнта передракових захворювань або видалення доброякісних пухлин. Певну роль грає спадкова схильність (наявність родичів, які хворіли на рак або померли від онкології). Іноді поштовхом до розвитку канцерофобії стає різка втрата ваги та погіршення зовнішнього вигляду на тлі хронічного стресу.

Сприяючими факторами є нестача внутрішніх резервів при психічному або фізичному виснаженні та деякі психічні розлади невротичного та прикордонного рівня: іпохондрія, невроз нав’язливих станів, психопатії, панічні атаки, генералізований тривожний розлад. Іноді канцерофобія стає частиною маячної системи при шизофренії. Імовірність розвитку патологічного страху перед онкозахворюваннями збільшується із віком. У жінок канцерофобія нерідко виникає у клімактеричному періоді.

Зазвичай перші ознаки канцерофобії з’являються і натомість якихось драматичних подій (хвороби родича чи друга, появи соматичних симптомів, викликають асоціації з раком тощо. буд.). У тривожних, вразливих особистостей канцерофобія може розвинутись після нейтральної фрази лікаря під час планового огляду або після невинного зауваження друга чи знайомого з приводу зовнішнього вигляду та стану здоров’я пацієнта.

Характер та поведінка хворих на канцерофобію змінюються. Одні постійно скаржаться на здоров’я, стають плаксивими та емоційно лабільними. Інші, навпаки, виявляють агресію та зайву прискіпливість по відношенню до близьких. Тема симптомів, способів лікування та профілактики ракових захворювань захоплює всю увагу пацієнтів, які страждають на канцерофобію, і відтісняє інші інтереси на задній план. Вони скуповують популярну літературу відповідної тематики, читають спеціалізовані медичні довідники та шукають інформацію у мережі Інтернет. Деякі хворі на канцерофобію намагаються не контактувати з людьми, які страждають на онкологічні захворювання, турбуючись, що рак «передасться» при зустрічі.

Одні пацієнти з канцерофобією постійно звертаються до лікарів та регулярно проходять різноманітні обстеження. Нерідко вже на першому прийомі вони не лише пред’являють велику кількість різноманітних скарг, а й повідомляють лікаря самостійно поставлений попередній діагноз. Інші, навпаки, всіма способами намагаються уникнути відвідування медичних закладів навіть за наявності реальних серйозних захворювань. В основі їхньої поведінки лежить впевненість у тому, що перший же візит до фахівця підтвердить наявність раку в четвертій стадії, і їм доведеться доживати час, що залишився, знаючи про свою майбутню смерть, тоді як невизначеність залишає надію. Насправді невизначеність тільки збільшує тривогу таких пацієнтів, але їх страх настільки великий, що хворі на канцерофобію не знаходять сил його подолати.

Рівень відвертості у спілкуванні з оточуючими залежить від особливостей характеру хворих на канцерофобію. Істеричні особистості часто акцентуються на темі раку, зводять до цього розмови, демонструють свої страждання. Приховані, тривожні люди, а також пацієнти з обсесивно-компульсивним розладом нерідко переживають поодинці, нікому не повідомляючи про свої підозри. Рідні розуміють, що щось не в порядку, лише за непрямими ознаками (зміною поведінки, читанням відповідної літератури, емоційним реакціям при згадці про онкологічні захворювання).

Будь-яка згадка про рак на кілька днів псує настрій хворих на канцерофобію і викликає болючі думки: «чому це трапилося саме зі мною?». Виникають збудження, хвилювання та занепокоєння або загальмованість та внутрішнє заціпеніння. У важких випадках з’являються розгубленість, стрибки думок і сплутаність свідомості. Переконання та роз’яснення оточуючих виявляються неефективними, пацієнт або бурхливо заперечує та ображається, прагнучи закінчити розмову, або піддається дії логічних аргументів, але за короткий час знову повертається до колишнього стану.

Через постійну тривогу підвищується тонус м’язів, обличчя хворого на канцерофобію стає амімічним, маскоподібним. Тривога впливає як на тіло пацієнта, а й у його емоційний і інтелектуальний стан. З погляду оточуючих, хворі на канцерофобію поводяться «дурно» і нелогічно. Мислення пацієнтів уповільнюється, втрачає колишню свободу, у важких випадках розвивається псевдодеменція. Можливі депресії та субдепресії, зазвичай – з вираженим тривожним компонентом.

З часом зміни характеру стають дедалі явнішими. Підвищується дратівливість, знижується рівень впевненості у собі. Хворі на канцерофобію стають більш пасивними і менш товариськими, важче сходяться з людьми, гірше виконують свої професійні обов’язки, перестають піклуватися про близьких. Часто спостерігається невдоволення конкретними лікарями чи медициною «взагалі». Пацієнти скаржаться, що медики приділяють їм недостатньо уваги, неправильно читають дані додаткових досліджень та результати аналізів, призначають безграмотне лікування тощо.

Наслідком таких поглядів стають спроби самолікування, нерідко з використанням неперевірених, а іноді й явно небезпечних методів. Хворі на канцерофобію непомірно займаються лікувальним голодуванням, приймають БАДи та засоби народної медицини, пробують всілякі «системи очищення», дотримуються різних дієт. В результаті у деяких пацієнтів, які страждають на канцерофобію, виникають реальні проблеми зі здоров’ям. Недовіра до лікарів не дозволяє звернутися за медичною допомогою, а поява нових соматичних симптомів ще більше «підстьобує» канцерофобію.

Хворих із підозрою на канцерофобію направляють на обстеження – це дає можливість виключити рак та виявити інші захворювання, які могли стати причиною появи неприємних симптомів, а потім провести їхнє адекватне лікування. Діагноз канцерофобія виставляють за результатами бесіди, під час якої психолог з’ясовує, коли у пацієнта з’явилися підозри на злоякісне новоутворення, чи передували цьому психотравмуючі ситуації, куди звертався хворий, де обстежувався і лікувався, які заходи вживав самостійно, які відчуває. У процесі диференціальної діагностики виключають шизофренію, психопатію та розлади невротичного рівня.

Лікування канцерофобії здійснюють психотерапевти та клінічні психологи. Тактика лікування залежить від виявленої патології. Пацієнтам з канцерофобією призначають транквілізатори, антидепресанти та анксіолітики. При неврозі нав’язливих станів, тривожному розладі, панічних атаках та інших психічних розладах проводять терапію основного захворювання. При синдромі хронічного болю застосовують аналгетики та спазмолітики. При соматичній патології хворих направляють до відповідних фахівців: терапевта, кардіолога, невролога і т.д.

Основним методом лікування патологічного страху є психотерапія. У більшості випадків потрібна тривала робота з виявлення глибинних причин канцерофобії та корекції психологічних порушень, що виникли. За страхом онкологічного захворювання лежить жах перед власною смертю, проте причини цього жаху досить важко виявити, оскільки вони приховані у несвідомому пацієнта, який страждає на канцерофобію.

Такий жах часто не має нічого спільного зі страхом смерті, властивим кожній нормальній людині. В його основі можуть лежати давні психологічні травми, застарілі ірраціональні переконання, дитячі страхи, які людина давно переросла, але не може усвідомити і переробити через витіснення, що колись відбулося, у несвідоме. Під час опрацювання проблем такого рівня найкращого ефекту вдається досягти, використовуючи класичний психоаналіз, глибинну психотерапію Юнга та інші подібні методики. За наявності сімейних проблем індивідуальні консультації доповнюють сімейною терапією.