Карциноїд

Карциноїд – Рідкісне, потенційно злоякісне новоутворення з групи нейроендокринних пухлин. Розташовується в органах травної та дихальної системи. Виділяє велику кількість біологічно активних речовин. Карциноїд може довго протікати безсимптомно. Надалі виникають припливи, що супроводжуються почервонінням верхньої половини тіла, тахікардією та гіпотонією. Можливі діарея та болі в животі. У запущених випадках можуть розвиватися кровотечі, кишкова непрохідність чи ателектаз легені. Діагноз карциноїду встановлюється на підставі симптомів, УЗД, КТ, лабораторних аналізів та інших досліджень. Лікування – операція, хіміотерапія.

Карциноїд – рідкісна, повільно зростаюча гормонально активна пухлина, що походить з клітин APUD-системи. За клінічним перебігом нагадує доброякісні новоутворення, проте схильна до віддаленого метастазування. Карциноїд розглядається як потенційно злоякісна неоплазія. Найчастіше вражає шлунок і кишечник, рідше зустрічається в легенях, підшлунковій залозі, жовчному міхурі, вилочковій залозі або урогенітальному тракті.

Зазвичай карциноїд діагностується у віці 50-60 років, хоча може виявлятись і у молодих пацієнтів. Складає 0,05-0,2% від загальної кількості онкологічних захворювань та 5-9% від загальної кількості неоплазій шлунково-кишкового тракту. За одними даними, чоловіки страждають карциноїдом трохи частіше за жінок, за іншими захворювання однаково часто вражає представників обох статей. Лікування здійснюють фахівці в галузі онкології, гастроентерології, пульмонології, абдомінальної хірургії, торакальної хірургії та ендокринології.

Новоутворення, що походять з ендокринних клітин, були описані у 1888 році. Трохи пізніше, в 1907 році, Оберндорфер вперше використав назву «карциноїд» для позначення неоплазій, що нагадують рак кишечника, але характеризуються доброякісним перебігом. Незважаючи на більш ніж вікову історію вивчення карциноїдів, причини їхнього розвитку досі залишаються невідомими. Дослідники відзначають нерізко виражену спадкову схильність.

У 50-60% випадків карциноїди розташовуються в ділянці апендикса, в 30% – в ділянці тонкого кишечника. Можливе ураження шлунка, товстого кишечника, прямої кишки, підшлункової залози, легень, яєчників та деяких інших органів. Існує певна кореляція між локалізацією карциноїду та рівнем серотоніну в організмі хворого. Найбільшу кількість серотоніну виділяють карциноїди, розташовані в здухвинній кишці, худій кишці та правій половині товстого кишечника. Для пухлин бронхів, дванадцятипалої кишки, шлунка та підшлункової залози характерний нижчий рівень гормональної активності.

Через повільне зростання, невеликий розмір і тривалу безсимптомну течію карциноїди тривалий час розглядалися як доброякісні новоутворення. Однак у подальшому з’ясувалося, що пухлини цієї групи часто метастазують. При карциноїдах тонкого кишківника віддалені метастази виявляються у 30-75% пацієнтів, при ураженнях товстого кишківника – у 70%. Вторинні онкологічні процеси зазвичай виявляються у регіонарних лімфовузлах та печінці, рідше – в інших органах.

При поразці порожнистих органів карциноїди локалізуються в підслизовому шарі. Пухлини ростуть як у напрямку зовнішньої стінки кишечника, так і у бік порожнини органа. Зазвичай діаметр карциноїду не перевищує 3 см. Новоутворення щільне, жовте або сірувато-жовте на розрізі. Розрізняють три основні типи гістологічної будови карциноїдів:

• з утворенням трабекул та солідних гнізд (тип А);
• у вигляді вузьких стрічок (тип);
• із псевдозалізистою будовою (тип С).

При проведенні аргентафінної та хромафінної реакцій у цитоплазмі клітин досліджуваного зразка визначаються серотонінсодержащіе зерна.

Для карциноїдних пухлин характерний тривалий безсимптомний перебіг. Патогномонічною ознакою є приступоподібні припливи, що супроводжуються раптовою гіперемією обличчя, шиї, потилиці та верхньої половини тулуба. Поширеність гіперемії при карциноїд може відрізнятися – від локального почервоніння обличчя до поширеної зміни забарвлення всієї верхньої частини тіла. Під час припливів виникають відчуття жару, оніміння чи печіння у зоні гіперемії. Можливі почервоніння кон’юнктиви, сльозотеча, посилене слиновиділення та набряк обличчя.

Поряд з перерахованими симптомами в період нападів у хворих на карциноїд спостерігаються почастішання пульсу та зниження артеріального тиску. Рідше припливи супроводжуються підвищенням артеріального тиску. Приступи при карциноїд розвиваються без видимих ​​причин або виникають на тлі фізичного навантаження, емоційного стресу, прийому деяких медикаментів, вживання алкоголю, гострої та жирної їжі. Тривалість нападу зазвичай становить від 1-2 до 10 хвилин, рідше – кілька годин чи днів. На початкових стадіях карциноїду припливи спостерігаються 1 раз на кілька тижнів чи місяців. Надалі частота нападів збільшується до кількох разів на день.

З урахуванням особливостей перебігу виділяють чотири види припливів при карциноїдів. Тривалість нападів першого типу (еритематозного) становить кілька хвилин. Зона гіперемії обмежується обличчям та шиєю. Другий тип припливів триває 5-10 хвилин. Обличчя хворого на карциноїд стає ціанотичним, ніс набуває червоно-пурпурового відтінку. Приступи третього типу – найтриваліші, можуть тривати від кількох годин за кілька діб. Проявляються посиленим сльозовиділенням, гіперемією кон’юнктиви, артеріальною гіпотонією та діареєю. При четвертому типі припливів спостерігається виникнення яскраво-червоних плям в області шиї та верхніх кінцівок.

Припливи є частиною карциноїдного синдрому і розвиваються у 90% пацієнтів, які страждають на карциноїди. Поруч із припливами у 75% хворих виникають проноси, зумовлені посиленням моторної функції кишечника під впливом серотоніну. Виразність діареї при карциноїд може істотно відрізнятися, при багаторазовому рідкому стільці можуть виникати гіповолемія, гіпопротеїнемія, гіпокальціємія, гіпокаліємія і гіпохлоремія. Можливий також бронхоспазм, що супроводжується експіраторною задишкою, сухими хрипами, що дзижчать і свистять.

Згодом у половини пацієнтів із карциноїдом виникає фіброз ендокарда, зумовлений впливом пікових викидів серотоніну. Відзначається переважне ураження правих відділів серця із формуванням недостатності трикуспідального клапана. Поряд із перерахованими симптомами при карциноїдах можуть виявлятися пеллагроподібні зміни шкіри, фіброзуючий стеноз уретри, фіброзні зміни та звуження судин брижі. Іноді у хворих на карциноїд спостерігається утворення спайок у черевній порожнині з розвитком кишкової непрохідності.

При проведенні хірургічного втручання або інвазивної процедури можуть розвиватися карциноїдні кризи, що загрожують життю хворого. Криз проявляється припливом, раптовим падінням АТ (можливий судинний колапс), вираженим почастішанням частоти серцевих скорочень, підвищенням температури тіла, рясним потовиділенням та різким бронхоспазмом. В окремих випадках карциноїдні кризи виникають спонтанно або на тлі стресу.

При метастазуванні найчастіше уражається печінка. При поширених вторинних осередках спостерігається збільшення печінки, жовтяниця та підвищення активності трансаміназ. При метастазах карциноїду очеревину можливий асцит. У деяких хворих виявляються метастази у кістки, підшлункову залозу, головний мозок, шкіру, яєчники або грудну клітину. При ураженні скелета у пацієнтів з карциноїдом виникають болі в кістках, при метастазах у підшлункову залозу – біль в епігастральній ділянці з іррадіацією в спину, при ураженні головного мозку – неврологічні розлади, при метастазах у грудну клітку – задишка та кашель. У ряді випадків невеликі метастатичні вогнища при карциноїд протікають без клінічних проявів і виявляються лише при проведенні інструментальних досліджень.

Через можливу безсимптомну течію, повільне прогресування та невеликий розмір первинного вогнища діагностика карциноїду може бути пов’язана з певними труднощами. Специфічними лабораторними дослідженнями, що дозволяють підтвердити наявність нейроендокринної пухлини, є визначення рівня серотоніну в плазмі крові та рівня 5-гідроксиіндолоцтової кислоти в сечі. Для визначення локалізації первинної неоплазії та метастатичних вогнищ використовують сцинтиграфію з октреотидом.

У ряді випадків карциноїд вдається виявити під час проведення ендоскопічного дослідження. При підозрі на поразку шлунка призначають гастроскопію, товстого кишечника – колоноскопію, пряму кишку – ректороманоскопію, бронхів – бронхоскопію тощо. буд. Під час ендоскопії здійснюють біопсію з наступним гістологічним дослідженням зразка тканини. Поряд із сцинтиграфією в процесі виявлення карциноїду та метастатичних вогнищ можуть використовуватися МРТ та КТ органів черевної порожнини, рентгенографія грудної клітки, селективна ангіографія, сцинтиграфія всього скелета та інші дослідження.

Для оцінки поширеності карциноїду також можуть застосовуватися лабораторні методи, зокрема визначення рівня хроматограніну А в крові. Підвищення концентрації хроматограніну А понад 5000 мг/мл свідчить про наявність множинних метастазів карциноїду. За наявності карциноїдного синдрому може знадобитися проведення диференціальної діагностики з іншими нейроендокринними пухлинами, медулярною пухлиною щитовидної залози та дрібноклітинним раком легені. За відсутності припливів карциноїд апендикса іноді доводиться диференціювати з хронічним апендицитом, ураження товстого кишечника – з раком товстої кишки, метастази в печінку – з іншими захворюваннями печінки, що супроводжуються жовтяницею та гепатомегалією.

Основним методом лікування карциноїду є хірургічне втручання. При неоплазиях апендикса виконують апендектомію, при пухлинах худої та клубової кишки проводять резекцію зони ураження у поєднанні з видаленням ділянки брижі та регіонарних лімфовузлів. При карциноїдах товстого кишечника здійснюють геміколектомію. При одиночних метастазах печінки можлива сегментарна резекція органу. При множинних метастазах іноді використовують емболізацію печінкових артерій, кріодеструкцію або радіочастотну деструкцію, але ефективність цих методів лікування, а також ймовірність розвитку ускладнень недостатньо вивчені через невелику кількість спостережень.

Хіміотерапія при карциноїд малоефективна. Деяке збільшення тривалості життя відзначено при призначенні фторурацилу зі стрептозоцином, проте застосування цих лікарських засобів обмежене через нудоту, блювоту, негативний вплив на нирки та систему кровотворення. Медикаментозна терапія карциноїду зазвичай полягає у використанні аналогів соматостатину (октреотиду, ланреотиду), можливо – у поєднанні з інтерфероном. Використання цієї комбінації препаратів дозволяє усунути прояви хвороби та зменшити швидкість пухлинного росту.

Прогноз при карциноїдів відносно сприятливий. При ранньому виявленні новоутворення, відсутності віддалених метастазів та успішному радикальному хірургічному втручанні можливе одужання. Середня тривалість життя становить 10-15 років. Причиною загибелі пацієнтів з поширеними формами карциноїду зазвичай стають серцева недостатність внаслідок ураження трикуспідального клапана, кишкова непрохідність при спайковому процесі в черевній порожнині, ракова кахексія або порушення функції різних органів (зазвичай печінки), зумовлені віддаленим метастазуванням.