Хвороба Фара

Хвороба Фара – Ідіопатична симетрична кальцифікація церебральних структур: підкіркових гангліїв, кори півкуль, мозочка. Може протікати безсимптомно, клінічно проявляється екстрапірамідними розладами (гіперкінезами, паркінсонізмом), мозочковими порушеннями, інтелектуальним зниженням. Діагностується за даними церебральної КТ за винятком вторинного характеру кальцинованих вогнищ за результатами біохімічних, ультразвукових, ПЛР досліджень. Лікування симптоматичне із застосуванням засобів, що покращують тканинний обмін, цитопротекторів, препаратів леводопи, антиконвульсантів.

Хвороба Фара включає випадки первинного ідіопатичного відкладення кальцію в мозкових структурах, вторинні форми церебрального кальцинозу у межах даної патології не розглядаються. Перші докладні описи захворювання зроблено 1930 року німецьким невропатологом К.Т. Фаром. Хвороба Фара є рідкісною нозологією, поширеність становить менше 1 випадку на 1 млн. населення. Гендерні відмінності у захворюваності виражаються співвідношенням чоловіків та жінок 2:1. Патологія проявляється у будь-якому віковому періоді, частіше у 30-60 років. Прижиттєво виявляється лише в 1-2% випадків, що пояснюється наявністю безсимптомних варіантів перебігу, діагностикою захворювання під виглядом інших нейродегенеративних процесів (хвороби Паркінсона, сенільної хореї).

Етіологічні чинники, що призводять до виникнення захворювання, точно не встановлені. Передбачають генетичний характер патології з локалізацією порушень у чотирнадцятій (локус 14q13), другій (локус 2q37) хромосомах, хромосомній ділянці q21.1-q11.23 восьмої хромосоми. При дослідженні сімейних випадків виявлено генетичну гетерогенність. Встановлено варіанти, коли хвороба успадкувалася аутосомно-домінантним та Х-зчепленим шляхом. Описані спорадичні випадки, у яких сімейний характер патології не простежується. Відомо, що клінічна маніфестація відбувається, коли загальний обсяг кальцифікатів досягає критичної величини – 3,9 см³.

Патогенетичні механізми, що формують хворобу, остаточно не визначені. Передбачаються генетично детерміновані зрушення церебрального метаболізму, що спричиняють відкладення в мозкових тканинах надлишків кальцію. Виражена кальцифікація підкіркових утворень стає причиною дезорганізації лобно-субкортикальної системи, що регулює довільні рухи та забезпечує когнітивні функції (пам’ять, мислення, увага).

Морфологічно кальцифікати виявляються симетрично в різних структурах: корі мозку, білій речовині, підкіркових гангліях, внутрішній капсулі, мозочку, стінках дрібних артерій, рідше вен. Характерна наявність дрібних периваскулярних кальцієвих конгломератів. Найбільш масивна кальцифікація виявляється у підкіркових відділах. Мікроскопічно кальцифікати відрізняються типовою структурою, представленою нитками завтовшки 140-400 мкм. Вони найчастіше містять мінеральні комплекси із включеннями заліза, міді, алюмінію, фосфору, свинцю, цинку, кобальту.

У практичній неврології хвороба Фара поділяється на дві клінічні форми, що відрізняються віком маніфестації, типом переважної симптоматики:

• Ювенільна форма — дебют захворювання відбувається у дитячому чи підлітковому періоді. Характерні екстрапірамідні порушення у вигляді атетозу, хореї, м’язової дистонії. Патологія може супроводжуватись олігофренією. У міру дорослішання відзначається зміна гіперкінезів паркінсонічною симптоматикою.
• Сенільна форма — маніфестує у літньому та середньому віці. Клінічна картина характеризується домінуванням симптомів паркінсонізму разом із когнітивними розладами. Типова прогресуюча деменція.

У типових випадках хвороба дебютує появою стомлюваності, незграбності рухів, хитких ходьби, змін мови, мимовільних рухових актів або нічних спазмів м’язів. Основу клінічних проявів складають екстрапірамідні порушення. У молодому віці це різні гіперкінези: атетоз – мимовільні червоподібні рухи в пальцях кистей, хореоатетоз – поєднання атетозу зі швидкими насильницькими рухами в кінцівках, торсіонна дистонія – тонічні м’язові спазми, що надають тілу неприродних пози. У дорослих спостерігається вторинний паркінсонізм: амімія обличчя, брадикінезія, уповільнені сковані рухи, хода, постукальний тремор.

Симптоматика паркінсонізму найчастіше поєднується з мозочковою атаксією (дискоординація, невідповідність рухів, ністагм), пірамідною недостатністю (слабкість у кінцівках, підвищені сухожильні рефлекси, патологічні стопні знаки). Можлива дизартрія, дисфагія, нетримання сечі. Епілептичні пароксизми більш характерні для ювенільної форми захворювання, що можуть відзначатися у дорослих.

Когнітивні порушення, що супроводжують хворобу Фара, характеризуються зниженням пам’яті на поточні та минулі події, уповільненим мисленням, нестійкою увагою, згасанням здатності до аналітичної та синтетичної інтелектуальної діяльності. Прогресування розладів когнітивної сфери у дітей призводить до олігофренії, у дорослому віці – до розвитку кірково-підкіркової деменції з елементами агнозії, апраксії, алексії. Однак частина хворих на ювенільну форму залишаються інтелектуально збереженими.

Основним діагностичним методом, що дозволяє неврологу достовірно встановити наявність осередків кальцинозу в мозкових тканинах, є КТ головного мозку. Інтенсивність вогнищ на томограмах відбиває рівень концентрації кальцію. МРТ головного мозку значно гірше візуалізує кальцифікати, але дозволяє оцінити супутні дегенеративні процеси. З метою підтвердження ідіопатичного характеру патології проводиться низка додаткових обстежень:

• Біохімічний аналіз крові. Проводиться визначення електролітів крові: кальцію, фосфору, заліза, натрію. Відсутність суттєвих відхилень дозволяє виключити загальні обмінні порушення в організмі, що призводять до відкладення кальцію.
• Визначення рівня паратгормону . Нормальні показники концентрації гормону в крові виключають наявність гіпопаратиреозу, псевдогіпопаратиреозу, як найпоширеніших причин кальцифікації.
• УЗД щитовидної та паращитовидних залоз. У пацієнтів із хворобою Фара ехоскопічна картина залишається в межах норми, що виключає пов’язані з ураженням цих залоз гормонально-обмінні порушення.
• ТКДГ церебральних судин. Необхідна для оцінки мозкової гемодинаміки, виявлення хронічної церебральної ішемії як причини дегенеративних змін, що супроводжуються кальцифікацією.
• ПЛР-дослідження. Спрямовані на виявлення токсоплазми, цитомегаловірусу та інших інфекційних агентів, здатних викликати запальні зміни мозкових тканин із утворенням кальцифікатів.

Діагноз хвороба Фара правомочний після виключення вторинного характеру церебральної кальцифікації, що спостерігається при ендокринних (гіпопаратиреоз, псевдогіпопаратиреоз, гіпотиреоз), судинних (атеросклероз, амілоїдоз судин), інфекційних (краснуха, цистицеркоз, цистицеркоз). Диференціальна діагностика проводиться також із хворобою Галлервордена-Шпатца, туберозним склерозом.

Оскільки патогенез захворювання залишається незрозумілим, терапія має переважно симптоматичний характер. З метою покращення обмінних процесів застосовуються стимулятори тканинного метаболізму (ацетилкарнітин, глютамінова кислота, комплекс L-цитрулін+малат, нікотинамід), цитопротектори (рибофлавін, бурштинова кислота, мельдоній). При симптомах паркінсонізму переважно призначення фармпрепаратів леводопи, гіперкінезах — холінолітиків, бензодіазепінів. Наявність епілептичних нападів є показанням до лікування сучасними антиконвульсантами (леветирацетамом). У комплексній терапії застосовується лікувальна фізкультура, водолікування, когнітивні тренінги.

Клінічно проявлена ​​хвороба Фара сприймається як хронічне нейродегенеративне захворювання. Прогноз одужання несприятливий, однак, за належного рівня підтримуючої симптоматичної терапії стан пацієнтів тривалий час залишається задовільним. Субклінічний варіант не позначається на здоров’ї та когнітивних здібностях хворого, може бути випадковою знахідкою під час проведення комп’ютерної томографії. Специфічні заходи, що дозволяють запобігти розвитку хвороби, не розроблені.