Хибний паротит Герценберга (Лімфогенний паротит)

Хибний паротит Герценберга – це запальна поразка внутрішньозалізистих лімфовузлів привушної локалізації. Найчастіше носить односторонній характер, протікає без залучення проток та паренхіми привушної залози. Клінічно проявляється наявністю щільного інфільтрату, припухлістю привушної області, обмеженням відкривання рота, підвищенням температури тіла. Патологію діагностують за даними огляду, ехографії слинних залоз, сіалографії. Лікування полягає у санації первинного вогнища, призначенні антибіотикотерапії, фізіотерапії. При необхідності проводиться розтин і дренування абсцесу, що сформувався.

Гострий серозний лімфаденіт привушної локалізації (лімфогенний паротит) вперше був описаний лікарем Р. Герценбергом у 1926 р. Згодом захворювання стало називатися його ім’ям – псевдопаротит Герценберга. Найчастіше вражає осіб похилого та старечого віку. Помилковий паротит діагностується у 0,25% пацієнтів, які отримують стаціонарне лікування у відділеннях стоматології та ЧЛХ. В амбулаторній практиці помилковий первинний діагноз виставляється більш ніж у 60% випадків псевдопаротиту Герценберга, через що справжня поширеність патології вважається недооціненою.

Помилковий паротит Герценберга має інфекційну природу. Захворювання, як правило, виникає після перенесеного ГРЗ чи інфекційно-запального процесу щелепно-лицьової локалізації. Сприятливим фактором є зниження імунітету. Залежно від розташування первинного джерела інфекції виділяють такі групи причин псевдопаротиту:

• Ринофарингеальні. Поширення інфекції на інтрапаротідні лімфатичні вузли можливе із зіва або носоглотки при застудних захворюваннях: ГРВІ, грипі, фарингіті, ангіні.
• Одонтогенні. У ряді випадків помилковий паротит Герценберга стає наслідком гострої чи хронічної (у стадії загострення) одонтогенної інфекції нижньої щелепи. Найчастіше причинами є перикоронарит, генералізований пародонтит, гнійний періостит або остеомієліт в ділянці 37-38 або 47-48 зубів.
• Інфекції шкіри. Рідше причиною псевдопаротиту Герценберга можуть стати запальні процеси в ділянці голови (гнійні рани, фурункули), а також очні інфекції (кон’юнктивіт, гордеолум).

При помилковому паротиті Герценберга уражаються поверхневі та глибокі лімфовузли, розташовані під капсулою – привушно-жувальною фасцією привушної слинної залози (ОУСЖ). Всього в товщі та по периферії ОУСЖ розташовано від 6 до 13 лімфатичних вузлів. У них відбувається лімфовідтік з області зіва, кореня язика, періапікальних тканин, мигдалин, носоглотки. Тому при запаленні даних структур інфекція легко поширюється лімфатичними шляхами на внутрішньозалізисті лімфатичні вузли.

Запальний процес зазвичай має асиметричну локалізацію, що виникає на стороні первинного інфекційного вогнища. Протоки та паренхіма ОУСЖ, як правило, залишаються інтактними. При псевдопаротиті Герценберга в інтракапсулярних лімфовузлах розвивається серозне або гнійне запалення (гнійний лімфаденіт).

В окремі лімфовузли ОУСЖ у нормі проростає ацинарна тканина, що повідомляється із протоковою системою залози. Ця морфологічна особливість створює умови переходу запалення з інфікованих інтрапаротидних лімфовузлів на привушну залозу з недостатнім розвитком паротиту.

Раніше хибний паротит Герценберга розглядали як варіант запалення слинної залози – сіалоаденіту. Однак у сучасній хірургічній стоматології на підставі особливостей патогенезу та морфології захворювання включено до класифікації лімфаденітів.

За характером запалення лімфовузлів ОУСЖ розрізняють такі форми лімфогенного паротиту:

• серозна – Початкова фаза запалення, що протікає з формуванням інфільтрату, виділенням невеликої кількості прозорого секрету;
• гнійна – характеризується абсцедуванням лімфовузла, розтин гнійника в просвіт протоки привушної СЖ;
• періаденіт – Розповсюдження запалення на паренхіму ОУСЖ, підшкірну клітковину, шкіру.

Початок хибного паротиту гострий або підгострий. На боці ураження в області привушної залози з’являється ущільнення та припухлість, які наростають протягом 3-15 днів. Дотик і пальпація цієї ділянки болючі. Шкірні покриви над інфільтратом напружені та гіперемовані, гарячі на дотик. Може відзначатися незначне зменшення слиновиділення, слина стає трохи каламутною і в’язкою.

Загальна температура тіла підвищується до 37,5-38 ° С, проте загальне самопочуття при легкій формі захворювання зазвичай не порушується. Стихання запалення та розсмоктування інфільтрату відбувається повільно, функція ОУСЖ надалі не порушується.

Хибний паротит Герценберга середньої тяжкості супроводжується фебрильною лихоманкою, вираженим набряком привушної області, асиметрією обличчя. Болі мають постійний, пульсуючий характер. Шкіра над зоною запалення різко гіперемована, спаяна з інфільтратом. При абсцедуванні може статися мимовільне розтин гнійника в стенонових протоках із виділенням гною через гирло залози. Після відтоку гною починається повільний зворотний розвиток інфільтрату, який триває кілька тижнів і навіть місяців. В області ОУСЖ тривалий час зберігається безболісний вузол. Функція привушної залози майже повністю відновлюється.

При тяжкій формі хибного паротиту Герценберга ознаки запалення швидко наростають. Місцеві прояви та інтоксикаційний синдром різко виражені. Як правило, в ділянці ураженої ОУСЖ формується абсцес або навколощелепна флегмона.

Гнійно-некротичні ускладнення помилкового паротиту Герценберга в результаті можуть призвести до формування свищів слинної залози. У віддаленому періоді дома абсцедування відбувається рубцювання проток, формуються кісти. Часткова атрофія паренхіми залози супроводжується зниженням утворення слини та слиновиділення. Після хірургічного розтину гнійників на шкірі обличчя залишаються видимі рубці, що вимагають подальшого проведення косметичних процедур та операцій.

При постановці діагнозу хибного паротиту Герценберга враховують комплекс клінічних, інструментальних та лабораторних даних. До діагностики залучаються стоматологи-хірурги та щелепно-лицьові хірурги, що спеціалізуються на лікуванні патології слинних залоз. Необхідні діагностичні дослідження включають:

• УЗД слинних залоз. У гострому періоді псевдопаротиту за даними сонографії в товщі ОУСР визначаються збільшені лімфовузли. Після усунення запалення можуть виявлятися кістозні порожнини.
• Сіалографія. Рентгенологічна картина при хибному паротиті Герценберга зазвичай не змінена. Іноді на сіалограм виявляється дефект накопичення контрасту в зоні ураженого лімфовузла.
• Цитологічне дослідження слини. У секреті ОУСЖ визначаються ознаки гострого запалення (лімфоцити, нейтрофіли, макрофаги, плазматичні клітини, гістіоцити), велика кількість злущених епітеліальних клітин.

Диференційна діагностика

На підставі даних клінічних та інструментальних досліджень помилковий паротит Герценберга диференціюють від інших захворювань, що протікають із залученням привушних СЖ або лімфовузлів привушної області:

Для усунення псевдопаротиту необхідно усунути причину, що викликала запалення навколо- та інтрапаротидних лімфатичних вузлів. Також призначається етіотропна, патогенетична, симптоматична терапія, за показаннями здійснюється хірургічне втручання. Етапи лікування:

• Усунення етіофактора. При одонтогенних причинах помилкового паротиту Герценберга проводиться видалення зуба мудрості, висічення каптуру при перикоронариті, періостотомія і т.д. Якщо джерелом інфекції виступають ЛОР-органи, показано санацію носоглотки (промивання мигдаликів, інстиляції, змазування глотки). При інфекціях шкіри та слизових може знадобитися розтин фурункулів на обличчі, видалення ячменю, закопування очних крапель.
• Етіотропна терапія. При бактеріальній інфекції проводять системну антибіотикотерапію, вводять протимікробні препарати у протоку ОУСЖ. Хороший терапевтичний ефект надають новокаїнові блокади з антибіотиками.
• Симптоматична терапія. Включає прийом НПЗЗ та жарознижувальних засобів, полоскання ротової порожнини антисептичними розчинами.
• Фізіотерапія. На стадії серозного запалення використовують сухе тепло, УВЧ, флюктуоризацію, компреси з димексидом. Після розтину абсцесу для розсмоктування інфільтрату призначають ультрафонофорез із гідрокортизоном, електрофорез, лазеротерапію.
• Хірургічне лікування. При розвитку гнійного лімфаденіту проводять розтин та дренування абсцесу. Здійснюють промивання гнійної рани, перев’язування. Для профілактики утворення слинних нориць після очищення рани роблять її ушивання.

За умови усунення першопричини та своєчасно розпочатої терапії хибний паротит Герценберга закінчується клінічним одужанням. Функція ОУСЖ надалі повністю відновлюється. Наслідком ускладненого перебігу псевдопаротиту (абсцедування, розвитку періаденіту) може стати рубцева деформація проток ОУСЖ, атрофія залізистої тканини, зниження салівації, ксеростомія. Профілактика лімфогенного паротиту Герценберга полягає у своєчасній ліквідації інфекцій носоглотки, ротової порожнини, шкіри обличчя.