Кишкова інфекція у дітей

Кишкова інфекція у дітей – гострі бактеріальні та вірусні інфекційні захворювання, що супроводжуються кишковим синдромом, інтоксикацією та дегідратацією. У структурі інфекційної захворюваності у педіатрії кишкові інфекції у дітей посідають друге місце після ГРВІ. Сприйнятливість до кишкової інфекції у дітей у 2,5-3 рази вища, ніж у дорослих. Близько половини випадків кишкової інфекції у дітей посідає ранній вік (до 3 років). Кишкова інфекція у дитини раннього віку протікає важче, може супроводжуватись гіпотрофією, розвитком дисбактеріозу та ферментативної недостатності, зниженням імунітету. Часте повторення епізодів інфекції викликає порушення фізичного та нервово-психічного розвитку дітей.

Спектр збудників кишкових інфекцій у дітей дуже широкий. Найчастіше патогенами виступають грамнегативні ентеробактерії (шигели, сальмонели, кампілобактери, ешерихії, ієрсинії) та умовно-патогенна флора (клебсієли, клостридії, протей, стафілококи та ін.). Крім цього, зустрічаються кишкові інфекції, які викликаються вірусними збудниками (ротавірусами, ентеровірусами, аденовірусами), найпростішими (лямбліями, амебами, кокцидіями), грибами. Загальними властивостями всіх збудників, що зумовлюють розвиток клінічних проявів, є ентеропатогенність, здатність до синтезу ендо- та екзотоксинів.

Зараження дітей кишковими інфекціями відбувається за допомогою фекально-орального механізму аліментарним (через їжу), водним, контактно-побутовим шляхами (через посуд, брудні руки, іграшки, предмети побуту тощо). У ослаблених дітей із низькою імунологічною реактивністю можливе ендогенне інфікування умовно-патогенними бактеріями. Джерелом ОКИ може виступати носій, хворий на стерту або маніфестну форму захворювання, домашні тварини. У розвитку кишкової інфекції у дітей велику роль грає порушення правил приготування та зберігання їжі, допуск на дитячі кухні осіб-носіїв інфекції, хворих на тонзиліт, фурункульоз, стрептодермію та ін.

Найчастіше реєструються спорадичні випадки кишкової інфекції в дітей віком, хоча при харчовому чи водному шляху інфікування можливі групові і навіть епідемічні спалахи. Підйом захворюваності на деякі кишкові інфекції у дітей має сезонну залежність: так, дизентерія частіше виникає влітку і восени, ротавірусна інфекція – взимку.

Поширеність кишкових інфекцій серед дітей зумовлена ​​епідеміологічними особливостями (високою поширеністю та контагіозністю збудників, їх високою стійкістю до факторів довкілля), анатомо-фізіологічними особливостями травної системи дитини (низькою кислотністю шлункового соку), недосконалістю захисних механізмів (низькою концентрацією IgA). Захворюваності дітей на гостру кишкову інфекцію сприяє порушення нормальної мікробіоти кишечника, недотримання правил особистої гігієни, погані санітарно-гігієнічні умови життя.

За клініко-етіологічним принципом серед кишкових інфекцій, що найчастіше реєструються в дитячій популяції, виділяють шигельоз (дизентерію), сальмонельоз, коли-інфекцію (ешерихіози), ієрсиніоз, кампілобактеріоз, криптоспоридіоз, ротавірусну інфекцію, стафілок.

За тяжкістю та особливостями симптоматики перебіг кишкової інфекції у дітей може бути типовим (легким, середньої тяжкості, тяжким) та атиповим (стертим, гіпертоксичним). Виразність клініки оцінюється за ступенем ураження ШКТ, зневоднення та інтоксикації.

Характер місцевих проявів при кишковій інфекції у дітей залежить від ураження того чи іншого відділу ШКТ, у зв’язку з чим виділяють гастрити, ентерити, коліт, гастроентерити, гастроентероколіти, ентероколіти. Крім локалізованих форм, у грудних та ослаблених дітей можуть розвиватися генералізовані форми інфекції з поширенням збудника за межі травного тракту.

Протягом кишкової інфекції в дітей віком виділяють гостру (до 1,5 місяців), затяжну (понад 1,5 місяців) і хронічну (понад 5-6 місяців) фази.

Дизентерія у дітей

Після нетривалого інкубаційного періоду (1-7 діб) гостро підвищується температура (до 39-40 ° C), наростає слабкість і розбитість, знижується апетит, можливе блювання. На тлі лихоманки відзначається головний біль, озноби, іноді – марення, судоми, непритомність. Кишкова інфекція у дітей супроводжується переймоподібними болями в животі з локалізацією в лівій здухвинній ділянці, явищами дистального коліту (болючістю та спазмом сигмовидної кишки, тенезмами з випаданням прямої кишки), симптомами сфінктериту. Частота дефекації може варіювати від 4-6 до 15-20 разів на добу. При дизентерії стілець рідкий, що містить домішки каламутного слизу та крові. При тяжких формах дизентерії можливий розвиток геморагічного синдрому, аж до кишкової кровотечі.

У дітей раннього віку при кишковій інфекції загальна інтоксикація переважає над колітічним синдромом, частіше виникають порушення гемодинаміки, електролітного та білкового обміну. Найлегше у дітей протікає кишкова інфекція, спричинена шигелами Зоне; важче – шигелами Флекснера та Григор’єза-Шига.

Сальмонельоз у дітей

Найчастіше (у 90% випадків) розвивається шлунково-кишкова форма сальмонельозу, що протікає за типом гастриту, гастроентериту, гастроентероколіту. Характерно підгострий початок, фебрильний підйом температури, адинамія, блювання, гепатоспленомегалія. Стілець при сальмонельозі рідкий, рясний, каловий, кольори «болотної тину», з домішками слизу та крові. Зазвичай дана форма кишкової інфекції закінчується одужанням, проте у немовлят можливий летальний наслідок внаслідок тяжкого кишкового токсикозу.

Грипоподібна (респіраторна) форма кишкової інфекції трапляється у 4-5% дітей. При даній формі сальмонели виявляються у посіві матеріалу із зіва. Її перебіг характеризується фебрильною температурою, головним болем, артралгією та міалгією, явищами риніту, фарингіту, кон’юнктивіту. З боку серцево-судинної системи спостерігаються тахікардія та артеріальна гіпотонія.

На тифоподібну форму сальмонельозу у дітей припадає 2% клінічних випадків. Вона протікає з тривалим періодом лихоманки (до 3-4 тижнів), вираженою інтоксикацією, порушенням функції серцево-судинної системи (тахікардією, брадикардією).

Септична форма кишкової інфекції зазвичай розвивається у дітей перших місяців життя, які мають несприятливий преморбідний фон. На її частку припадає близько 2-3% випадків сальмонельозу у дітей. Захворювання протікає вкрай тяжко, супроводжується септицемією або септикопіємією, порушенням усіх видів обміну, розвитком тяжких ускладнень (пневмонії, паренхіматозного гепатиту, отоантриту, менінгіту, остеомієліту).

Ешеріхіози у дітей

Дана група кишкових інфекцій у дітей вкрай велика і включає коли-інфекції, що викликаються ентеропатогенними, ентеротоксигенними, ентероінвазивними, ентерогеморагічними ешерихіями.

Кишкова інфекція у дітей, викликана ешерихіями, протікає з субфебрильною або фебрильною температурою, слабкістю, млявістю, зниженням апетиту, завзятим блюванням або відрижками, метеоризмом. Характерна водяниста діарея (багатий, що бризкає стілець жовтого кольору з домішкою слизу), що швидко призводить до дегідратації та розвитку ексикозу. При ешеріхіозі, що викликається ентерогеморагічними ешеріхіями, діарея має кривавий характер.

Внаслідок зневоднення у дитини виникає сухість шкіри та слизових оболонок, знижується тургор та еластичність тканин, западає велике тім’ячко та очні яблука, знижується діурез за типом олігурії або анурії.

Ротавірусна інфекція у дітей

Зазвичай протікає на кшталт гострого гастроентериту чи ентериту. Інкубаційний період у середньому триває 1-3 дні. Всі симптоми кишкової інфекції у дітей розгортаються протягом однієї доби, при цьому поразка шлунково-кишкового тракту поєднується з катаральними явищами.

Респіраторний синдром характеризується гіперемією зіва, ринітом, першінням у горлі, покашлюванням. Одночасно з ураженням носоглотки розвиваються ознаки гастроентериту: рідкий (рідкий, пінистий) випорожнення з частотою дефекацій від 4-5 до 15 разів на добу, блюванням, температурною реакцією, загальною інтоксикацією. Тривалість перебігу кишкової інфекції в дітей віком – 4-7 днів.

Стафілококова кишкова інфекція у дітей

Розрізняють первинну стафілококову кишкову інфекцію у дітей, пов’язану з вживанням їжі, обсімененої стафілококом, та вторинну, обумовлену поширенням збудника з інших вогнищ.

Перебіг кишкової інфекції у дітей характеризується важким ексікозом та токсикозом, блюванням, почастішанням випорожнення до 10-15 разів на день. Стілець рідкий, рідкий, зеленого кольору, з невеликою домішкою слизу. При вторинній стафілококовій інфекції у дітей кишкові симптоми розвиваються на тлі провідного захворювання: гнійного отиту, пневмонії, стафілодермії, ангіни та ін. У цьому випадку захворювання може приймати тривалий хвилеподібний перебіг.

На підставі огляду, епідеміологічних та клінічних даних педіатр (дитячий інфекціоніст) може лише припустити ймовірність кишкової інфекції у дітей, проте етіологічна розшифровка можлива лише на підставі лабораторних даних.

Головну роль у підтвердженні діагнозу кишкової інфекції у дітей грає бактеріологічне дослідження випорожнень, яке слід проводити якомога раніше, до початку етіотропної терапії. При генералізованій формі кишкової інфекції в дітей віком проводиться посів крові на стерильність, бактеріологічне дослідження сечі, ліквору.

Певну діагностичну цінність становлять серологічні методи (РПГА, ІФА, РСК), що дозволяють виявляти наявність Ат до збудника в крові хворого з 5 діб від початку хвороби. Дослідження копрограми дозволяє уточнити локалізацію процесу у ШКТ.

При кишковій інфекції у дітей потрібно виключити гострий апендицит, панкреатит, лактазну недостатність, дискінезію жовчовивідних шляхів та ін. З цією метою проводяться консультації дитячого хірурга та дитячого гастроентеролога.

Комплексне лікування кишкових інфекцій в дітей віком передбачає організацію лікувального харчування; проведення оральної регідратації, етіотропної, патогенетичної та симптоматичної терапії.

Дієта дітей з кишковою інфекцією вимагає зменшення обсягу харчування, збільшення кратності годівлі, використання сумішей, збагачених захисними факторами, вживання протертої їжі, що легко засвоюється. Важливою складовою терапії кишкових інфекцій у дітей є оральна регідратація глюкозо-сольовими розчинами, рясне питво. Вона проводиться до припинення втрат рідини. При неможливості перорального харчування та вживання рідини призначається інфузійна терапія: внутрішньовенно вводяться розчини глюкози, Рінгера, альбуміну та ін.

Етіотропна терапія кишкових інфекцій у дітей проводиться антибіотиками та кишковими антисептиками (канаміцин, гентаміцин, поліміксин, фуразолідон, налідіксова кислота), ентеросорбентами. Показано прийом специфічних бактеріофагів та лактоглобулінів (сальмонельозного, дизентерійного, коліпротейного, клебсієльозного та ін.), а також імуноглобулінів (антиротавірусного та ін.). Патогенетична терапія передбачає призначення ферментів, антигістамінних препаратів; симптоматичне лікування включає прийом жарознижувальних, спазмолітиків. У період реконвалесценції необхідна корекція дисбактеріозу, прийом вітамінів та адаптогенів.

Раннє виявлення та адекватна терапія забезпечують повне одужання дітей після кишкової інфекції. Імунітет після ГКІ нестійкий. При тяжких формах кишкової інфекції у дітей можливий розвиток гіповолемічного шоку, ДВЗ-синдрому, набряку легень, гострої ниркової недостатності, гострої серцевої недостатності, інфекційно-токсичного шоку.

В основі профілактики кишкових інфекцій у дітей – дотримання санітарно-гігієнічних норм: правильне зберігання та термічна обробка продуктів, захист води від забруднення, ізоляція хворих, проведення дезінфекції іграшок та посуду у дитячих закладах, прищеплення дітям навичок особистої гігієни. При догляді за немовлям мама не повинна нехтувати обробкою молочних залоз перед годуванням, обробкою сосок та пляшечок, миттям рук після сповивання та підмивання дитини.

Діти, які контактували з хворим на кишкову інфекцію, підлягають бактеріологічному обстеженню та спостереженню протягом 7 днів.