Лімфома Беркітта

Лімфома Беркітта – Пухлина високого ступеня злоякісності, що відноситься до групи неходжкінських лімфом. Первинне вогнище може локалізуватися не тільки в лімфовузлах, але і в різних органах і тканинах: в кістках лицьового скелета, шлунку, кишечнику, молочних залозах і т. д. Характерний агресивний місцевий ріст і швидке метастазування. Лімфома Беркітта проявляється деформацією обличчя та кісток скелета, лихоманкою, жовтяницею, диспепсією та неврологічними розладами. Діагноз виставляють на підставі огляду, даних біопсії та інших досліджень. Лікування – хіміотерапія, променева терапія, хірургічні операції.

Лімфома Беркітта – вкрай агресивне злоякісне новоутворення, переважно екстранодальної локалізації; різновид В-клітинних лімфом. Швидко поширюється межі лімфатичної системи, після чого у процес залучаються внутрішні органи, ЦНС і кістковий мозок. Ендемічна форма лімфоми Беркітта становить близько 80% загальної кількості випадків захворювання, спорадична – близько 20%. Ендемічною формою переважно страждають діти, які проживають у Південній Африці та Новій Гвінеї. Пік захворюваності посідає вік 4-7 років, хвороба вдвічі частіше виявляється в хлопчиків.

Спорадична форма лімфоми Беркітта виявляється у різних країнах світу, становить трохи більше 1% від загальної кількості лімфом, що діагностуються у США та країнах Західної Європи. Середній вік пацієнтів близько 30 років, співвідношення чоловіків та жінок – 2,5:1. Обидві форми лімфоми Беркітта нерідко виникають і натомість СНІДу. Більшість пацієнтів інфіковані вірусом Епштейна Барр. У Росії це захворювання мало зустрічається. Лікування лімфоми Беркітта здійснюють фахівці у сфері онкології, гематології, отоларингології, стоматології, щелепно-лицьової хірургії, офтальмології, ортопедії, гастроентерології тощо.

Причини розвитку лімфоми Беркітта точно не з’ясовано. Незважаючи на часте поєднання цієї патології з інфікуванням вірусом Епштейна-Барр, більшість дослідників вважають, що лімфома Беркітта виникає під впливом кількох факторів, серед яких – низький рівень імунітету, контакт з канцерогенами та іонізуюча радіація. Фахівці відзначають кореляцію між рівнем соціального неблагополуччя регіону та кількістю ВЕБ-позитивних лімфом Беркітта, вказуючи на можливий зв’язок між несприятливими умовами життя та роллю вірусу Епштейна-Барр у розвитку цього захворювання.

Вірус Епштейна-Барр відноситься до сімейства герпесвірусів. Згідно з сучасними уявленнями, поряд з іншими вірусами, що входять до цієї родини, бере участь у виникненні пухлинних клітин. Широко поширений, виявляється у половини дітей та у 90-95% дорослих жителів Північної Америки. Найчастіше не виявляється. До списку захворювань, асоційованих з цим вірусом, включають не тільки лімфому Беркітта, а й інші неходзькіні лімфоми, лімфогранулематоз, інфекційний мононуклеоз, герпес, розсіяний склероз, синдром хронічної втоми та деякі інші захворювання.

Вірус Епштейна-Барр пов’язується з певними рецепторами на поверхні В-лімфоцитів, виступаючи у ролі активатора мутації. Крім того, цей вірус змінює В-клітини, стимулюючи їхню постійну проліферацію. Вчені припускають, що саме такі змінені клітини надалі стають основою для формування первинного вогнища лімфоми Беркітта. Відзначено також, що чоловіки, які страждають на дане захворювання, часто мають спадкову аномалію Х-хромосоми, що зумовлює неадекватну імунну відповідь при потраплянні в організм вірусу Епштейна-Барр.

При ендемічній формі лімфоми Беркітта вогнища найчастіше виявляються в області щелепи, при спорадичній – у шлунку, кишечнику, підшлунковій залозі, нирках, яєчках, яєчниках, речовині мозку, мозкових оболонках, інших органах та тканинах. При проведенні гістологічного дослідження лімфоми Беркіта виявляються незрілі лімфоїдні клітини, в ядрах яких видно дрібні хроматини зерна. Через велику кількість ліпідів такі клітини слабо забарвлюються, що надає матеріалу характерного вигляду «зоряного неба».

Для класичного варіанту лімфоми Беркітта характерна поява одного або кількох вузлів області щелепи. Вузли швидко збільшуються у розмірі, проростають прилеглі органи та тканини, викликаючи видиму деформацію обличчя. Лімфома Беркітта руйнує кістки лицьового скелета, вражає щитовидну залозу та слинні залози, викликає випадання зубів, ускладнює дихання та ковтання. Поява вузла супроводжується гіпертермією та явищами загальної інтоксикації. У подальшому лімфома Беркітта метастазує, вражаючи кістки та центральну нервову систему, стаючи причиною розвитку патологічних переломів, деформацій кінцівок та неврологічних розладів. Можливі парези, паралічі та порушення функції тазових органів.

При абдомінальній формі лімфоми Беркітта первинно уражаються внутрішні органи: шлунок, підшлункова залоза, кишечник, нирки та ін. Ця форма хвороби відрізняється швидким прогресуючим перебігом і становить значні труднощі в процесі діагностики. Клітини лімфоми Беркітта швидко поширюються по різних органах, викликаючи біль у животі, диспепсію, жовтяницю та пропасницю. При поразці кишечника може розвиватися кишкова непрохідність.

При лімфомі Беркітта також можуть спостерігатися масивні кровотечі, перфорація порожнистих органів, здавлення сечоводів з подальшим порушенням ниркової функції і здавлення вен з тромбемболією. При утворенні великих конгломератів у заочеревинному просторі лімфома Беркітта може ускладнюватись ураженням хребта та спинного мозку з розвитком нижньої параплегії. Згодом пухлина метастазує у віддалені лімфовузли. При цьому лімфатичні вузли середостіння та глоткового кільця за обох форм хвороби зазвичай залишаються інтактними.

У 2% випадків першим проявом лімфоми Беркітта стає лейкемія. При прогресуванні захворювання лейкемічна фаза виникає у кожного третього пацієнта (частіше – при новоутвореннях великих розмірів). Залучення до процесу центральної нервової системи вважається прогностично несприятливою ознакою. Зазвичай проявляється як менінгеальних симптомів. Поразка мозкових оболонок при лімфомі Беркітта часто поєднується з порушенням роботи черепно-мозкових нервів. Найчастіше страждають лицьовий та зоровий нерв. За відсутності лікування лімфома Беркітта швидко прогресує. Летальний результат настає протягом кількох тижнів чи місяців.

З урахуванням поширеності процесу виділяють наступні стадії лімфоми Беркітта:

• I стадія – Уражається одна анатомічна область.
• ІІа стадія – уражаються дві суміжні області.
• IIб стадія – Уражається більше двох областей, розташованих з одного боку діафрагми.
• ІІІ стадія – Поразки виявляються з обох сторін діафрагми.
• IV стадія – У процес залучається ЦНС.

Діагноз виставляється на підставі скарг, анамнезу, результатів зовнішнього огляду та даних об’єктивних досліджень. Пацієнтам із підозрою на лімфому Беркітта виконують біопсію лімфатичного вузла з подальшим гістологічним дослідженням. Призначають ІФА, РТ-ПЛР та ПЛР. Проводять рентгенографію черепа, КТ, МРТ, УЗД внутрішніх органів та інші дослідження з метою оцінки ураження ЛОР-органів, органів черевної порожнини, інших органів та систем. За показаннями здійснюють стернальну пункцію. Диференціальну діагностику проводять із іншими злоякісними лімфомами.

Основним методом лікування лімфоми Беркітта є поліохіміотерапія. Оскільки цим захворюванням частіше страждають діти, хіміотерапію зазвичай проводять короткими курсами, щоб зменшити ризик виникнення відстрочених токсичних ефектів (порушень зростання, безпліддя, інших злоякісних новоутворень). У всіх випадках, крім лімфоми Беркітта I стадії та стану після радикального видалення пухлини, розташованої у черевній порожнині, здійснюють профілактику уражень ЦНС з використанням метотрексату, преднізолону та цитарабіну.

Хіміотерапію доповнюють прийомом імуномодуляторів та противірусних засобів. Призначають великі дози інтерферонів, фоскарнет та ганцикловір. Можливість застосування інших противірусних препаратів для лікування лімфоми Беркітта поки що перебуває на стадії вивчення. У деяких джерелах повідомляють про використання комбінації хіміотерапії та променевої терапії, проте дослідження показують, що опромінення не підвищує ефективність терапії з використанням лікарських препаратів.

Радикальне хірургічне видалення пухлини, розташованої в черевній порожнині або заочеревинному просторі, розглядається як допоміжний метод лікування лімфоми Беркітта, що покращує якість життя пацієнтів, але не впливає на прогноз. Операції при пухлинах щелеп (навіть супроводжуються вираженою деформацією) не показані через рясну васкуляризацію лімфоми Беркітта та високий ризик розвитку масивної кровотечі. Іноді добрий ефект дає своєчасна пересадка кісткового мозку.

Прогноз залежить від стадії лімфоми Беркітта. При ранньому початку лікування можливе повне одужання. При поширенні процесу на ЦНС, кістковий мозок та внутрішні органи прогноз у більшості випадків несприятливий. Хворі гинуть від ускладнень, вторинних інфекцій та порушень діяльності життєво важливих органів. Лімфома Беркітта схильна до рецидиву. Як правило, рецидиви розвиваються протягом року після закінчення лікування. Особливо прогностично несприятливими вважаються рецидивні пухлини, резистентні до хіміотерапії. Тривалість життя хворих у таких випадках зазвичай не перевищує 8-9 місяців. Профілактика лімфоми Беркітта не розроблена.