Лихоманка Ласса

Лихоманка Ласса – природно-осередкова вірусна інфекція, що протікає з капіляротоксикозом та поліорганними порушеннями. Клінічні прояви лихоманки Ласса включають високу температуру, інтоксикацію, діарею, кровотечі, виразковий фарингіт, ниркову недостатність та ін. При підтвердженні лихоманки Ласса проводиться регідратаційна, дезінтоксикаційна, противірусна терапія; купірування геморагічного синдрому, корекція метаболічних порушень і т.д.

Лихоманка Ласса – геморагічна лихоманка, що викликається однойменним аренавірусом і відноситься до особливо небезпечних інфекцій з природним осередком. Перші випадки лихоманки були зареєстровані у медичного персоналу госпіталю у місті Ласса (Нігерія) у 1969 р. у вигляді внутрішньолікарняної інфекції. Назва місцевості згодом дала назву виділеного вірусу та захворювання. Лихоманка Ласса є ендемічною хворобою для країн Західної та Центральної Африки: тут на геморагічну лихоманку щорічно хворіють 300-500 000 осіб. Завезені випадки інфекції зафіксовані на території Європи, США, Ізраїлю, Японії. Летальність від лихоманки Ласса сягає 15-50%; особливо небезпечна інфекція для вагітних, оскільки призводить до загибелі матері та плода у 80% випадків.

Гарячку Ласса викликає вірус, що належить до сімейства Arenaviridae, роду Arenavirus. За своїми антигенними властивостями він близький до інших аренавірусів – збудників лімфоцитарного хоріоменінгіту та американських геморагічних лихоманок. В даний час ідентифіковано 4 підтипи вірусу Ласса, які циркулюють у різних регіонах. Віріон має сферичну форму та розмір 70-150 нм; оточений ліпідною оболонкою, містить РНК. Збудник лихоманки Ласса здатний тривалий час зберігати свою патогенність у біологічних середовищах, у т. ч. при висиханні, проте чутливий до дії органічних розчинників (хлороформу, ефіру).

Основними носіями інфекції виступають африканські щури роду Mastomys, що виділяють вірус зі слиною, сечею та екскрементами. В організмі гризунів вірус може персистувати довічно та безсимптомно. Крім цього, джерелом інфекції є хвора на лихоманка Ласса людина, всі виділення якої заразні весь період хвороби. Поширення інфекції може відбуватися харчовим та водним шляхом при вживанні продуктів та води, забруднених виділеннями інфікованих щурів. Також можливе зараження повітряно-краплинним шляхом (при вдиханні пилових частинок з екскретами гризунів), контактним шляхом (при використанні контамінованих предметів домашнього вжитку, зняття шкурок убитих тварин), статевим та вертикальним шляхом. Внутрішньолікарняні випадки зараження медперсоналу лихоманкою Ласса були зумовлені інфікуванням аерогенним шляхом та через мікротравми шкіри при проведенні парентеральних втручань. Сприйнятливість до інфекції серед населення висока, незалежно від статі та віку. Постінфекційний імунітет тривалий; про випадки повторного зараження лихоманкою Ласса не повідомляється.

Вхідними воротами для вірусу Ласса є слизові оболонки дихальних шляхів, ШКТ, кон’юнктива, пошкоджена шкіра. Потрапивши в організм, вірус розмножується в регіонарних лімфоїдних елементах, після чого розвивається вірусемія та гематогенна дисемінація збудника з ураженням мононуклеарно-фагоцитарної системи. Пошкодження моноцитів та значний викид цитокінів сприяє розвитку інфекційно-токсичного, геморагічного та ДВС-синдрому, поліорганних порушень. Степність вірусу до багатьох органів і тканин обумовлює некротичні зміни в ендотелії судин печінки, нирках, міокарді і т.д.

Спектр клінічних проявів лихоманки Ласса дуже варіабельний: можливий інаппарантний, субклінічний, маніфестний та блискавичний перебіг інфекції. За маніфестної форми інкубаційний період займає 7-14 діб. Гарячка наростає поступово і протягом кількох днів досягає 39-40°С. У цей час хворих турбує загальне нездужання, розбитість, головний та м’язовий біль, кон’юнктивіт. Паралельно з лихоманкою, у 80% хворих розвивається ангіна чи виразково-некротичний фарингіт.

Наприкінці першого тижня перебігу лихоманки Ласса виникають біль у грудях, спині, животі; розвивається нудота, блювання, рідка діарея, що швидко призводить до дегідратації. На початку другого тижня захворювання приєднується екзантема плямисто-папульозного петехіального, еритематозного характеру. Одночасно розвиваються геморагічні прояви: екхімози, носові, шлунково-кишкові, легеневі, маткові кровотечі. Можливе виникнення судом, менінгеальної симптоматики, порушення свідомості, приглухуватості. При огляді пацієнтів із лихоманкою Ласса виявляється сухість шкіри та слизових оболонок, шийний лімфаденіт, гепатомегалія, брадикардія, артеріальна гіпотензія. У разі сприятливого перебігу лихоманки Ласса через 2-3 тижні відбувається літичне зниження температури. Протягом тривалого часу зберігається постінфекційна астенія, можливі рецидиви інфекційного процесу. До пізніх ускладнень відносяться увеїт, глухота, алопеція, орхіт.

Тяжкий перебіг лихоманки Ласса відзначається приблизно у 30-50% пацієнтів. У цих випадках на тлі гарячково-інтоксикаційного і геморагічного синдрому розгортається картина поліорганних уражень, що включає пневмонію, ексудативний плеврит, міокардит, перикардит, гепатит, асцит, серозний менінгіт, енцефаліт і т. д. Літальні результати зазвичай спостерігаються захворювання від гострої ниркової недостатності, інфекційно-токсичного та гіповолемічного шоку, набряку легені та інших причин. Особливою тяжкістю перебіг лихоманки Ласса відрізняється у дітей віком до 2-х років і вагітних жінок: в останніх практично завжди захворювання закінчується внутрішньоутробною загибеллю плода або материнською смертністю. У зв’язку з цим зараження вагітною лихоманкою Ласса є прямим показанням до штучного переривання вагітності.

Критеріями клініко-епідеміологічної діагностики лихоманки Ласса є поєднання лихоманки, виразкового фарингіту, екзантеми та геморагічного синдрому; перебування в ендемічних осередках, контакт із хворими. У гемограмі відзначається лейкоцитоз та різке збільшення ШОЕ; у сечі – протеїнурія, лейкоцитурія, еритроцитурія, циліндрурія. За допомогою рентгенографії легень виявляються інфільтративні зміни та наявність плеврального випоту. За даними ЕКГ виявляються ознаки дифузного ураження міокарда.

Лабораторним підтвердженням діагнозу лихоманки Ласса служить виділення вірусу зі слини, змивів зі зіва, крові, сечі, ексудатів, спинномозкової рідини; визначення противірусних антитіл за допомогою ІФА, РНДФ, РНГА, РСК; виявлення РНК вірусу методом ПЛР. За своєю течією лихоманка Ласса подібна до багатьох інфекційних захворювань (стрептококової та герпетичної ангіни, дифтерії, кіру, атипової пневмонії, малярії, інших геморагічних лихоманок, черевного тифу, лептоспірозу). Проведенню диференціальної діагностики сприяє обстеження хворого на інфекціоніст, пульмонолог, гастроентеролог, нефролог, невролог та ін.

При підозрі чи підтвердженні лихоманки Ласса хворі госпіталізуються до інфекційних відділень. Обов’язковою є строга ізоляція пацієнтів у спеціальні бокси та суворе дотримання протиепідемічних заходів. Етіотропні та вакцинні препарати знаходяться у стадії розробки, тому лікувальні заходи при лихоманці Ласса зводяться до патогенетичної та посиндромної терапії. Лікування спрямоване на корекцію метаболічного ацидозу, відновлення ОЦК, боротьбу з геморагічним синдромом. Здійснюються дезінтоксикаційні заходи та інфузійна регідратація, переливання крові; вводяться судинні та дихальні аналептики, антипіретики, вітаміни. При ускладненнях використовуються антибіотики та глюкокортикостероїди. У разі розвитку ниркової недостатності показаний гемодіаліз. Ранній початок противірусної терапії рибавірином дозволяє знизити тяжкість клінічних проявів лихоманки Ласса та зменшити летальність. У деяких випадках відмічено позитивний ефект від введення плазми реконвалесцентів.

Прогноз лихоманки Ласса дуже серйозний: навіть при госпіталізації та лікуванні летальність досягає 15%. Для запобігання епідемічних спалахів лихоманки Ласса необхідна негайна організація карантинних заходів (ізоляція хворих та контактних осіб, спалювання трупів померлих, проведення поточної та заключної дезінфекції в осередку). Хворі підлягають ізоляції протягом 30 діб від початку захворювання; контактні особи – протягом 17 діб (максимальна тривалість періоду інкубації). Медичний персонал, який доглядає хворих, повинен дотримуватися всіх вимог роботи з особливо небезпечними інфекціями (заходи особистого захисту, протиепідемічний режим). Осередкова профілактика лихоманки Ласса передбачає боротьбу з щурами-переносниками інфекції, захист харчових продуктів та води від забруднення екскретами гризунів.