Мікоплазмова респіраторна інфекція

Мікоплазмова респіраторна інфекція є гострою інфекцією дихальних шляхів, що характеризується розвитком бронхопневмонії. Респіраторний мікоплазмоз є дуже поширеним захворюванням. Відзначається хвилеподібний підйом захворюваності із частотою 1 раз на 2-4 роки. Має місце сезонність: пік захворюваності посідає холодну пору року. Мікоплазмози становлять 6-22% всіх гострих пневмоній та 5-6% захворювань дихальних шляхів. У період епідемічних спалахів частка мікоплазмових інфекцій серед респіраторних захворювань може досягати 50%.

Мікоплазмова респіраторна інфекція є гострою інфекцією дихальних шляхів, що характеризується розвитком бронхопневмонії. Респіраторний мікоплазмоз є дуже поширеним захворюванням. Відзначається хвилеподібний підйом захворюваності із частотою 1 раз на 2-4 роки. Має місце сезонність: пік захворюваності посідає холодну пору року. Мікоплазмози становлять 6-22% всіх гострих пневмоній та 5-6% захворювань дихальних шляхів. У період епідемічних спалахів частка мікоплазмових інфекцій серед респіраторних захворювань може досягати 50%.

Збудником мікоплазмової респіраторної інфекції є Mycoplasma pneumoniae. Мікоплазми є мікроорганізмами, що не мають клітинної стінки, що впроваджуються в клітинну структуру тканини організму господаря. Мікоплазми різних видів виділяються з рослин, тканин людини та тварин. Для 14 видів мікоплазм людина є природним господарем. Mycoplasma pneumoniae виділяється своєю здатністю продукувати гемолізин та гемагглютинін, ферментувати вуглеводи. Мікоплазма в аерозолі всередині приміщення може зберігати життєздатність до півгодини, при 4-37 годин, при 37-5 годин. Мікроорганізми чутливі до опромінення УФ та рентгенівських променів, ультразвукових коливань, вібрації, реагують на зміну кислотно-основного стану середовища, температурні умови.

Джерелом та резервуаром мікоплазмової респіраторної інфекції є людина. Хворі виділяють збудника близько 7-10 днів після початку захворювання, у деяких випадках цей період подовжується. Носійство без клінічних проявів поза епідемічним вогнищем практично не зустрічається, але транзиторно може відзначатися в осіб, які тривало і тісно спілкуються з хворим. Пневмонійна мікоплазма передається за допомогою аерозольного механізму повітряно-краплинним та повітряно-пиловим шляхом, у деяких випадках може реалізуватися контактно-побутовий шлях передачі (через забруднені руки, предмети побуту).

Природна сприйнятливість людини до мікоплазмової інфекції помірна, частіше уражаються особи, які страждають на імунодефіцитні стани, викликані різними важкими системними захворюваннями, хворі на синдром Дауна, серповидно-клітинної анемією. Зазначається генетична схильність до розвитку мікоплазмової респіраторної інфекції. Постінфекційний імунітет стійкий, тривалість може досягати 5-11 років. При перенесенні латентної форми інфекції напруженість імунітету є нижчою.

Пневмонійні мікоплазми мають спорідненість з клітинами епітелію, що вистилає слизові оболонки всієї дихальної системи, що дозволяє мікроорганізму вражати будь-які її відділи, викликаючи інфільтративний запальний процес. Продукування мікоплазмою супероксиданту сприяє відмиранню епітеліальних клітин дихальних шляхів, що викликає запалення як у бронхах, так і в прилеглих тканинах. При поширенні процесу уражаються альвеоли, їх стінки ущільнюються.

Дисемінація мікоплазми викликає запалення інших органів та систем: суглобів (артрит), мозкових оболонок (менінгіт), може спричиняти гемоліз, шкірні висипання. Найчастіше мікоплазмова респіраторна інфекція протікає як пневмонії чи бронхіту, ларингіту. Може проявлятися як ГРВІ, або ускладнювати перебіг будь-якої вірусної респіраторної інфекції.

Інкубаційний період мікоплазмової інфекції може становити від кількох днів до місяця. У осіб із синдромом імунодефіциту може проявитися клінічно через тривалий час латентного носія збудника. Респіраторний мікоплазмоз нерідко протікає у формі різноманітних захворювань верхніх дихальних шляхів (ринофарингіт, ларингофарингіт, трахеїт, бронхіт), показуючи характерну їм клінічну картину. Явлення загальної інтоксикації та температурна реакція, як правило, помірна, виражений токсикоз та лихоманка, в основному, розвиваються у дітей.

При мікоплазмових ураженнях верхніх дихальних шляхів відзначається сухий болісний кашель, біль у горлі, ринорея. Огляд може виявити кон’юнктивіт, ін’єктованість склер, помірне збільшення лімфатичних вузлів: підщелепних, шийних. Слизова оболонка глотки, мигдалики, піднебінні дужки гіперемовані, іноді відзначається зернистість. При аускультації легень дихання жорстке, сухі хрипи.

Найчастіше захворювання нетривало, клінічна симптоматика стихає через тиждень, іноді затягується терміном до двох тижнів. У більшості випадків мікоплазмова респіраторна інфекція протікає на кшталт пневмонії, яка може початися як гостро, з специфічних симптомів ураження легень, так і на тлі клініки ГРВІ через кілька днів після появи катаральної симптоматики.

Для мікоплазмової пневмонії характерна інтоксикація (головний біль, озноб, м’язові та суглобові болі), лихоманка, що досягає 39 градусів. Кашель із сухого прогресує у вологий, з відділенням убогої, в’язкої мокротиння прозорого або білуватого кольору, пізніше – з гнійними вкрапленнями. Для мікоплазмової пневмонії утруднення дихання, серцево-судинні порушення не характерні, ціаноз не відзначається.

Іноді інтоксикацію можуть супроводжувати нудота, блювання та діарея. Шкірні покриви хворих бліді, склери ін’єктовані, вислуховування легень може зовсім не виявити порушень, або виявити жорстке дихання і локалізовані сухі або хрипи. Результатом мікоплазмової пневмонії можуть стати бронхоектаз, деформуючий бронхіт, пневмосклероз.

Мікоплазмова респіраторна інфекція може ускладнюватися ексудативним плевритом, запаленням серцевого м’яза (міокардит), мозкових оболонок.

Збудника мікоплазмової респіраторної інфекції виділяють із мокротиння, крові, мазка носоглотки, після чого проводять бактеріологічне дослідження. Серологічні методи (виявлення антитіл до збудника) включають РНГА, РККА, РН, ІФА. Загальний аналіз крові показує лімфоцитоз при нормальній кількості лейкоцитів або помірному підвищенні їхньої концентрації.

p align=”justify”> Важливим діагностичним методом виявлення пневмонії є рентгенографія легень. При цьому в легенях відзначаються зони інфільтративного запалення як сегментів легень, так і інтерстиціальної тканини. p align=”justify”> Рентгенологічні ознаки пневмонії можуть зберігатися деякий час після клінічного одужання. Пацієнти з респіраторним мікоплазмозом потребують консультації отоларинголога та пульмонолога.

Етіотропна терапія мікоплазмової респіраторної інфекції полягає у призначенні антибіотиків: еритроміцину, азитроміцину, кларитроміцину. Препарати призначаються 10-14-денним курсом у середньотерапевтичних дозах. У разі неможливості застосування вищезазначених засобів можна призначити доксициклін. Якщо інфекція обмежується верхніми дихальними шляхами, можна не вдаватися до антибіотикотерапії, обмежившись симптоматичними засобами: препаратами, що відхаркують, судинозвужувальними засобами місцевого застосування при риніті, дезінфікуючими препаратами для полоскання горла, фізіотерапевтичними методиками.

Хороший ефект при мікоплазмових ларингофарингітах та ринофарингітах дає застосування місцевого УФ-опромінення, інгаляцій з фітоскладами, бактерицидами. Пневмонія, а також ускладнені форми мікоплазмової інфекції, що важко протікають, лікуються в стаціонарі. Поліморфна еритема, мієліти, енцефаліт є показанням до призначення препаратів кортикостероїдних гормонів.

Як правило, прогноз сприятливий, особливо у випадках перебігу мікоплазмової інфекції на кшталт ГРВІ. Пневмонії можуть залишати після себе ділянки склерозування легеневої тканини, бронхоектази. Помітно погіршуватися може прогноз у разі розвитку важких ускладнень, що загрожують життю станів.

Загальна профілактика мікоплазмової респіраторної інфекції відповідає такої при інших респіраторних захворюваннях, передбачає здійснення карантинних заходів у вогнищі інфекції, ізоляцію хворих вдома чи стаціонарі до зникнення клініки, дотримання санітарно-гігієнічних норм у лікувальних закладах і колективах. Особиста профілактика передбачає уникнення тісного контакту з хворими особами, застосування засобів індивідуального захисту (марлеві маски захисту дихальних шляхів), дотримання особистої гігієни. Заходів специфічної профілактики цього захворювання немає.