Мікоз стоп

Мікоз стоп – це загальна назва для групи грибкових інфекцій, що вражають шкіру ступнів. Патологію викликають збудники роду Trichophyton, Epidermophyton, Candida. Грибок стопи проявляється лущенням, почервонінням та тріщинами шкіри, які супроводжуються суб’єктивними відчуттями: свербінням, печінням, хворобливістю. Діагностику проводять за даними фізикального огляду та додаткових досліджень: мікроскопії, посіву біоматеріалу з поверхні вогнищ, ПЛР-тестування. Лікування передбачає індивідуальний підбір протигрибкових препаратів місцевої дії, застосування комбінованих топічних засобів та кератолітиків.

Мікоз (грибок) стоп вражає 10-20% населення планети, причому чоловіки хворіють у 1,5-2 рази частіше за жінок. Патологія характерна для людей середнього та похилого віку, у віковій групі старше 70 років мікоз зустрічається у кожного другого пацієнта. Проте в останні десятиліття зростає кількість дітей та підлітків з таким захворюванням. Грибок стопи залишається однією з найбільш актуальних проблем у практичній дерматології з огляду на високу поширеність, значне зниження якості життя хворого та ризик розвитку важких бактеріальних ускладнень.

Найпоширеніший збудник мікозу стоп – грибок Trichophyton rubrum (Трихофітон червоний), який спричиняє 70-95% випадків захворювання. Рідше причиною патології виступає Trichophyton interdigitale, Epidermophyton floccosum, представники роду Candida та плісняві грибки (Scytalidium dimidiatum, Scytalidium hyalinum). Для розвитку хвороби потрібні певні сприятливі фактори:

• Неправильний догляд за стопами. Грибкове ураження шкіри частіше виникає у людей, які не дотримуються правил особистої гігієни, регулярно використовують шкарпетки та взуття із синтетичних матеріалів, що не пропускають повітря і вологу. Імовірність мікозів стоп зростає при виконанні педикюру обріза у низькокваліфікованих майстрів.
• Чинники способу життя. Мікозами стоп частіше хворіють спортсмени, військовослужбовці, металурги та шахтарі. У групі ризику також знаходяться люди, які регулярно відвідують басейни, лазні, спортивні клуби та фітнес-центри, оскільки в цих закладах далеко не завжди дотримуються санітарних норм.
• Хронічне захворювання. Розвитку грибка сприяють патології, що порушують кровообіг та іннервацію нижніх кінцівок. Найчастіші їх: цукровий діабет, атеросклероз, ожиріння. До факторів ризику відносять хронічні дерматози стоп, гіпергідроз, мозолі, які супроводжуються мікротравматизацією шкіри та полегшують впровадження патогенних мікроорганізмів.
• Імунна недостатність. Серед пацієнтів з імунодефіцитними станами поширеність мікозу стоп сягає 70%, що зумовлено пригніченням місцевих захисних факторів на поверхні шкіри. Патологія найчастіше виникає у людей з імуносупресією при ВІЛ-інфекції, після лікування онкологічних та аутоімунних хвороб, при первинних імунодефіцитах.

Захворювання в основному викликане дерматоміцетами, які передаються при контакті стоп із предметами та поверхнями, що містять суперечки грибів. Розвитку мікозу сприяє відсутність сальних залоз на підошвах, оскільки шкірне сало є одним з природних факторів захисту від дерматоміцетів. У більшості випадків ураження обмежується епідермісом – типові збудники грибка не здатні проникати у глибокі шари шкіри.

Висока патогенність представників роду Trichophyton та Epidermophyton обумовлена ​​їх здатністю синтезувати кератиназу – фермент, що розщеплює кератин та сприяє інвазії патогену в шкіру. До того ж, клітинна стінка грибків містить маннани, які пригнічують місцевий клітинний імунітет і порушують регенерацію епідермісу. Особливості будови та функціонування патогенів пояснюють тривалий перебіг інфекції, високу стійкість до антимікотиків.

Для грибкової інфекції нижніх кінцівок характерний поліморфізм клінічних проявів. У багатьох пацієнтів хвороба протікає у стертій формі, коли єдиним симптомом мікозу виступає незначне лущення між пальцями та на інших ділянках стопи. Такий тип ураження тривалий час залишається непоміченим. При маніфестній формі грибка з’являються скарги на свербіж, хворобливі тріщини, почервоніння та лущення шкірного покриву.

За клінічними проявами виділяють 3 форми мікозу стоп: інтертригінозну, дисгідротичну, сквамозно-гіперкератотичну. Найчастіше зустрічається інтертригінозний варіант, при якому уражається шкіра міжпальцевих проміжків: виникає почервоніння, тріщини, рясне лущення. Зовнішні ознаки супроводжуються інтенсивним свербінням і печінням, яке посилюється в спеку при посиленій пітливості ступнів.

При дисгідротичному варіанті мікозу з’являються висипання, що сверблять у вигляді бульбашок. Вони зливаються і утворюють великі бульбашки, які розкриваються із формуванням хворобливих червоних ерозій. Стан часто супроводжується мікотичною екземою, яка характеризується сенсибілізацією організму та гіперчутливістю до дерматоміцетів. Внаслідок цього у пацієнта виникають висипання інших ділянках шкірного покриву.

Для сквамозно-гіперкератотичної форми типове ураження підошовної частини стоп. Спостерігається інтенсивне лущення та гіперкератоз, шкіра поступово грубіє і покривається глибокими тріщинами. Зовнішні прояви найбільш помітні на п’ятах і зовнішньому краю стоп, причому у процес залучається обидві ступні одночасно. Сверблячка та інші суб’єктивні відчуття виражені слабо, тому пацієнти з таким видом мікозу тривалий час не звертаються до лікаря.

Виразність запальних проявів при мікозі стоп залежить від типу грибкової інфекції, а й від загального стану організму пацієнта, наявності супутніх захворювань, дотримання правил гігієни та багатьох інших чинників. Тому в практичній дерматології широко поширені змішані та перехідні клінічні форми, які поєднують у собі ознаки кількох вищеописаних варіантів захворювання.

При мікозі стоп формуються великі ділянки ушкодження шкіри, що виступають вхідними воротами для бактеріальних інфекцій. Захворювання часто ускладнюється піодерміями, які при неадекватному або запізнілому лікуванні можуть переходити на глибокі тканини з розвитком флегмони стопи, остеомієліту, лімфангіту. У важких випадках відбувається незворотна деструкція тканин, що вимагає проведення операцій, що калічать.

Дерматомікоз стоп часто ускладнюється ураженням нігтьових пластин (оніхомікоз). При кандидозі та зараженні цвілевими грибками є ризик системного поширення інфекції з розвитком глибокого мікозу у внутрішніх органах. У такому разі збудники можуть паразитувати у легенях, шлунково-кишковому тракті, головному мозку, викликаючи відповідну симптоматику. Ускладнення притаманно людей із важкими варіантами імунодефіциту.

При лущенні, свербіння та інших симптомах ураження шкіри стоп пацієнту потрібна консультація дерматолога. Обстеження починається зі збирання анамнезу, виявлення можливих факторів ризику, проведення дерматоскопії для детального огляду зовнішніх ознак дерматозу. Для встановлення діагнозу мікозу стоп необхідно виявити збудників захворювання, для чого використовуються наступні методи:

• Мікроскопія. Дослідження шкірних лусочок під мікроскопом після їх обробки їдким лугом – скринінговий метод, який використовується для швидкого виявлення мікозу. Такий спосіб економічно доступний і простий у виконанні, проте він не дає змоги визначити точний вид патогенного збудника.
• Культуральна діагностика. Посів зіскрібка шкіри на живильні середовища має високу специфічність – дозволяє отримати зростання культури збудника мікозу стоп і точно визначити його вид. Недоліком дослідження називають низьку чутливість, оскільки патогени вдається виділити лише у 60% випадків.
• Молекулярна діагностика. Виявлення ДНК грибків за допомогою полімеразної ланцюгової реакції – новий вид дослідження, який має високу чутливість і специфічність. ПЛР-тест використовується для виявлення типових представників роду Трихофітон та Епідермофітон.

Диференційна діагностика

Мікоз стоп із вираженими запальними проявами необхідно відрізняти від бактеріальних уражень шкіри (імпетиго, атипова мікобактеріальна інфекція), дисгідротичної екземи, алергічного контактного дерматиту. У разі переважання гіперкератозу та лущення захворювання диференціюють з ксерозом шкіри, сухою екземою, іхтіозом, долонно-підошовною кератодермією.

При неускладнених формах захворювання обмежуються специфічними антимікотиками місцевої дії. Їх підбирають з урахуванням результатів лабораторного обстеження, щоб досягти максимальної фунгіцидної активності у вогнищі ураження. Найчастіше використовуються засоби групи аліламінів, які ефективні при зараженні дерматофітами, і представники групи азолів, що володіють широким спектром дії. За показаннями використовують інші типи препаратів:

• Комбіновані засоби. Трикомпонентні склади з антиміткотиком, антибіотиком та топічним глюкокортикостероїдом рекомендовані при приєднанні бактеріальної інфекції. Після ліквідації гострих симптомів переходять на монопрепарати, оскільки багатокомпонентні ліки є недостатньо ефективними для елімінації збудника.
• Кератолітики. Засоби на основі саліцилової кислоти та сечовини мають пом’якшувальну та зволожуючу дію, сприяють видаленню ороговілих ділянок на стопах. Їхнє застосування паралельно з антимікотиками прискорює загоєння шкірного покриву.

При виборі лікарської форми враховують інтенсивність запальних проявів та характер ураження шкіри стоп. При сухості та лущення використовують препарати у формі крему або мазі, які мають додаткову пом’якшувальну дію, забезпечують більш глибоке проникнення активних компонентів вглиб вогнища ураження. На етапі мацерації та мокнути рекомендовані рідкі протигрибкові засоби у формі розчину.

При правильному підборі терапії прогноз сприятливий: вдається ліквідувати вогнище інфекції та відновити цілісність шкіри, проте лікування може тривати 2-6 місяців. Для профілактики інфекції потрібно стежити за гігієною ніг, використовувати взуття з натуральних матеріалів, при відвідуванні басейну та лазні одягати індивідуальні гумові капці. Перед виконанням педикюру у салоні краси необхідно уточнити у майстра спосіб стерилізації інструментів.