Непрохідність стравоходу

Непрохідність стравоходу – патологічний стан, що характеризується порушенням проходження харчових мас стравоходом внаслідок його стенозу, обтурації або зовнішньої компресії. У клінічній картині переважають порушення ковтання, підвищене слиновиділення, біль за грудиною та печія, відрижка повітрям та з’їденою їжею, зниження ваги. Для виявлення цієї патології використовують езофагоскопію, ендоскопічну біопсію, рентгенографію стравоходу, хромоскопію стравоходу та шлунка, езофагеальну манометрію. Лікування залежить від етіології процесу. Для відновлення прохідності використовують ендопротезування стравоходу, ендоскопічне розтин рубців, бужування стравоходу і т.д.

Непрохідність стравоходу є серйозним ускладненням багатьох захворювань, проте найчастіше до неї призводять нещасні випадки (навмисний або випадковий прийом кислот та лугів як дітьми, так і дорослими) та злоякісні пухлини стравоходу. Серед доброякісних звужень стравоходу переважають опікові стриктури (70%), причому майже 90% пацієнтів із рубцями після опіків становлять особи працездатного віку. Збільшується і кількість пацієнтів, у яких злоякісні та доброякісні пухлини стравоходу вперше проявляються симптомами непрохідності. Незважаючи на безперервне вдосконалення хірургічних методів і все більш широке поширення малоінвазивних способів лікування непрохідності стравоходу, ця проблема в гастроентерології є дуже актуальною, оскільки частота критичних стенозів стравоходу залишається стабільно високою.

Непрохідність стравоходу розвивається у тому випадку, коли його просвіт значно звужений. Внаслідок виникнення стенозу непрохідність стравоходу може бути доброякісною або злоякісною; обумовленої утворенням кілець стравоходу чи ускладненнями інших захворювань.

Доброякісна непрохідність стравоходу зазвичай пов’язана з формуванням рубцевих стриктур протягом кількох місяців або років після опіку цього органу. Найбільш важкі зміни у стравоході виникають при прийомі внутрішньо активного лугу. Наслідки опіку стравоходу кислотою менш катастрофічні, рубцеві зміни негаразд виражені і легше піддаються корекції, ніж за вплив лугу. Досить частими причинами непрохідності можуть бути здавлення стравоходу ззовні (пухлиною середостіння, аберантними судинами, збільшеними лімфатичними вузлами та інших.), доброякісні пухлини стравоходу з внутрішньопросвітним зростанням, виразка, тривалий запальний процессэзо.

Злоякісні стенози розвиваються на тлі раку стравоходу, що становить понад 80% усіх захворювань цього органу та 4% усієї онкопатології. Рак стравоходу знаходиться на шостому місці серед усіх злоякісних пухлин, є другою за значимістю причиною формування непрохідності стравоходу.

Кільця стравоходу є доброякісні, гладкі, вузькі концентричні випинання тканини в просвіт стравоходу. Кільця можуть містити три шари: слизовий, підслизовий і м’язовий. Кільце стравоходу типу А сприймається як особливість будови органу, найчастіше клінічних проявів немає і є випадковою знахідкою під час обстеження щодо інших захворювань. Точна причина виникнення кілець стравоходу типу В (кільця Шацьки) досі невідома, хоча найчастіше їхню появу пов’язують із порушенням моторики стравоходу та гастроезофагеальним рефлюксом. Кільця типу можуть виявлятися у 6% дорослих людей, найчастіше у пацієнтів після 50 років. Вони довгий час ніяк не виявляються, проте при формуванні кількох кілець, значному звуженні просвіту стравоходу в місці їх локалізації виникає виражена дисфагія та біль, коли харчова грудка затримується між двома кільцями та розтягує стравохід.

Більш рідкісними причинами формування непрохідності є дивертикул стравоходу, травми та сторонні тіла; туберкульоз, сифіліс, склеродермія з ураженням стравоходу. Переважна більшість випадків непрохідності стравоходу у новонароджених дітей обумовлена ​​такою рідкісною вродженою патологією, як атрезія стравоходу (порок розвитку, у якому відзначається недорозвинення частини стравоходу, відсутність повідомлення між глоткою та шлунком).

Одна з рідкісних причин непрохідності стравоходу – безоар. Безоари формуються в стравоході або шлунку пацієнтів (в основному – старечого віку) з рослинних волокон, волосся, ліків та ін. Формування безоарів відбувається через порушення секреції та перистальтики стравоходу, внаслідок чого утворюється щільний грудок, що перекриває просвіт органу. При загальній дисфункції травного тракту безоари можуть мігрувати стравохід зі шлунка і навіть тонкого кишечника. На сьогоднішній день у літературі описані поодинокі випадки виявлення безоарів стравоходу.

Першим і основним симптомом непрохідності стравоходу зазвичай є порушення ковтання – дисфагія. Ступінь виразності цього симптому значно варіює залежно від рівня стенозу стравоходу та консистенції їжі. Рідка їжа та вода можуть безболісно та безперешкодно проникати у шлунок, викликаючи незначні відчуття дискомфорту за грудиною. При прийомі твердої та щільної їжі дисфагія значно виражена, супроводжується сильним загрудинним болем та блюванням. Симптоматика дисфагії розвивається поступово, поступово призводить до того, що хворий може приймати тільки рідку їжу і повністю відмовляється від іншої їжі, з чим пов’язане значне схуднення на тлі непрохідності стравоходу. Крім дисфагії та загрудинного болю, пацієнта можуть турбувати відрижка, гіперсалівація, печіння за грудиною.

Для кілець стравоходу характерна дещо інша симптоматика. Постійна дисфагія нетипова; епізоди порушення ковтання трапляються рідко – між двома випадками можуть пройти місяці, іноді роки. Рідка їжа і вода безперешкодно просуваються стравоходом і не викликають ніяких неприємних відчуттів. Сам напад дисфагії зазвичай дуже короткий. Найчастіше при затримці їжі між двома кільцями ліквідувати неприємні симптоми допомагає блювота, після якої пацієнт може спокійно продовжувати їсти без будь-яких неприємних відчуттів. Дисфагія у пацієнтів із стравохідними кільцями виникає переважно на фоні прийому свіжоспеченого хліба та смаженого м’яса.

Механічну непрохідність стравоходу диференціюють із функціональними розладами (ахалазія – дифузний тонічний спазм мускулатури стравоходу), істеричними нападами, панічними атаками, психіатричною патологією.

Консультація гастроентеролога потрібна щодо первинної діагностики непрохідності стравоходу. Після встановлення остаточного діагнозу пацієнт прямує у відділення хірургії. Виявлення рубцевих змін, стриктур та стенозів проводиться за допомогою рентгенографії стравоходу з контрастуванням. Консультація лікаря-ендоскопіста потрібна для призначення та проведення езофагоскопії, виявлення та верифікації безпосередніх причин непрохідності стравоходу (пухлин, специфічних захворювань, сторонніх тіл та ін.). Також для діагностування пухлини стравоходу велике значення мають комп’ютерна томографія ОГК з контрастуванням, ендосонографія стравоходу.

При підозрі на рак стравоходу може знадобитися ендоскопічна біопсія, хромоскопія стравоходу та шлунка. При системних захворюваннях, підозрі на ахалазію кардії показана езофагеальна манометрія. За наявності у хворого на специфічні захворювання (сифіліс, туберкульоз, склеродермія) план обстеження відповідає виявленій патології.

Лабораторні аналізи при непрохідності стравоходу відбивають патологічні зміни, викликані основним захворюванням. У біохімічному аналізі крові може відзначатися анемія, зниження рівня загального білка та порушення співвідношення білкових фракцій, гіповітаміноз, ознаки гіперкатаболізму.

Лікування пацієнтів з доброякісною непрохідністю стравоходу здійснюється у відділенні хірургії, за наявності раку стравоходу пацієнт може перебувати у відділенні гастроентерології чи онкології. Схема лікування непрохідності стравоходу залежить від цього патології.

При доброякісній непрохідності стравоходу переважно використовувати ендоскопічне розширення стенозу стравоходу, ендоскопічне бужування стенозованої ділянки. В останні роки широко застосовуються такі методики, як ендоскопічне розтин рубцевої стриктури стравоходу, а при важких формах непрохідності – ендопротезування (стентування) стравоходу. Для відновлення прохідності стравоходу може знадобитися вилучення стороннього тіла, оперативне видалення пухлини, кісти стравоходу. Також проводиться консервативне чи оперативне лікування захворювання, що призвело до стискання стравоходу ззовні.

Злоякісні форми непрохідності стравоходу вимагають проведення патогенетичного лікування: променевої чи хіміотерапії, хірургічного видалення пухлини з наступною эзофагопластикой. Консервативні заходи включають нормалізацію рівня основних нутрієнтів у крові, електролітів. За потреби коригується харчування, призначаються препарати на лікування анемії.

Прогноз непрохідності стравоходу варіює залежно від етіології захворювання, можливості здійснення альтернативних методів харчування. Доброякісні форми непрохідності стравоходу мають кращий прогноз та легше піддаються лікуванню, ніж непрохідність стравоходу, спричинена прогресуванням ракової пухлини. Специфічної профілактики непрохідності стравоходу немає. Для запобігання цьому стану слід уникати етіологічних і патогенетичних факторів непрохідності стравоходу.