Невралгія язикоглоткового нерва

Невралгія язикоглоткового нерва – одностороння поразка IX черепного нерва, що проявляється пароксизмами болю в корені язика, мигдаликах, глотці, м’якому небі та вусі. Супроводжується порушенням смакового сприйняття задньої 1/3 язика на стороні ураження, порушенням слиновиділення, зниженням глоткового та піднебінного рефлексів. Діагностика патології включає огляд невролога, отоларинголога та стоматолога, проведення МРТ або КТ головного мозку. Лікування в основному консервативне, що складається з анальгетиків, протисудомних препаратів, седативних та снодійних медикаментів, вітамінів та загальнозміцнювальних засобів, фізіотерапевтичних методик.

Невралгія язикоглоткового нерва досить рідко зустрічається захворювання. Наголошується приблизно 16 випадків на 10 млн. осіб. Страждають зазвичай особи віком після 40 років, чоловіки частіше, ніж жінки. Перший опис захворювання був дано в 1920 р. Сікаром, у зв’язку з чим патологія відома також під назвою синдром Сікара.

Фахівці в галузі неврології виділяють 2 форми захворювання: ідіопатичну (первинну) та симптоматичну (вторинну), що розвивається при травмах, інфекційних процесах задньої черепної ямки, здавленні нерва пухлиною.

Анатомія та функції язикоглоткового нерва

Язикоглоточний нерв (n. glossopharyngeus) бере свій початок у кількох ядрах довгастого мозку. Він складається з чутливих, рухових та вегетативних парасимпатичних волокон. Чутливі волокна починаються в однойменному ядрі, загальному для язикоглоткового і блукаючого нерва (n.vagus), іннервують слизову оболонку мигдаликів, м’якого піднебіння, глотки, язика, євстахієвої труби, барабанної порожнини. Волокна смакової чутливості виходять із ядра одиночного шляху, спільного з проміжним нервом, що забезпечує відчуття смаку передніх 2/3 язика. Смакові волокна язикоглоткового нерва відповідають за сприйняття смаку задньої 1/3 поверхні язика та надгортанником.

Рухові волокна язикоглоткового нерва беруть початок з подвійного ядра, спільного з n.vagus, і іннервують шилоглотковий м’яз, що піднімає горлянку. Поряд з блукаючим нервом, рухові та чутливі волокна n. glossopharyngeus утворюють рефлекторні дуги піднебінного та глоткового рефлексів.

Парасимпатичні волокна, що входять до складу язикоглоткового нерва, починаються від нижнього слиновідокремлювального ядра, у складі барабанного, а потім малого кам’янистого нерва доходять до вушного вегетативного ганглія, звідки з гілкою трійчастого нерва досягають привушної залози, слинорегулювання якої вони слиновідділення.

Спільність ядер і провідних шляхів язикоглоткового та блукаючого нервів призводить до вкрай рідкісної народження ізольованої патології n. glossopharyngeus. Найчастіше при невриті язикоглоткового нерва спостерігається симптоматика їх поєднаного ураження.

У деяких випадках невралгія язикоглоткового нерва носить ідіопатичний характер і точно встановити її етіологію неможливо. Значними факторами розвитку захворювання вважають атеросклероз, інфекції лор-органів (отит, тонзиліт, хронічний фарингіт, синусит), гострі та хронічні інтоксикації, вірусні інфекції (наприклад, грип).

Вторинна невралгія язикоглоткового нерва може виникати при інфекційній патології задньої черепної ямки (енцефаліті, арахноїдиті), черепно-мозкових травмах, обмінних порушеннях (цукровий діабет, гіпертиреоз) та здавленні (роздратуванні) нерва на будь-якій ділянці його проходження. Останнє можливе при внутрішньомозкових пухлинах мосто-мозочкового кута (гліомі, менінгіомі, медуллобластомі, гемангіобластомі), внутрішньомозкових гематомах, назофаренгіальних пухлинах, гіпертрофії шилоподібного відростка, аневризмі каротидної артерії ременного отвору. Ряд клініцистів говорить про те, що в окремих випадках невралгія язикоглоткового нерва може бути першим симптомом раку гортані або раку горлянки.

Невралгія язикоглоткового нерва клінічно проявляється односторонніми больовими пароксизмами, тривалість яких варіює від кількох секунд до 1-3 хв. Інтенсивний біль починається в корені язика і швидко поширюється на м’яке небо, мигдалики, горлянку та вухо. Можлива іррадіація в нижню щелепу, око та шию. Больовий пароксизм може провокуватися жуванням, кашлем, ковтанням, позіханням, прийомом надмірно гарячої чи холодної їжі, звичайною розмовою. Під час нападу пацієнти зазвичай відчувають сухість у горлі, а після нього – підвищене слиновиділення. Однак сухість у горлі не є постійною ознакою захворювання, оскільки у багатьох хворих секреторну недостатність привушної залози успішно компенсують інші слинні залози.

Розлади ковтання, пов’язані з парезом м’яза, що піднімає глотку, клінічно не виражені, оскільки роль цього м’яза в акті ковтання малозначна. Поряд з цим можуть спостерігатися утруднення заковтування та пережовування їжі, пов’язані з порушенням різних видів чутливості, в т. ч. і пропріоцептивної – що відповідає за відчуття положення язика в ротовій порожнині.

Найчастіше невралгія язикоглоткового нерва має хвилеподібний перебіг із загостреннями в осінній та зимовий періоди року.

Невралгія язикоглоткового нерва діагностується неврологом, хоча для виключення захворювань ротової порожнини, вуха та горла потрібна консультація відповідно стоматолога та отоларинголога. При неврологічному обстеженні визначається відсутність больової чутливості (аналгезія) у ділянці основи мови, м’якого піднебіння, мигдалин, верхніх відділів глотки. Проводиться дослідження смакової чутливості, в ході якого на симетричні ділянки піпеткою наноситься спеціальний смаковий розчин. Важливе значення має виявлення ізольованого одностороннього розладу смакової чутливості задньої 1/3 язика, оскільки двостороннє порушення смаку може спостерігатися при патології слизової оболонки ротової порожнини (наприклад, при хронічному стоматиті).

Проводиться перевірка глоткового рефлексу (виникнення ковтальних, іноді кашлевих або блювотних рухів, у відповідь на дотик паперовою трубочкою до задньої стінки зіва) і піднебінного рефлексу (дотик до м’якого піднебіння супроводжується підняттям неба та його язичка). Одностороння відсутність цих рефлексів говорить на користь поразки n. glossopharyngeus, проте воно може спостерігатися і при патології блукаючого нерва. Виявлення в ході огляду глотки та зіва висипань, типових для герпетичної інфекції, дозволяє припустити гангліоніт вузлів язикоглоткового нерва, що має практично ідентичну невриту язикоглоткового нерва симптоматику.

З метою встановлення причини вторинного невриту вдаються до нейровізуальної діагностики – проведення КТ або МРТ головного мозку. За відсутності такої можливості призначається Ехо-ЕГ, ЕЕГ та консультація офтальмолога для огляду очного дна (офтальмоскопії).

Диференціальна діагностика проводиться з іншими захворюваннями, що викликають болючі пароксизми в області голови та обличчя, а саме з невралгією трійчастого нерва, невралгією вушного вузла, гангліонітом крилопіднебінного вузла, синдромом Оппенгейма; глосалгіями іншої етіології; пухлинами глотки, заглотковим абсцесом.

Щодо невралгії проводиться переважно консервативна терапія. Виняток становлять випадки здавлення нерва, усунення яких потрібне оперативне втручання (наприклад, резекція гипертрофированного шиловидного відростка).

З метою усунення больового пароксизму застосовують змащування зіва і кореня язика 10% розчином кокаїну, що дозволяє усунути біль на 6-7 год. При завзятому больовому синдромі показана блокада язикоглоткового нерва 1-2% розчину новокаїну. Поряд з цим для прийому внутрішньо призначають ненаркотичні анальгетики (фенілбутазон, метамізол натрію, напроксен, ібупрофен та ін) та протисудомні засоби (фенітоїн, карбамазепін). При вираженому больовому синдромі додатково доцільним є застосування снодійних, седативних, антидепресантних та нейролептичних препаратів.

Хороший ефект мають фізіотерапевтичні методики: діадинамотерапія або СМТ на область мигдалин та гортані, гальванізація. Рекомендуються віт. В1, полівітамінні комплекси, АТФ, ФіБС та інші препарати загальнозміцнюючої дії.

При успішному усуненні причинного захворювання, особливо при синдромі здавлення язикоглоткового нерва, прогноз одужання сприятливий. Однак для повного усунення невралгії необхідна тривала терапія протягом декількох років.