Олігоартрит

Олігоартрит – це одночасне запалення 2-3 суглобів із однієї чи різних анатомічних областей тіла. Патологічний процес виникає при ревматичних захворюваннях, інфекційних процесах різної локалізації, алергічних та метаболічних порушеннях. Олігоартрит проявляється болями в ураженій зоні, почервонінням та набряклістю суглобів, зменшенням об’єму активних рухів. Діагностика вимагає проведення УЗД та рентгенографії суглобів, дослідження синовіальної рідини, клінічного та імунологічного аналізів крові. Лікування проводиться комбінацією медикаментозних, фізіотерапевтичних та хірургічних методів.

Артрит – найчастіша проблема у практичній ревматології. Хронічні артрити вражають понад 1% населення. За даними CDC, хоча один раз у житті з артритом стикалося 7,1% населення віком 18-44 років, 29,3% у групі 45-64 років і половина людей старше 64 років. Жінки страждають на запальну поразку суглобів частіше, ніж чоловіки. Олігоартрит, як один із поширених варіантів артриту, становить значну проблему для лікарів, оскільки він супроводжується зниженням рухової функції та працездатності пацієнтів.

Суглобова поразка є синдромальним діагнозом, що виникає на тлі широкого спектру захворювань. Формується як наслідок запальних та дегенеративних процесів. До факторів ризику відносять важку фізичну роботу, генетичну схильність, порушення обміну речовин та надмірну вагу. Олігоартикулярний варіант патології розвивається за таких груп хвороб:

• Ревматичні хвороби. До основних етіологічних факторів відносять ревматоїдний артрит, остеоартроз, серонегативні спондилоартропатії та артрит при ревматизмі. Олігоартрит здатні викликати дифузні захворювання сполучної тканини.
• Інфекції. Реактивні олігоартрити розвиваються при туберкульозі, ІПСШ (гонорея, хламідіоз), кишкових інфекціях (ієрсиніоз, сальмонельоз, кампілобактеріоз та дизентерія). Зрідка причиною хвороби стає бореліоз, бруцельоз, вірусні інфекції.
• Метаболічні порушення. Класичним прикладом є подагричний артрит, який виникає у разі порушення обміну сечової кислоти. До рідкісних форм відносять пірофосфатну артропатію, охронотичну артропатію, суглобовий синдром при гемохроматозі.
• Алергічні реакції. Залучення до процесу суглобів спостерігається при різних типах алергозів, у тому числі при харчовій алергії та алергодерматозах. Провокуючими антигенами виступають компоненти продуктів харчування, домашнього пилу, пилку рослин та вовни тварин.
• Травми. Травматичний олігоартрит виникає як наслідок механічної дії на суглоби. Хронічна мікротравматизація пов’язана з професійними шкідливостями та спостерігається у швачок, масажистів, офісних працівників.

Механізм розвитку захворювання визначається етіологічним фактором. При аутоімунних процесах відбувається ланцюжок патологічних змін, який починається із запалення синовіальної мембрани та розростання грануляційної тканини. Результатом захворювання служить незворотна деструкція суглобових хрящів, розвиток анкілозів та хронічного запалення навколосуглобових тканин.

Реактивні артрити виникають при ураженні тканин аутоантитілами, які синтезуються у відповідь на проникнення інфекційних збудників. Антигени мікробів подібні до антигенів власних тканин організму, тому імунна система починає атакувати суглоби. При реактивних олігоартритах виникає асептичне запалення, мікроби у синовіальній порожнині відсутні.

Олігоартрит відноситься до категорії поліартритів і відрізняється від них невеликою кількістю одночасно уражених суглобів. За клінічним перебігом він буває гострим, підгострим та хронічним. Для систематизації різних варіантів захворювання використовують етіопатогенетичну класифікацію. Згідно з нею, всі олігоартрити поділяються на дві категорії:

Олігоартрикулярний тип ураження має характерну клінічну картину. Незалежно від етіології при олігоартриті виникають болі в зоні двох-трьох запалених суглобів. Пацієнти описують свої відчуття як пекучі, ріжучі, виснажливі та викручують. Больовий синдром посилюється при рухах, механічному здавленні, дотику до шкіри в проекції суглобової сумки. Болі знижують рухову активність та працездатність пацієнта.

Локалізація поразок залежить від типу нозології. Для остеоартрозу характерна симетрична поразка дрібних суглобів кисті та стопи за відсутності ранкової скутості. При ревматоїдному артриті патологія також виникає симетрично, проте є ранкова скутість тривалістю більше 30 хвилин. Спондилоартрити характеризуються асиметричним ураженням, при вірусних олігоартритах запалюються променево-зап’ясткові та міжфалангові суглоби.

Пацієнти скаржаться на швидку стомлюваність, загальне нездужання, підвищення температури тіла при гострій течії процесу. Симптоматика непокоїть від кількох тижнів до кількох місяців, хвилеподібно посилюючись. При зовнішньому огляді виявляється почервоніння та припухлість шкіри навколо суглобової сумки. При тривалому існуванні захворювань виникають деформації, які найбільше виражені на пальцях кистей, великому пальці стопи та в області колін.

Олігоартрит супроводжується поразкою навколосуглобових тканин з розвитком тендинітів, бурситів та періоститів. При реактивній формі суглобового запалення можливі зміни шкіри та слизових оболонок на кшталт виразкового стоматиту, кератодермії. Поразка хребта загрожує порушеннями постави. Хронічний нелікований артрит викликає стійкі контрактури, що порушують рухливість та призводять до інвалідизації пацієнтів.

При аутоімунних формах захворювання першому плані можуть виходити позасуглобові поразки, які визнані несприятливими прогностичними чинниками. Найчастіше в процес залучається серцево-судинна система (перикардити, васкуліти), нервова система (полінейропатія, множинний мононеврит), зоровий аналізатор (кератокон’юнктивіт, епісклерит).

Обстеження пацієнта проводиться під керівництвом лікаря-ревматолога та ортопеда-травматолога. За показаннями до діагностики залучають хірурга. Первинний огляд виявляє неспецифічні ознаки запалення суглобів та скорочення обсягу рухів у сфері ураження. Для з’ясування причини, характеру та ступеня ушкодження суглобів використовуються такі методи:

• УЗД суглобів. Ехосонаграфія – базове дослідження, яке призначається для первинної діагностики суглобової патології. УЗД показує наявність запальної рідини у синовіальній сумці, звуження суглобової щілини, деструктивні зміни хрящової тканини.
• Рентгенографія суглобів. За даними рентгенограми визначаються ознаки запальної деструкції та дегенеративних ушкоджень хрящової тканини. Для уточнення діагнозу використовують КТ суглобів. На ранніх стадіях проводиться МРТ, яка чіткіше візуалізує м’які тканини та внутрішньосуглобові структури.
• ЕхоКГ. Враховуючи асоціацію суглобової та кардіоваскулярної патології, всім пацієнтам потрібно УЗД серця для оцінки фракції викиду та стану клапанного апарату. Додатково виконують ЕКГ вивчення роботи провідної системи серця.
• Діагностичний артроцентез. Пункція суглобової порожнини проводиться для уточнення діагнозу та визначення першопричини олігоартриту. При аналізі синовіальної рідини діагностичну цінність має наявність бактерій, підвищення рівня лейкоцитів, білка та фагоцитів.
• Аналізи крові. У гемограмі визначається лейкоцитоз, підвищення ШОЕ, еозинофілія при інфекційно-алергічній природі захворювання. Біохімічний аналіз показує зростання С-реактивного білка. Обов’язково призначається дослідження ревматоїдного фактора, антитіл до циклічного цитруллінсодержащего пептиду, антинуклеарних антитіл.

Диференційна діагностика

Типова клінічна картина не залишає у лікаря сумнівів у синдромальній діагностиці олігоартриту. Великі складності виникають при уточненні етіологічного фактора, оскільки багато інфекційно-алергічних та аутоімунних патологій подібні між собою. Для диференціальної діагностики має значення симетричність та локалізація запалення, серопозитивність, результати аналізів на ІПСШ та інші інфекції.

Консервативна терапія

Базове лікування запальних процесів у суглобах включає НПЗЗ та глюкокортикостероїди. Препарати мають протизапальний та аналгезуючий ефект, сприяють швидкому полегшенню больового синдрому. При тяжкій формі олігоартриту використовується внутрішньосуглобове та періартикулярне введення гормонів, щоб посилити ефект та знизити системні побічні ефекти.

При ревматоїдному олігоартриті базисна терапія доповнюється генно-інженерними біологічними препаратами: моноклональними антитілами до фактору некрозу пухлин, химерними білками в лімфотоксин, блокаторами рецепторів інтерлейкіну-6. Для ефективної терапії параінфекційних артритів використовують протимікробні препарати згідно з типом збудника, які знищують первинне вогнище інфекції.

Одночасно із системним лікуванням проводиться місцева терапія, яка спрямована на ліквідацію больового та запального синдрому. В гострому періоді використовуються компреси з димексидом, знеболювальні мазі, креми з глюкокортикоїдами. У підгострому періоді хороший ефект показує фізіолікування: холодові процедури, електрофорез із лікарськими препаратами, ультразвукова терапія та лазеротерапія.

Хірургічне лікування

Допомога хірургів-ортопедів потрібна при значному обмеженні рухливості у суглобах, вираженій деформації кінцівок, резистентних синовітах та тендосиновітах. При олігоартритах виконують ендопротезування – реконструктивну операцію, яка відновлює обсяг рухів та покращує якість життя пацієнта. За показаннями проводять артродез, синовектомію.

Реабілітація

Для відновлення функції суглобів призначається індивідуальна програма лікувальної фізкультури (ЛФК). Зміцнити м’язи, зняти набряклість та підготувати тіло до навантажень дозволяє лікувальний масаж. Для метаболізму та регенерації суглобових тканин важлива збалансована дієта з великою кількістю жирних омега-кислот, які містяться в морській рибі, риб’ячому жирі, оливковій олії. Після покращення самопочуття показано санаторно-курортне лікування.

При реактивних артритах суглобові зміни оборотні та підлягають консервативній терапії. Менш оптимістичний прогноз при дегенеративних олігоартритах, які порушують рухову активність пацієнта та скорочують тривалість життя на 3-7 років через позасуглобові ускладнення. Для профілактики захворювання рекомендовано активний спосіб життя, мінімізація професійних шкідливостей, своєчасне лікування урогенітальних та кишкових інфекцій.