Параноя

Параноя – психічний розлад, що виявляється зайвою підозрілістю, схильністю бачити злий умисел у випадковому збігу подій та вибудовувати теорії змов. При цьому хворий зберігає адекватність сприйняття та логічність мислення у сферах, що не стосуються його хворобливих уявлень. Параної може спостерігатися у вигляді параноїдного розладу особистості, розвиватися при деяких психічних захворюваннях і дегенеративних ураженнях головного мозку. Короткочасна параною може виникати при прийомі деяких психоактивних речовин. Діагноз встановлюють на підставі симптомів та даних анамнезу. Лікування – фармакотерапія, психотерапія.

Параноя – своєрідне порушення мислення, що супроводжується формуванням надцінних і маячних ідей при збереженні здатності до нормального логічного мислення у сферах, що не належать до марення або надцінної ідеї. Хворі на параної нормально вступають у продуктивні соціальні контакти і сприймаються оточуючими, як психічно здорові люди (іноді – з деякими «дивностями»), що зумовлює пізніше звернення за медичною допомогою.

Найчастіше пацієнти вперше потрапляють у поле зору лікарів лише після серйозного погіршення соціального стану та виникнення тяжких конфліктів з іншими людьми. Якщо хворий на параної має достатній авторитет у сім’ї або на роботі, його родичі, товариші по службі та підлеглі можуть з довірою ставитися до маячної системи та розділяти погляди пацієнта (індуковане марення), що ще більше ускладнює виявлення розладу. Діагностику та лікування параної здійснюють фахівці в галузі психіатрії.

Причиною розвитку параної є певні порушення обміну в головному мозку у поєднанні з вихідними особливостями особистості, виробленими з дитинства стереотипами інтерпретації певних ситуацій, звичними способами реагування на стрес та несприятливими життєвими обставинами. Пацієнти, які страждають на параної, з ранніх років важко переносять невдачі. Вони схильні до завищеної самооцінки, часто виявляють невдоволення, не вміють прощати, надто войовничо реагують на будь-які питання, пов’язані чи нібито пов’язані з правами особистості, спотворюють факти, трактуючи нейтральні та дружні дії оточуючих як ворожі.

При параної відбувається складна трансформація власних агресивних імпульсів і приписування цих імпульсів оточуючим, лише в іншій, зміненій до невпізнанності формі. У процесі беруть участь такі захисні механізми, як проекція, реактивна освіта та заперечення. Наприклад, хворий на параної відчуває любов до іншої людини, але відчуває потребу її заперечувати. «Я його люблю» перетворюється на реактивну освіту «я його ненавиджу» і через проекцію поступає у свідомість у формі «він мене ненавидить».

Усе перелічене стає причиною постійних конфліктів коїться з іншими людьми. Виникає своєрідне порочне коло – пацієнт, який страждає на параної, своєю поведінкою провокує оточуючих на агресивні дії, а в подальшому розглядає цю агресію, як факт, що підтверджує його картину світу. У хворого на параної формується стійка система уявлень: «люди дійсно налаштовані вороже, потрібно постійно бути напоготові, потрібно захищати себе, у тому числі розкриваючи їх «чорні задуми», поки вони не встигли втілити свої плани в реальність».

Чим більше ненависті, презирства та інших подібних почуттів «бачить» пацієнт із параною в навколишньому світі, тим сильніше він «захищається від ворогів» і тим несприятливішою стає атмосфера, в якій він існує. З віком параноя посилюється, хворий стає мстивим, ревнивим та підозрілим. При параноїдному розладі особистості цьому етапі нерідко настає стабілізація.

При психічних розладах, хронічних інтоксикаціях та дегенеративних захворюваннях головного мозку картина розвитку параної змінюється. У юності та середньому віці параноїдні особливості особистості можуть бути не виражені або слабко виражені. Принаймні прогресування основного захворювання характер хворого поступово погіршується. Зазвичай параноя, обумовлена ​​іншими захворюваннями та патологічними станами, розвивається у другій половині життя. Причиною виникнення може стати хвороба Альцгеймера, хвороба Гентінгтона, хвороба Паркінсона, атеросклероз судин головного мозку, наркоманія, хронічний алкоголізм або прийом деяких лікарських засобів.

Параноя може посилюватися під впливом будь-яких несприятливих життєвих обставин: погіршення відносин з чоловіком, розлучення, смерті близької людини, проблем на роботі, фінансових труднощів, несприятливого результату судового процесу та ін. При цьому параноїдальні ідеї найчастіше торкаються лише однієї частини життя, в інших питаннях пацієнт зберігає адекватність поведінки та логічність суджень. Це, а також здатність правдоподібно вбудовувати реальні обставини в свою систему параноїдальних вчинків, викликає довіру оточуючих, і хворий на параної (зазвичай – при відносно сприятливо протікають форми розладу) довго намагається втілити свою систему в життя, не привертаючи уваги фахівців.

Спочатку формуються надцінні ідеї, пов’язані з певними обставинами життя пацієнта. Хворий параної може виявляти надмірну ревнощі, вважати, що колеги перебувають у змові і свідомо заважають йому просуватися по службі, що начальник планує зруйнувати його професійну репутацію або навмисне не визнає його видатні заслуги. Параноя нерідко провокує конфлікти із сусідами, комунальними службами та представниками офіційних структур.

Пацієнт, який страждає на параної, може підозрювати сусідів у тому, що вони планують вижити його з квартири і спеціально здійснюють різноманітні шкідницькі дії. Нетерпимість, неадекватна обставинам педантичність і войовничість у питаннях прав особистості часом стають причиною сутяжництва, у процесі якого хворий на параної подає скарги до різних інстанцій, ініціює нескінченні судові процеси та оскаржує винесені судові рішення.

Хворі на параної відчувають найменшу нещирість, легко розпізнають спроби щось приховати. Оскільки люди рідко бувають повністю відвертими, а пацієнти інтерпретують будь-який недолік відвертості з урахуванням своєї параноїдальної системи, вони дуже швидко накопичується величезна кількість «компромату» на оточуючих. При прогресуванні розладу хворий на параної починає нескінченно «боротися» з начальством, намагатися викрити невірного чоловіка або дружину і т.д.

Поряд із формуванням надцінних ідей, спостерігаються інші зміни характеру та поведінки. Пацієнти, які страждають на параної, справляють враження холодних, відчужених. Помітна низька здатність до емпатії, відсутність співпереживання (крім тем, які мають особливий інтерес). Хворим параної важко працювати в колективі, вони постійно відстоюють свою незалежність і відкидають авторитети. При цьому вони добре бачать соціальні та особисті зв’язки у групі та розглядають ці зв’язки в контексті своїх надцінних ідей.

Надцінні ідеї прогресують і трансформуються в персекуторне марення або марення величі. Для марення величі характерне уявлення про свою могутність, геніальність, незвичайну владу. При параної таке марення нерідко проявляється переконаністю у своїх виняткових здібностях (професійних, винахідницьких, творчих). При цьому хворий на параної переконаний у змові оточуючих, які всіляко перешкоджають розкриттю цих здібностей (навмисно не друкують його твори, не визнають його винаходи тощо).

Вмістом персекуторного марення є шкода, шкода або страждання, нібито заподіяне пацієнту іншими людьми. Хворий параної вважає, що за ним постійно пильно спостерігають з якимись певними, явно зловмисними цілями. При цьому, на відміну від пацієнтів з маренням величі, хворі з персекуторним маренням дуже неохоче діляться своїми підозрами з іншими людьми. Маячня система може бути повністю прихована від оточуючих або відома тільки найближчим людям (чоловіку або дитині). Близькі стосунки спотворюють сприйняття, родичі хворого на параної разом з ним «занурюються» в його маячну систему, у них розвивається індуковане марення.

У важких випадках параною підштовхує хворих до зміни способу життя і тягне за собою зниження соціального статусу. Пацієнти можуть прогулювати роботу або звільнятися, щоб відстежувати чоловіка, можуть витрачати свій час на ходіння інстанціями, а всі свої гроші – на оплату адвокатів. За сприятливих життєвих умов симптоми параної стають менш вираженими. У несприятливих обставинах стану компенсації важко досягти навіть за постійної підтримки психотерапевта чи психіатра, оскільки хворі на параної вкрай підозріло ставляться до людей (у тому числі до лікарів), важко змінюють погляди та переконання.

У процесі діагностики психіатр ретельно досліджує не тільки особливості мислення хворого на параної, а й причини появи надцінної або маячної ідеї, принципи її формування, а також логічні висновки пацієнта, що лежать в її основі. Для вирішення цього завдання лікар розмовляє з хворим і ретельно збирає анамнез (за можливості – не лише зі слів хворого, а й зі слів його родичів). В рамках параної слід розрізняти параноїдний розлад особистості (за наявності надцінних ідей) та ізольований маячний розлад (за наявності марення). Параної необхідно диференціювати з параноїдальним маренням при шизофренії.

Залежно від вираженості симптоматики лікування параної здійснюють амбулаторно або в умовах психіатричного стаціонару. Основним методом лікування параної є фармакотерапія. Пацієнтам призначають нейролептики з антибредовим ефектом. При необхідності використовують транквілізатори та антидепресанти. Слід зазначити, що в більшості випадків хворі на параної вкрай неохоче погоджуються на проведення лікувальних заходів, оскільки вважають, що в такий спосіб рідні намагаються контролювати їхню поведінку.

Пацієнти, які страждають на параної, розглядають психіатра або психотерапевта, як представника «ворожого табору», тому психотерапія найчастіше виявляється неефективною або малоефективною. Досягнення хоча б мінімального рівня довіри між лікарем та хворим на параної займає багато часу. Рішення про доцільність психотерапії приймається індивідуально. При параної застосовуються різні методи індивідуальної психотерапії (у тому числі когнітивно-поведінкова терапія), а також сімейна терапія.

Прогноз у більшості випадків відносно несприятливий. Зазвичай параноя є довічний патологічний стан. При параноїдному розладі особистості можлива тривала стабілізація стану, проте з віком риси характеру загострюються, у міру старіння надцінні ідеї стають більш вираженими. При вторинній параної, обумовленої ураженням головного мозку, стан хворого залежить від перебігу основного захворювання. Параноя при хронічному алкоголізмі зазвичай стійка. Найбільш сприятливо протікає параноя, обумовлена ​​одноразовим чи нетривалим вживанням психоактивних речовин – у разі патологічні прояви, зазвичай, швидко зникають.