Паразитарні захворювання печінки

Усі паразитарні захворювання печінки виникають або за протозойному інфікуванні, або внаслідок глистової інвазії. Поразка печінки у цій ситуації виступає однією з проявів генералізованої інфекції. Серед протозойних інфекцій печінка найчастіше уражається при токсоплазмозі, амебіазі, лейшманіозі, малярії. Гельмінтози представлені нематодоз, цестодоз, трематодоз. Нематодози викликаються круглими хробаками (аскаридоз, стронгілоїдоз, токсокароз, трихінельоз); трематодози – сисунами (фасціолез, клоноргосп, опісторхоз); цестодози – стрічковими глистами (альвеококкоз, ехінококоз).

Різноманітність клінічних проявів паразитарних захворювань печінки зумовлені як видом паразита чи гельмінта, а й їх життєвим циклом, місцем застосування у організм, локалізацією різних життєвих форм, реакцією імунітету на збудника.

Сосальники зазвичай локалізуються в жовчовивідних протоках, жовчному міхурі. Присосками сисунів ушкоджується епітелій проток, у яких утворюються кісти, запальна реакція, формується холангіт та холестаз. При фасциолезе личинки зі струмом крові проникають у тканину печінки, потім мігрують у жовчовивідні шляхи і там перетворюються на статевозрілий паразит. Надалі гельмінти пошкоджують тканину печінки, формуючи мікроскопічні гнійники у паренхімі та жовчних ходах. Такий патогенез захворювання має і аскаридоз.

При ехінококозі та амебіазі в печінці формуються об’ємні утворення. Шистосомози призводять до фіброзування паренхіми печінки. Зараження малярійним плазмодієм, трипаносомами, шистосомами призводить до значного збільшення розмірів печінки, запального процесу, печінкової недостатності.

Головну роль ураженні печінкової паренхіми грають патологічні імунні реакції. Паразити та гельмінти виділяють антигени, які провокують надлишкові імунні реакції, що призводять до значного ураження клітин та мікросудин печінки. Личинки та дорослі особини глистів, що знаходяться в тканині печінки, виділяють ряд ферментів, що ушкоджують гепатоцити та стимулюють синтез фібрину. Хронічне персистування паразитів рано чи пізно призводить до фіброзування печінки, хронічної печінкової недостатності. Нижче розглянуті основні види паразитарних захворювань печінки, які у Росії.

Ехінококоз печінки

Ехінококоз займає провідне місце серед усіх паразитарних захворювань печінки. У переважній більшості випадків уражається права половина печінки, практично у половини пацієнтів ехінококових кіст кілька. У людей ехінококоз печінки може бути гідатидним (особинкова стадія, кістозна форма, людина є проміжним господарем) та альвеококовим. Основним господарем є псові, в організмі яких ехінокок дозріває, а його термінальні членики з великою кількістю яєць потрапляють в навколишнє середовище, викликаючи зараження людини фекально-оральним або контактним шляхом. Потрапляючи у шлунок, оболонка яєць розчиняється і гельмінти проникають через стінку шлунка чи кишківника в кров. Зі струмом крові збудники мігрують у печінку, а потім і в інші органи, формуючи в них кісти (спочатку – близько 1 мм діаметром). Ехінококова кіста печінки має дві оболонки, внутрішня продукує рідку складову кісти, утворює дочірні бульбашки. Зовнішня оболонка може кальцифікуватися, її вміст може нагноюватися. Кісти величезних розмірів здавлюють паренхіму печінки та судини, жовчовивідні шляхи.

Гідатидний ехінококоз. У перші роки після зараження ехінококоз може ніяк не проявлятися. Перші клінічні прояви зазвичай виникають після досягнення кістою великих розмірів – болі в правому боці, нудота і блювання, слабкість, схуднення, хронічна діарея, алергічні висипання на шкірі, ламкість волосся. Розміри печінки збільшуються, при поверхневому розташуванні кісти можна навіть пропальпувати. Жовтяниця розвивається тільки при здавленні кістою проток печінки. Можливий прорив кістозної освіти в черевну або грудну порожнину, що супроводжується сильним болем, анафілактичним шоком (реакція на всмоктування вмісту кісти). Нагноєння кісти супроводжується хворобливістю печінки, лихоманкою, погіршенням загального стану.

Діагностика ехінококозу включає збір анамнезу (контакт із собакою), пальпацію печінки та виявлення ехінококової кісти. Специфічним методом діагностики є реакція Казоні (позитивна у 85% випадків), латекс-аглютинації (90%). Візуалізувати паразита допоможуть УЗД печінки та жовчного міхура, ангіографія черевного стовбура, МРТ печінки та жовчовивідних шляхів, статична сцинтиграфія печінки, діагностична лапароскопія.

Лікування лише оперативне. Проводиться висічення ехінококових кіст печінки, попередньо в кісту вводять формалін і відсмоктують її вміст. Порожнину кісти вшивають наглухо. Надалі може сформуватися непаразитарна кіста, гнійник. При маленьких розмірах та крайовому положенні кісти можлива резекція печінки разом із кістою.

Альвеолярний ехінококоз. Є більш рідкісною формою паразитарного захворювання печінки, що викликається ехінококом. Збудник альвеококкозу відрізняється своєю личинковою стадією. Зараження відбувається при обробці шкір основного господаря (лисиці та ін), вживанні заражених продуктів. Особливістю альвеококкозу є утворення безлічі дрібних кіст, які інфільтрують паренхіму печінки, щільно прилягаючи один до одного та утворюючи пухлиноподібний вузол у тканині печінки. Бульбашки паразита здатні проростати в паренхіму печінки, судини, жовчні шляхи, сусідні органи. У центрі вогнища альвеококкозу формується некроз, надалі альвеококкове вогнище може обвапнюватися. Диференціювати захворювання слід із раком печінки, цирозом печінки.

Клінічна картина альвеококкозу подібна до гідатидної форми захворювання, проте має велику частоту механічної жовтяниці. Лікування альвеококкозу печінки має певні особливості. Проведення операції утруднене інфільтративним зростанням паразитів, проростанням судин, жовчних шляхів, круглої зв’язки печінки. Зазвичай операція призначається при значному ураженні печінки, нагноєнні та прориві кіст. Найчастіше проводиться часткова резекція печінки, кісти, що залишилися, обробляються хіміопрепаратами або формаліном, піддаються кріодеструкції.

Аскаридоз печінки та жовчних шляхів

На сьогоднішній день аскаридоз печінки трапляється досить рідко. Людина заражається при вживанні заражених яйцями аскарид продуктів. Потрапляючи в кишечник, збудники через кишкову стінку проникають у кровоносне русло, зі струмом крові потрапляють у печінку. У печінці через персистування паразитів формуються некрози, мікроабсцеси. Надалі збудники можуть мігрувати по організму, потрапляючи в інші органи та системи, а в кишечнику перетворюючись на статевозрілі форми.

Основними проявами аскаридозу є холангіти, холестаз, абсцеси печінки. Специфічних симптомів аскаридозу немає. Діагноз аскаридозу печінки встановлюється на підставі виявлення аскарид та їх яєць у блювотних масах, калі; також можлива візуалізація гельмінтів при УЗД, КТ печінки.

Лікування аскаридозу жовчовивідних шляхів лише хірургічне. Застосування протиаскаридозних засобів при закупорці жовчних шляхів протипоказано, оскільки призводить до короткочасної активізації паразитів та їх подальшого проникнення у жовчні шляхи та паренхіму печінки. Для уточнення ступеня ураження проток під час операції проводять РХПГ. Для профілактики персистування аскаридозу, утворення конкрементів бажано провести холецистектомію. У післяопераційному періоді по дренажах вводять антиаскаридозні препарати для знищення гельмінтів, що залишилися.

Описторгосп печінки

Дане паразитарне захворювання печінки зустрічається досить рідко, зараження людини відбувається через сиру рибу, заражені водойми. Розмноження гельмінту в жовчних шляхах призводить до їхнього розширення. Тканина печінки стає дуже щільною, розширені внутрішньопечінкові протоки видно крізь капсулу печінки. Персистування інвазії призводить до потовщення стінок жовчних шляхів, формування грубих рубцевих змін навколо них, які нагадують цироз печінки, часто призводять до перфорації жовчних проток та перитоніту. Закупорка жовчних ходів сприяє застою та запальним змінам у них. У пацієнтів із опісторхозом часто в майбутньому розвиває рак печінки.

Описторгосп, як та інші паразитарні захворювання печінки, немає специфічної клініки. Частими проявами є збільшення та ущільнення печінки, біль у правому підребер’ї, рідкий стілець. У разі приєднання інфекції пацієнта непокоять лихоманка, озноб, липкий піт.

Діагноз ставиться на підставі виявлення особин та яєць гельмінтів у калі та дуоденальному соку, отриманому при зондуванні. Лікування опісторхозу печінки хірургічне, полягає в дренуванні проток, введенні антипаразитарних препаратів у дренажі.

Амебіаз печінки

Захворювання часто зустрічається у тропічних країнах. Характеризується переважним ураженням товстого кишківника, дисемінацією збудника в паренхіматозні органи. Цисти амеб потрапляють в організм людини із зараженою водою, фруктами та овочами, зеленню.

Амеби викликають утворення виразок у кишечнику, через які збудники потрапляють у кровотік, а потім у печінку, приводячи до формування абсцесів печінки приблизно у 10% випадків. Особливість амебних абсцесів у тому, що вони не мають капсули, містять розплавлені тканини, кавового кольору гній. Стан пацієнтів зазвичай дуже важкий, печінка збільшена та болісна. Шкірні покриви іктерично-сірі, сухі.

У діагностиці абсцесу печінки використовують УЗД гепатобіліарної системи, сцинтиграфію печінки, КТ, пункційну біопсію печінки (з метою виявлення амеб). Лікування амебіазу зазвичай комплексне: антиамебні, антибактеріальні та дезінтоксикаційні препарати. Хірургічне лікування проводиться за неефективності консервативних заходів, виникнення ускладнень.